Ця стаття занадто довга та має бути для покращення читацького сприйняття. (вересень 2022) |
Ця стаття містить , але походження тверджень у ній через практично повну відсутність . |
Народницький напрям в історіографії, народницька школа (течія) в історіографії — термін для позначення неформальної інституціоналізації українських істориків 2-ї третини 19 — початку 20 ст., які відводили „народу“ провідну роль у концептуальному представленні минувшини (на противагу «державницькій» історіографії, що надавала більшого значення історії українських еліт).
Розрізняють романтично-народницьке історіописання (30-ті — 60—70-ті рр. 19 ст.), що живилося з ностальгії за героїко-легендарним минулим України, й позитивістсько-народницьку (80-ті рр. 19 — поч. 20 ст.) історіографію, яка спирається на більш наукові засади.
Витоки напряму
Поворот до висвітлення і репрезентації народного/національного життя намітився в європейському історіописанні наприкінці 18 ст. Його пов’язують із хвилею критики раціонально-просвітницьких уявлень про однорідність людської природи як частини загального універсуму. Ці культурницькі й інтелектуальні устремління визрівали ще в середовищі мислителів пізньопросвітницького раціоналізму, зокрема в преромантичних мотивах творчості Й.-Г.Гердера, Ж.-Ж.Руссо та інших європейських мислителів. Переломним часом їхнього поширення стала післянаполеонівська доба європейської історії. Саме тоді відбувається перенесення пріоритетів із самодостатнього культу Розуму та канонів природно-правового мислення на своєрідність і множинність культурно-національних або народних укладів життя, з апології незмінності, одноманітності побутування історичної людини на акцентування конфлікту «природного стану» з цивілізацією, поширюються ліберальні ідеали автономії особистості та середовища її існування тощо. Врешті, у перші десятиліття 19 ст. ще донедавна вельми популярні теорії просвітницького раціоналізму остаточно програють змагання з новітніми романтичними інтенціями (див. Романтизм). З романтичними інтерпретаціями до історичної науки ввійшов масовий, колективний герой — народ/нація з множинністю, ірраціональністю і містичністю способів дії та неосяжним розмаїттям форм її виявів. З його появою єдиний, всеохопний і логічно впорядкований Космос минулого, представлений у просвітницько-раціональному світобаченні, воднораз поступився місцем романтичному Хаосові з безліччю епізодів і фрагментів. Заразом поява народу/нації в науково-історичних концепціях минувшини призвела до того, що історична подія вилучається з логічного вмотивованого та зумовленого ланцюга раціоналістичних схем. Наразі ширяться уявлення про мозаїчність і розсіяність, розмитість наукової палітри світу історії. Індивідуалізація, локальна предметизація та національно-регіональна фрагментарність світу минувшини в романтичних інтерпретаціях сягають апогею. Та найголовніше — у полі романтичних систем світобачення опиняється історична Людина з розмаїтими й унікальними проявами національного і соціального буття, самобутніми, індивідуальними реакціями, яка остаточно руйнує логічні й універсальні схеми, тотально заперечує просвітницький потяг до абстрактних розумувань і уявлень. На часі постають дослідницькі зацікавлення унікальним і самобутнім фактографічним матеріалом, який розглядається в контексті різнорідних виявів народного/національного духу. Мінливість, динамічність, суперечливість, конечність і нескінченість зробилися неодмінними характеристиками полівимірних історичних об’єктів, що функціонували в багатоплощинному середовищі, розглядалися з різних масштабів і ракурсів, зокрема з обсягу національної та регіонально-провінційної проблематики. У широкому розумінні відбувалося виділення й розчленування цілісного потоку на локальні утворення, через які історики прагнули осягти внутрішній сенс історичного руху, вловити відчуття часу тієї чи іншої доби. Кардинальні метаморфози європейського ладу перших десятиліть 19 ст. продемонстрували тодішнім інтелектуалам швидкоплинний зв’язок між минулим та сучасним, який реалізовувався за життя однієї генерації. Цей досвід переживання, споглядання катастрофічних революційних, військово-політ. зрушень і масштабних соціокультурних трансформацій істотно підважив раціоналістичні уявлення про універсальність та лінійність змін у світі історії, сенс яких виводився з перспективи сучасності. Натомість постулюються новітні уявлення про час історичний як органічний потік, який може набувати різної подоби: стрімкої, бурхливої течії, кількох самостійних річищ або спокійної заводі, що майже завмерла у своєму плині тощо. Рух цього потоку в народницько-романтичній історіографії визначається ірраціональними засадами: волею Божого Провидіння, народним/національним духом чи якимось об’єктивним розумом. Проте розмаїття світу історії, представлене в романтичних версіях минувшини, вимагало від історика більш різноманітного інструментарію, ніж за часів просвітницького раціоналізму. Тож дослідницькі канони вчених збагатилися за рахунок творчої уяви й споглядання, інтуїтивного проникнення та чуттєвого переживання, здатності до індивідуалізації історичної дійсності і сприйняття певного духовного стану конкретних осіб, спроможності до численних трансформацій різноманітних форм виразу ідей або колективних, масових образів із домінуючою увагою до просторово-часового колориту. Означені новації пронизують майже всі сюжетні лінії романтичного європейського історіописання 1820—30-х рр. Динамічні, багатовимірні реконструкції різноманітних виявів нар./нац. духу потребували й істотного розширення джерельної бази досліджень. Відтак постали проблеми встановлення ступеня достовірності значних масивів фактів, себто критики й інтерпретації різноманітних видів джерел історичних. Кардинальні зрушення в опрацюванні джерел сталися із впровадженням критичного або історико-філологічного методу. Його фундаторами вважаються нім. вчені Б.-Г.Нібур та А.-Г.Геерен.
