Музей Хіллвуд

Музей Гіллвуд( англ. Hillwood Estate, Museum & Gardens) — художній музей та парк, розташований у столиці Сполучених Штатів місті Вашингтон.

Музей Гіллвуд (Садиба Гіллвуд, музей і парк) англ. Hillwood Estate, Museum & Gardens

головний фасад музею38°56′37″ пн. ш. 77°03′09″ зх. д. / 38.94370000002777488° пн. ш. 77.052600000027780425° зх. д. / 38.94370000002777488; -77.052600000027780425Координати: 38°56′37″ пн. ш. 77°03′09″ зх. д. / 38.94370000002777488° пн. ш. 77.052600000027780425° зх. д. / 38.94370000002777488; -77.052600000027780425Типмузей і інституція культури^[1]Країна США^[1]РозташуванняВашингтон, Сполучені ШтатиАдреса4155 Linnean Avenue, NW, Washington, D.C. 20008АрхітекторКейт Маркерт (Kate Markert)Засновано1973 рокуВідкрито1973Сайтhillwoodmuseum.org

Музей Гіллвуд (США)

---

 Музей Гіллвуд у Вікісховищі

Садиба Гіллвуд, перетворена на музей

Ще 1955 року багата пані Марджорі Пост придбала у власність садибу Гіллвуд. Вона вже мала значну колекцію творів мистецтва Франції (переважно декоративно-ужиткове мистецтво) та коштовну колекцію живопису майстрів Російської імперії. Ще в роки перебування у Москві як дружина дипломата Сполучених Штатів вона відвідувала численні на той час комісіонні крамниці, куди поскидали меблі, друковану графіку і картини з пограбованих дворянських садиб російських аристократів і будинків міських багатіїв. Вона зналася на старовинній порцеляні і купувала її ще у антикварних крамницях Західної Європи. Тепер вона купувала антикваріат у московських комісіонних крамницях, як це було звично для неї.

Як родина дипломата, вони отримуваи також подарунки від більшовицького уряду. Не обтяжені культурою і розрахунками на майбутнє, московські урядовці забирали твори мистецтва, наприклад, з Третьяковської галереї і дарували їх іноземним дипломатам, серед них і чоловіку пані Марджорі Пост. Так згодом вона стала володаркою надзичайно коштовної колекції творів російського мистецтва, низка котрих мала або музейне, або унікальне значення.

Все це було перевезене у садибу Гіллвуд з метою перетворити її на окремий музей. Вона могла би передати колекції у спадок власним родичам, але вони вже були забезпечені і садиба була перетворена на публічний музей після смерті володарки. Був також створений каталог-інвентар її збірок ( над ним працював Марвін Росс).

Фонди музею

• Російська порцеляна 18 століття
• Агітаційна порцеляна (початку радянської доби)
• Акварельні і графічні твори (россіка)
• Портрети російських імператорів і їх родин
• Пасхальні яйця роботи Карла Фаберже та ювелірні вироби його фірми
• російські ікони
• ювелірний посуд з пограбованих російських церков

Шедевр збірки у відділку живопису

Портрет графині Юлії Самойлової з вихованкою Джованіною Пачіні та арапчатком, 1832-1834 рр., Музей Гіллвуд.

Безумовним шедевром у відділку живопису Російської імперії став « Портрет графині Юлії Самойлової з вихованкою Джованіною Пачіні та арапчатком ».

Парадний портрет меценатки і прихильниці Карла Брюллова створювався у два заходи . Первісно Карл Брюллов почав працювати над цим портретом 1832 року у Римі. Про дату довідались з листа Тургенєва до князя Петра Андрійовича Вяземського , державного діяча, друга поета Олександра Пушкіна і самого непоганого поета.

Юлія Павлівна походила з родини Пален і Скавронських, а родинними зв'язками була пов'язана з царським домом Романових, з родами російських і італійських аристократів . Її за примусом віддали заміж за молодого флігель-ад'ютанта і графа Миколу Олександровича Самойлова. Самойлов вже був закоханий у Олександру Римську-Корсакову, але його авторитарна мати настояла на шлюбі з багатою Юлією Пален . Шлюб виявився надто невдалим і згодом вони домовились роз'їхатись, позаяк офіційне розлучення було справою важкою і небажаною у колі російських аристократів. Дітей у шлюбі з графом Самойловим не було і це з одного боку розкувало поведінку молодої, темпераментної і багатої Юлії Павлівни, з другого боку заклало низку життєвих проблем (флірт і нові невдалі кохання, взяття вихованок-дівчат замість власних дітей, проблеми з дорослими вихованками). Чопорне коло петербурзьких аристократів щиру у почуттях і мінливу графіню Самойлову вважало ексцентричною і трохи зарозумілою. Її яскрава зовнішність (нагадувала чорняву італійку ) і не менш яскраві вчинки стануть на роки привідами для чужої прискипливої уваги і пліток. Самойлова мимоволі стала «героїнею» приватних листів і мемуарів.

