Віталій Іванович Петльований 3 16 грудня 1914 Вінниця 27 грудня 1989 м Київ український радянський письменник Петльовани

Віталій Іванович Петльований (3 (16) грудня 1914, Вінниця — † 27 грудня 1989, м. Київ) — український радянський письменник.

Петльований Віталій Іванович

Народився	3 (16) грудня 1914 Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
Помер	27 грудня 1989(1989-12-27) (75 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР
Діяльність	письменник
Мова творів	українська
Діти	Пугач Ольга Віталіївна
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Петльований.

Життєпис

Народився в м. Вінниця, в родині службовця Івана Марковича Петльованого, батько якого, Марко, був українцем, а мати, Емілія Герасимівна, — з поляків.

Мати Віталія Петльованого — Марія Миколаївна Артюшкова. Російський дворянин з Орловщини, адвокат Микола Артюшков був одруженим з кріпачкою Варварою Онуфріївною. В родині Артюшкових було четверо дітей. Марія закінчила гімназію, інші діти мали вищу освіту.

Батько Віталія Петльованого служив у царській армії на офіцерській посаді, родині це довго відгукувалося, бідували, тож у шестирічному віці малий Віталій, щоб вижити, пас корову багатшим родичам, а вже в 14 років пішов працювати.

У 1921 році родина переїхала до села Хорошеве Харківського району. Віталій Петльований почав рано писати вірші. А в 1935 році, працюючи робітником на фабриці «Красная нить», він познайомився з видатним українським поетом Володимиром Сосюрою. І саме тоді за його рекомендацією відніс свої вірші в комсомольську газету «Ленінська Зміна». З цього ж року почав друкуватись.

Завжди згадував з теплотою і вдячністю Володимира Сосюру, від якого мав моральну підтримку і, як казали, «путівку в життя». Рукописний варіант його вірша «Любіть Україну» був вкладений у збірку віршів поета. Від 1937 року працював завідувачем відділу літератури в обласній газеті «Ленінська зміна». На той час там працювали літератори Олесь Гончар, Степан Крижанівський, Микола Нагнибіда, Валентина Ткаченко. Саме серед цих людей він зробив свої перші кроки в літературі.

З автобіографії:

Про юність зараз згадую з почуттям душевної вдоволеності. Ще малим не міг натішитися красою безкрайого степу. У моїй пам'яті залишилися підсліпуваті мерехтливі нічні багаття, навколо яких точилися нескінченні цікаві розмови бувалих людей. Чимало пісень, які любила наспівувати мати, або ті, що співали дівчата на вечорницях, війшли в моє серце назавжди. Про це мені хотілося згодом розповісти у своїх творах…

Навчався на робітфаці, потім — у Харківському педінституті.

Відбув строкову службу у лавах Радянської Армії. У 1939—1940 роках брав участь у війні на монгольському фронті, в Халхин-Голі.

Учасник Другої світової війни. Працював військовим кореспондентом газети «Суворовский натиск». Війну закінчив у Празі в ранзі капітана.

У 1945—1951 рр. працював у редакції газети «Суворовский натиск» (Львів). У 1952 р. демобілізувався, родина переїхала до Києва.

Дружина Петльована (Яготіна) Ольга Іванівна (1922 р.н.), у 1941—1943 роках — медичний фельдшер, учасник Другої світової війни.

Діти: Ольга Пугач (Петльована) (1944 р.н.) — фізик, журналіст; Віталій Петльований (1946 р.н.) — продюсер кіно; Ірина Кравець (Петльована) (1950 р.н.) — журналіст. У родині 5 онуків, 10 правнуків.

Творчість

1940 року вийшла його перша збірка віршів «Сурма кличе». Деякі його твори перекладено російською та польською мовами. Найбільш популярним твором є роман «Дівчина з передмістя» (1955), загальний наклад якого становить близько мільйона примірників. Не вийшов роман «Квіти на камені», написаний до 1953 р. Рукопис загублено.

Головний герой творів Петльованого — його сучасник, людина високого обов'язку.

Твори

Романи

«Сурми грають зорю» (1952,1964)
«Трубы играют зарю» (1953,1969) (рос.)
«Дівчина з передмістя» (1955, 1957,1959,1964,1969)
«Девушка из пригорода» (1960, 1961) (рос.)
«Девушка из предместья» (1962) (рос.)
«Аміго» (1959, 1973)
«Та це ж весна!» (1962, 1965)
«Сирена з мечем» (1972, 1975, 1977, 1988)
«Сирена с мечом» (1976) (рос.)
«Вогонь для Прометея» (1979)
«Гуляй-гора» (1987)

Повісті

«Хотинці» (1949, 1956, 1965)
«Хотинцы» (1982) (рос.)
«Антонів вогонь» (1963)
«Бакени на бистрині» (1967)
«Безмежнеє поле» (1974)
«Думницька повість» (1974)
«Кремлівський патруль» (1969)

Художньо-документальні повісті

«Людина і хліб» (1971)
«Новий день починався вчора» (1978)
«Спомини ратного поля» (1981)
«Wspomnitniya z pola walki» (1985) (пол.)

Збірки нарисів та оповідань

«Двоє» (1947)
«Бориславка» (1950)
«Шлях олімпійського чемпіона» (1952)
«Каховський репортаж» (1953)
«Сторінки життя» (1953)
«Чужі листи» (1956)
«Віктор Чукарін» (1957)
«Далекий друг» (1957)
«Золотий фініш» (1957)
«Сліди на тротуарі» (1958)
«Посторонись, Америко» (1960)
«Плече друга» (1961)
«Ключі достатку» (1962)
«У Шляховій» (1962)
«Карпатська легенда» (1969)
«Карпатская легенда» (1969) (рос.)
«Не розминися з долею» (1981)
«Шлях живої води» (1984)

Вибрані твори в 2 томах. Т.1 (1984), Т.2 (1987)

Нагороди

Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, іншими орденами та медалями.

Вшанування пам'яті

У спогадах про Віталія Петльованого згадували Анатолій Болабольченко, Дмитро Дереч, Анатолій Дімаров, Микола Іщенко, Дмитро Міщенко, Дмитро Павличко, Станіслав Реп'ях, Іван Цюпа, Олекса Ющенко, Джон Стейнбек та інші. Більшість з них вміщено в книзі «Усмішка Віталія Петльованого», що побачила світ до 90-річчя від дня народження письменника.

Джерела

Усмішка Віталія Петльованого [Текст]: До 90-річчя від дня народження / ред.: Н. Поклад, Н. Даниляк ; авт. передмови О. В. Пугач. — Київ: Пугач, 2005. — 188 с. : іл.
Ольга Пугач. «Пам'яті фронтовиків» // Літературна Україна. — 2015. — № 18/19.

Посилання

Петльований Віталій Іванович [ 30 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія
Ольга Пугач. «Віталій Петльований» (Спогади Сергія Плачинди, лист з сімейного архіву) [ 18 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Літературна Україна
Біографія Віталія Петльованого в бібліотеці української літератури «УкрЛіб» [ 18 грудня 2021 у Wayback Machine.].
Твори Віталія Петльованого