Заклинання

Заклина́ння (закляття) — вид ритуально-магічної мови; пряме звернення до об'єкта магічного впливу в імперативній формі — вимоги, наказу, спонукання, прохання, благання, попередження, заборони, погрози. Може бути самостійним вербальним ритуалом (такі, наприклад, вітання типу «Добрий день!», побажання шкоди — прокляття або відсилання типу «йди ти до біса!»), вироком при обрядовій або практичній дії, а також складовою частиною складніших вербальних форм — чаклунських замовлянь, благопобажань, обрядових пісень (наприклад, колядок) та ін. Вони близькі психологічним афірмаціям, релігійним молитвам і мантрам.

Вотан за допомогою заклинання зцілює коня Бальдра

За допомогою заклинань люди намагаються домогтися виконання бажань, які вони не можуть здійснити звичайним способом (вплинути на погоду, врожай тощо). На відміну від молитов, які є лише проханнями до Бога або до духів, заклинання призначене для примусового виконання бажання. У Західній Європі в середньовіччя заклинання, як правило, виголошувалися на латині. Слово «абракадабра», в сучасній українській мові позначає нісенітницю, походить від середньовічного заклинання.

Заклинання нерідко використовують ілюзіоністи для досягнення театрального ефекту.

У сучасній психології існує метод афірмації, який має схожі з заклинаннями цілі і способи застосування.

У китайській культурі

Характеризуючи китайське ставлення до мовного акту, Марсель Гране (1884—1940) відзначає: «У слові повною мірою розквітають магія подувів і значущість етикету. Підкреслити слово — значить привласнити положення, підкреслять знак — значить визначити долю. Говорячи, називаючи, позначаючи, не обмежуються абстрактним описом або визначенням. Але оцінюють і заражають. Слово кидає виклик долі, воно закликає її до життя. Це свого роду віртуальна реальність, де слово панує над явищем».

Примітки

1. Грані Марсель. Китайська думка від Конфуція до Лаоцзи. — М.: Алгоритм, 2008.