Доля звела молоду аристократку і молодого художника у Італії . Чуттєва Самойлова закохалась у талановитого художника і її почуття отримало взаємність . Про шлюб з коханим, але нешляхетним Карлом Брюлловим, на той час не могло бути й мови. Коханню це не заважало і молоді багато спілкувались, разом відвідали розкопані Помпеї тощо. Юлія Самойлова роками мешкала у Мілані, де увійшла у місцеве коло італійських аристократів . Вона жваво цікавилась мистецтвом, музикою і театром. Значні кошти вона не стільки за аристократичними настановами, а за щирим захопленням витрачала на художників, скульпторів, композиторів. Так, у її міланському палаці збирались італійські композитори Гаетано Доніцетті, Вінченцо Белліні, Джоаккіно Антоніо Россіні . Меценатську діяльність Юлії Самойлової у Мілані помітили і ініціювали 1845 року створення на її честь пам'ятної медалі (у вільному перекладі « Покровительці вільних мистецтв ») .

Вони познайомились 1827 року в римському салоні Зінаїди Волконської, меценатки , російської аристократки, що перейшла у католицтво. Брюллов, що прибув у Рим ще 1822 року, довго не міг найти значущу тему для звітової катини перед Товариством заохочення художників та перед Імператорською академією. Чи не були пов'язані зволікання художника через втручання кохання в його італійське життя і приємне спілкування з Самойловою ? Портрет Юлії Самойлової з Джованіною та арапчатком сторювався у ті ж роки, що і картина «Останній день Помпеї». Відомо, що Помпеї вони відвідали разом. Закоханий художник не тільки портретував Юлію, а й переніс її портретні риси щонайменше на двох паньонок в звітовій картині.

В парадному портреті Юлії Самойлової він подав її у стрімкому русі, наче вона вбігла у палацову залу після прогулянки. Вона в повному розквіті жіночої краси і є практично ідеалом тогочасної аристократичної моди — модна зачіска, розкішні коштовності, рідкісної краси сукня з синього атласа, коштовна індійська шаль, котру вона невимушено скидає на руки арапчатки. Всі персонажі картини наче радіють зустрічі з нею, не оминаючи вихованки і кімнатної собачки, демонструють їй свою прихильність.

Парадний портрет довго залишався у Західній Європі, міняючи власників. Його привозили у Російську імперію ще за років царату на виставку 1905 року, що відбулась і Таврійському палаці. Вдруге вже за часів СРСР портрет привозили влітку 1966 року на виставку у Третьяковську галерею, але ніхто не зробив спробу придбати шедевр для радянських збірок. Згодом портрет став надбанням музею Гіллвуд і став перлиною відділку живопису.

Споруда музею і парк, галерея фото

• Садибний будинок Гіллвуд

Акварельні портрети аристократів доби Олександра Пушкіна (Альбом Мідлтон)

«Катерина Бакуніна», фрейліна імператорського двору, симпатія ліцеїста Олександра Пушкіна, після 1820 р. Музей Гіллвуд, США

• Можливо, «Іван Сенявін», після 1820 р.
• «Княгиня Марія Гагаріна (в дівоцтві графиня Бобринська) з донькою Марією», акварель, бл. 1820 р.
• «Софія Олександрівна Радзивіл (Урусова)», бл. 1820 р.
• «Єлена Павлівна Тизенгауз (Захаржевська)», після 1820 р.
• «Графиня Наталі Строганова»
• «Пані Ланська»
• «Геккерн, барон, дипломат»
• « Графиня Марія Олександрівна Мусіна-Пушкіна»

Картини і твори російських художників у музеї

« Безбородько Олександр Андрійович », канцлер уряду часу імператриці Катерини II. Музей Гіллвуд, США

• Ікона «св. Катерина», 19 ст.
• Худ. Ф. Сампсуа. «Імператриця Єлизавета Петрівна». 1797 ? рік
• Худ. . «Пані Олександра Браницька» ( (1754-1838))
• Левицький Дмитро Григорович. «Княгиня Катерина Воронцова-Дашкова», мадам-президент двох російських академій. 1784 рік
• Оригінал худ. Шибанов. «Імператриця Катерина ІІ в подорожньому вбранні», після 1787 р.
• «Куракін Степан Борисович», після 1797 р.
• Художниця Кристина Робертсон. «Велика княжна Єлена Павлівна», сестра російського царя Миколи І, 1841 р.
• Худ. Савелій Сорин. «Серж Оболенський», 1917 р.

Див. також

• Колекціонування
• Іконопис
• Парадний портрет
• Академізм
• Третьяковська галерея
• Медальєрне мистецтво
• Декоративно-ужиткове мистецтво

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Музей Гіллвуд

Джерела

• http://www.hillwoodmuseum.org/ [ 28 квітня 2016 у Wayback Machine.] (офіційний сайт музею)
• журнал «Художник», № 11, 1966, статья «История одного портрета»

Примітки

1. GRID Release 2017-05-22 — 2017-05-22 — 2017. — doi:10.6084/M9.FIGSHARE.5032286
   d:Track:Q30141628
2. журнал «Художник», № 11, 1966, статья «История одного портрета»