Інституціоналізація народницького напряму в українській історіографії відбувалася поступово й нині уявляється як складний, не позбавлений суперечностей процес. На межі 18—19 ст. українське історіописання містило строкате, іноді еклектичне сполучення провіденційних, просвітницьких та преромантичних складових. Зокрема, початки преромантизму деякі дослідники знаходять уже в «Історії Русів».
Початок 19 століття
На початку 19 ст. виникають і нові університетські центри секуляризованої від схоластичних догматів науки та культури «німецького типу» — у Харкові, а пізніше в Києві та інших містах. Упродовж 1830—40-х рр. Харків став інтелектуальним осередком шеллінгіанства, під впливом якого сформувалися світосприйняття й погляди відомих українських науковців, які належали до народницького напряму, зокрема М.Костомарова. Інституціоналізація народницького напряму в українській історіографії частково відбувалася й за російського посередництва, наприклад, за впливу відомих московських інтелектуалів на М.Максимовича – філософські «вечори любомудрів» князя В.Одоєвського, який разом із шеллінгіанцем В.Кюхельбекером видавав альманах «Мнемозина» (1824—25), лекції професора фізики та агробіолога М.Павлова й ін. Важливу роль у формуванні народницького напряму відіграла хвиля етнографічних дослідів і студій з вивчення українського фольклору, міфології 2-ї пол. 1820-х — 1850-х рр., зокрема збірки «Малороссийские песни» (Москва, 1827), «Украинские народные песни» (Москва, 1834), «Сборник украинских песен» (Київ, 1849), укладені й видані М.Максимовичем, «Украинские народные предания» (Кн. 1. Москва, 1847) та «Записки о Южной Руси» (Т. 1—2. С.-Петербург, 1856—57), зібрані й опубліковані П.Кулішем, магістерська дисертація М.Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии» (Харків, 1843) і його студія «Славянская мифология» (Київ, 1847), літературно-фольклористичний збірник «Запорожская старина» (1833—38), який видавався за редакцією І.Срезневського, та ін. Заразом публікувалися українські літописні й історичні пам’ятки. Важливу роль у цьому процесі відіграв О.Бодянський, який був секретарем Московського товариства історії та старожитностей російських і редактором його «Чтений». У цьому періодичному виданні було видруковано низку праць і матеріалів з української історії, зокрема «Історія Русів» (1846). Завдяки етнографічній, мовній та літературній практиці спершу відбулося відкриття мистецько-естетичних та морально-етичних, а пізніше осягнення етносоціальних цінностей українського народу/нації як масового, колективного героя на сцені історії. Саме вони окреслили канони історичних праць репрезентантів народницького напряму 1830—60-х рр., зокрема виняткову увагу щодо побутування національних традицій, виявлення героїчних постатей минулого, масштабних явищ і процесів, переломних, критичних і драматичних епох української історії (Хмельниччина), апології творчої думки народу, славетних звершень і діянь, трагізму й легендарності історичного буття, руйнівних рухів (Гайдамаччина), декодування народних образів і знаків (козацькі могили — символ смерті й слави) тощо. Водночас фольклористичні та етнографічні захоплення визначили не тільки творчі пріоритети істориків-народників, а й головний об’єкт народницького історіописання — історія знизу, народ/нація в єдиному етнокультурному та етногеографічному просторі минулого, сьогодення і майбуття. Відтак реалізувалася «мовна програма» романтизму, яка через «словесні» (етнографія, фольклористика, мовознавство, література) практики відкрила екзистенцію народу/нації як духовної субстанції. Тоді ж в історичних працях впроваджується низка базових дихотомій: народ—аристократія, егалітаризм—елітаризм, федерація—єдинодержавність, народоправство—єдиновладдя, сила—безсилля, внутрішнє—зовнішнє, індивідуальне—загальне, якими оперують у своїй творчості репрезентанти народницького напряму. Крім того, саме поняття «держава» історики-народники зазвичай ототожнювали з централістично-бюрократичною абсолютистською Російською імперією, в якій визнавали втілення єдинодержавного ідеалу, котрий пов’язували з соціокультурним впливом монголо-татарської навали (М.