Тенгрі-хан

Тенгрі (ст.-тюрк. 𐱅𐰭𐰼𐰃‎ *teŋri / *taŋrɨ, уйг. Täŋri, кит. 騰格里, 撐犂) — назва Бога у тюркських народів, Всевишній, відповідає поняттю Бога у християн, Аллаха у мусульман і китайському поняттю Неба.

Слово тенгрі, написане давньотюркським (рунічним) письмом

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тенгрі (значення).

Тенгрі зближують з хуннуським ченлі («небо»), проводять паралелі з китайським тянь, шумерським Дингир («небо») . Повної згоди серед учених у розумінні суті тенгріанства поки немає. Деякі дослідники дійшли висновку, що це віровчення прийняло форму закінченої концепції з онтологією, космологією (концепція трьох світів з можливостями взаємного спілкування), міфологією і демонологією у 12 — 13 століттях.. В одному зі стародавніх рукописних джерел повідомляється, що до 165 до н. е. тюрки вже мали релігію з розвиненим каноном, багато в чому близьким буддійському, заповіданому індійським правителем . Ця гілка буддизму отримала самостійний розвиток і оформилася як тенгріанство.

Одна частина дослідників наполягає на тому, що системного письмового викладу теологічної доктрини тенгріанство не оформило і мало невеликий за кількістю священний реквізит, завдяки простоті і ясності якого проіснувало декілька тисяч років в стійких формах релігійного ритуалу і практики. Водночас інша частина дослідників заявляє про наявність головної священної книги тенгріан — «Псалтиру» (тюрк. — «вінець вівтаря»), що містить тенгріанський канон — звичаї, обряди і правила, за якими належало звертатися до Бога.

Культ Тенгрі — це культ Блакитного неба — небесного Духа-господаря, Вічного неба, місцем постійного проживання якого було видиме небо. Половці називали його Тєнгрі, татари — Тенгрі, алтайці — Тенгрі, Тенгері, турки — Танрі, караїми — Танри, якути — Тангара, кумики — Тенгирі, балкарці та карачаївці — Тейри, монголи — Тенгер, чуваші — Туру; але завжди йшлося про одне — про чоловіче неперсоніфіковане божественне начало, про Бога-Отця. Тенгрі-хан мислився як Бог космічних масштабів, як єдиний добродійний, всезнаючий і правосудний. Він розпоряджався долями людини, народу, держави. Він — творець світу, і він сам є світ. Йому підкорялося все у Всесвіті, зокрема всі небожителі, духи і, звичайно, люди.

Примітки

1. Eski Türk dini (gök tanrinancı) ve … — Google Books
2. Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. // Гл. ред. С. А. Токарев. — М.: НИ Большая Российская енциклопедия, 2000. — Т. 2. — С. 500.
3. Безертинов Р. Н. Тенгрианство — религия тюрков и монголов. — Набережние Челни: Аяз. — 2000. — С. 8.
4. Религии мира. Енциклопедия. — М., 1996. — Т. 6. — Ч. 1. — С. 214.
5. Безертинов Р. Н. Тенгрианство — религия тюрков и монголов. — Набережние Челни: Аяз. — 2000. — С. 9.
6. Мифы народов мира. Енциклопедия: в 2-х т. // Гл. ред. С. А. Токарев. — М.: НИ Большая Российская енциклопедия, 2000. — Т. 2. — С. 501.

Література

• Безертинов Р. Н. Тенгрианство — религия тюрков и монголов. — Набережные Челны: Аяз. — 2000.
• Бичурин Н. Я. Собрание сведений о народах, обитавших в Средней Азии в древние времена. — М.-Л. — 1950. — Т. 1.
• Гумилев Л. Н. Тысячелетие вокруг Каспия. — Баку, 1991.
• Делорман А. Бозкурт // Хазар. — 1990. — № 1.
• Кляшторный С. Г. Мифологические сюжеты в древнетюркских памятниках // Тюркологический сборник.
• Лависса Э., Рамбо А. Всеобщая история. — М., 1897. — Т. II.
• Малявкин А. Г. Уйгурские государства в IX—XII вв. — М., 1983.
• Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. // Гл. ред. С. А. Токарев. — М.: НИ Большая Российская энциклопедия, 2000. — Т. 2.
• Попов А. А. Тавщийцы. — М.-Л., 1936.
• Потапов Л. П. Алтайский шаманизм. — Л., 1991.
• Религии мира. Энциклопедия. — М., 1996. — Т. 6. — Ч. 1.
• Традиционное мировоззрение тюрков Южной Сибири // АН СССР Сибирское отделение. — Новосибирск, 1988.

Джерела

• (англ.)
• "Коло тенгріанства" (організація із збереження шаманських традицій Сибіру та Монголії) (англ.)
• Тенгріанство: Релігія тюрків і монголів (англ.)
• Шаманізм (Тенгріанство) у Монголії (англ.)
• Вступ до монгольського шаманізму (англ.)