Сальніков Дмитро Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сальников.

Сальніков Дмитро Миколайович (рос. Сальников Дмитрий Николаевич; *9 (21) жовтня 1882(18821021), Шяуляй, Російська імперія — †18 травня 1945, Харбін, Маньчжоу-го) — білий генерал, учасник 1-го Кубаньського, Сибірського та Хабаровського походів Білої армії, активний діяч російської еміграції на Далекому Сході.

Дмитро Миколайович Сальніков
Дмитрий Николаевич Сальников
Народження	9 (21) жовтня 1882(1882-10-21) Шяуляй (Російська імперія)
Смерть	18 травня 1945(1945-05-18) (62 роки) Харбін (Маньчжурія)
Поховання	Q61715413?
Країна	Литва
Приналежність	Російська імперія Білий рух;
Освіта	Одеське військове училище
Звання	генерал-майор
Війни / битви	Російсько-японська війна Перша світова війна Громадянська війна в Росії
Нагороди	Георгіївський хрест 4 ступеня Відзнака «Первого Кубанского похода» Відзнака «За Великий Сибирской Поход»

Життєпис

Народився 9 (21 за новим стилем) жовтня 1882 року у місті Шяуляй Ковенської губернії Російської імперії (територія сучасної Литви). Закінчив Псковську гімназію, Холмську духовну семінарію, Одеське військове училище (1903) та Академію Генерального штабу (1912).

Підпоручиком брав участь у Російсько-японський війні, був поранений під Мукденом. Під час Першої світової війни в чині підполковника служив штаб-офіцером з доручень при штабі 13-го армійського корпусу. Був нагороджений орденом святого Георгія.

З початком громадянської війни служив у Добровольчеській армії. За участь у «льодовому» поході взимку 1918, був нагороджений однією з найшанованіших у Білому русі нагород — «Знак отличия Первого Кубанского похода».

Улітку 1918 року перебував у складі Донської армії в чині полковника, а восени 1918, на посаді генерал-квартирмейстера штабу Добровольчеської армії, керував організацією розвідки армії. З 27 листопада 1918 року по березнь 1919 командувач 1-го Офіцерського (Марковського) полку. Деякий час очолював 5-ту Донську кінну бригаду. Згадується у романі Михаїла Шолохова «Тихий Дон».

В березні 1919 року полковника Сальнікова відрядили до ставки адмірала О. В. Колчака. З червня по вересень 1919 обіймав посаду керівника штабу Східного фронту.

14 березня 1920 року отримав звання генерал-майор. За участь у Сибірському поході був нагороджений відзнакою «За Великий Сибирской Поход» (17 червня 1920 р.). У червні — жовтні 1920 очолював особливий відділ (розвідку) Далекосхідної армії.

В 1921 році працював генералом з доручень з військових питань при Тимчасовому Приамурському уряді. Брав участь у Хабаровському поході Білої армії.

З 1922 року, після поразки Білого руху на Далекому Сході, жив в еміграції у Китаї. Працював техніком шляхів залізничного сполучення та вчителем. Брав активну участь в роботі емігрантських об'єднань — обіймав посади керівника штабу Далекосхідного відділку Корпуса Імператорської армії та флоту, а також штабу Далекосхідної Спілки військових. З 1 листопада 1935 року — помічник керівника 7-го відділу Бюро у справах російських емігрантів, — антикомуністичної, напіввійскової організації, що була створена на теренах Маньчжурії за підтримки уряду Японії.

Помер 18 травня 1945 у місті Харбін, Маньчжурська держава.

Посилання

1. . Архів оригіналу за 4 грудня 2007. Процитовано 6 лютого 2008.
2. . Архів оригіналу за 12 вересня 2014. Процитовано 5 лютого 2008.
3. Оприц И. Н. Лейб-гвардии казачий Е. В. полк в годы революции и гражданской войны 1917—1920. Париж, 1939.
4. Михаил Шолохов.Тихий Дон. [ 24 січня 2008 у Wayback Machine.]
5. Бушин А. Ю. Прошедший два Ледяных похода: К биографии генерал-майора Д. Н. Сальникова. // История белой Сибири: Материалы 5-й международной научной конференции. Кемерово, 2003. С. 222—224.
6. Волков Е. В., Егоров Н. Д., Купцов И. В. Белые генералы Восточного фронта Гражданской войны, Биографический справочник. М., Русский путь, 2003. 240 с.
7. Аблова Н. Е. КВЖД и российская эмиграция в Китае: международные и политические аспекты истории (первая половина XX в.). — М.: НП ИД «Русская панорама», 2004. — 432 с.