Мана (магія)

• Мана (магічна енергія, очки мани, очки магії) — уявна магічна енергія. В іграх це певні одиниці вимірювання, які відображають кількість спеціальної енергії, що витрачається на різноманітні заклинання чи магічну підтримку певних здібностей.

Мана як уявна магічна енергія використовується для раціонального пояснення існування магії. Мана як одиниця вимірювання є елементом ігрової механіки який служить способом простого та раціонального регулювання використання магії в грі. В більшості ігор, де присутня магія, більш складні та сильні чари вимагають більших витрат мани.

Мана є не єдиним способом контролювати (обмежити магію в грі). Наприклад в рольовій системі мана відсутня. Маги заряджають (зберігають в пам'яті) свої закляття під час відпочинку, а потім витрачають їх. Чим вправніший маг, тим більшу кількість зарядів він зможе виготовити й використати згодом.

• Мана, и, жін.

1. Уявний образ кого-, чого-небудь, що ввижається комусь; привид, примара. [Стеха:] Ні, це не Андрій, це мана!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 486); [Панса (до Прісцілли):] Доню! .. Я піду в порожній дім ваш, сяду безпорадний при згаслому багатті, буду лити старечі сльози, поки очі згаснуть… стурбую ваші мани, хай прилинуть потішити мене… (Леся Українка, II, 1951, 464); Коли мана ближчає, можна помітити, що вона в трусах і майці (Юрій Яновський, II, 1954, 201); * У порівняннях. Проженуть з одного місця, — Зникне Чіп, як та мана… (Сергій Воскрекасенко, Цілком.., 1947, 63); // перен. Щось несправжнє; ілюзія, омана. Що мені без тебе щастя? Звук порожній і мана! (Іван Франко, XI, 1952, 13).

2. розм. За уявленнями забобонних людей — те, що навіяне «злим духом». Їй-богу моєму, забулася, що й зарікалася не пити, неначе вона [кума] ману навела на мене (Нечуй-Левицький, III, 1956, 253); — Прожени мою турботу: дай хоч зілля-привороту, хоч нашли якусь ману на Оксану навісну! (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 131); // перен. Щось незрозуміле, незбагненне. Іноді Шовкунові здавалося, що кінь іде не вперед, а задкує. «Що за мана?» — стріпує Шовкун головою, щоб розігнати сон (Олесь Гончар, III, 1959, 77). ♦ Пускати (пустити, напускати, напустити і т. ін.) ману [в вічі] на кого і без додатка — уводити кого-небудь в оману, обдурювати, морочити голову комусь. — Еней пустив на нас ману (Іван Котляревський, I, 1952, 71); — От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає, — зараз руки назад та й до врядника (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 12); Як же лучалося йому вийти на вулицю або піти куди на вечорниці, він зараз пускав їм [парубкам] ману в вічі (Панас Мирний, I, 1949, 175).

Джерела

• Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 616.

• Мана — персоніфікований образ надприродної сили, застосовуваний в аналітичній психології

Примітки

1. Мана-особистість // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 10.

Посилання

• Мана [ 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 908. — 1000 екз.