Ubi sunt лат Де ж ті скорочення латинського риторичного питання Ubi sunt qui ante nos fuerunt Де ж ті хто перед нами бул

Ubi sunt (лат. Де [ж] ті) — скорочення латинського риторичного питання Ubi sunt qui ante nos fuerunt? (Де ж ті, хто перед нами були); вживається як літературне окреслення мотиву тлінності та марності світу і сумом за минулим, що особливо присутній у європейській середньовічній літературі.

Вживання

Зі звороту ubi sunt розпочинаються багато середньовічних віршів латинською мовою, «Ubi sunt qui ante nos fuerunt?» також є назвою анонімного англійського вірша з 1270 року.

Про марність світу у такий спосіб писав Петро Даміані, один з учителів церкви, у своїй поезії та віршах: Ubi enim sunt modo tot potentes saeculi, tot invictissimi reges...? (Де ж ті колись сильні світу цього, де ті непереможні правителі..?).

Мотив ubi sunt разом із сумом за «старими добрими часами» зустрічається у староанглійській поезії, зокрема у поемах «Беовульф» та ^[en]. Схожа атмосфера ностальгії з'являється у французькій літературі, зокрема у творчості Франсуа Війона з його «А де, скажіть, торішній сніг» з твору «Балада про дам минувшини», що ввійшов до «Великого тестаменту». На цей вислів покликався також Умберто Еко, даючи назву своєму роману «Ім'я рози». Вираз ubi sunt з'являється у другій строфі пісні «Гаудеамус».

Мотив використовується також у сучасній літературі, зокрема у вірші Джона Кітса «До осені».

Джерела

S. Skwarczyńska, Topos „Ubi sunt qui ante nos fuerunt” oraz styczne z nim formacje treściowo-formalne w poezji europejskiego kręgu kulturowego, w tejże: W orbicie literatury, teatru, kultury naukowej, Warszawa 1985, s. 80-150.