Костомаров). Проте певні ознаки єдинодержавності вбачали й у Великому князівстві Литовському. Власне, історичний досвід перебування українських земель в імперії Романових уважався підставою для негативного ставлення представників народницького напряму щодо відтворення історії держав, зокрема в сенсі побутування відомої антитези: народ—держава. Заразом ця негативна настанова істориків-народників досить часто генералізувалася й гіперболізувалася, особливо в історичнійта суспільно-політичній думці 1-ї третини 20 ст., і штучно відокремлювалася від широких інтелектуальних контекстів і соціокультурних координатів їхньої творчості.
Українське Відродження
Важливий вплив у становленні народницького напряму справили соціокультурні імпульси й інтелектуальні новації 2-ї половини 19 ст., зокрема Відродження слов'янських народів, революційні та національно-визвольні рухи в Західній і Центральній Європі. Саме вони спричинилися до початку нового етапу українського Відродження, пов'язаного з кирило-мефодіївськими братчиками на Наддніпрянщині та «Руською трійцею» в Галичині. Невипадково тодішній український рух порівнюють з «Молодою Європою» (1834), заснованою Дж. Мадзіні, а «Книгу буття українського народу», автором якої вважають М.Костомарова, — із «Книгами польського народу і польського паломництва» (1832) А.-Б.Міцкевича та «Книгою народу» (1838) франц. політичного діяча, проповідника християнського соціалізму, абата Ф.-Р. де Ламенне. Зокрема, у середовищі київської молоді початку 1840-х рр., згодом серед кирило-мефодіївських братчиків ширяться ідеї українського месіанізму, панславізму, федералізму й егалітаризму. Приміром, М.Костомаров обстоював ідею рівності людей, станів та етнонаціональних спільнот, національної гармонії, що спиралася на трансцендентальні цінності християнства й морально-етичні відчування народного/національного духу, актуалізовані постулати народоправства і федеративний спосіб організації суспільства, витоки якого він вбачав в удільно-вічовому укладі Київської Русі й демократичних традиціях козацтва.
Загалом упродовж 2-ї пол. 1820-х — 1840-х рр. українське народницько-романтичне історіописання репрезентоване значною кількістю дрібних розвідок, заміток, рецензій, бібліографічних нотаток, публікацій окремих етнографічних та фольклористичних матеріалів. Саме в цей час розпочався проект «винайдення України» та його легітимації, за термінологією модерністів чи конструктивістів, принаймні спостерігається процес його переходу із латентної фази до спроб окреслити культурний простір Малоросії в контексті ретроспективного відтворення козацько-гетьманської та києво-руської спадщини. Перехід від дрібних історичних фрагментів і сюжетів до створення досить великої зв'язаної оповіді — гранд-наративу в українському історіописанні відбувався досить швидко. Зокрема, уже в 1840-ві рр. кілька відомих кирило-мефодіївських братчиків (М.Костомаров, П.Куліш) мали солідні авторські проекти з написання української історії різного ступеня готовності. Вочевидь, погром Кирило-Мефодіївського товариства 1847 віддалив ці метаморфози в українській історіографії на 10—15 років. Однак уже в 2-й пол. 19 ст. спостерігаємо тріумфальне поширення монографій М.Костомарова, творів П.Куліша та низки українознавчих публікацій у журналі «Основа» (1861—62) в російському інтелектуальному просторі, зокрема в Санкт-Петербурзі. Наприклад, народжується відома формула «дві руські народності» в однойменній праці М.Костомарова (1861), в якій протиставлення малорусів та великорусів подано не тільки в сенсі громадянського укладу і народної психології, а й історичного побутування, попри його подвійну лояльність щодо Малоросії/України та Росії / Російської імперії. Тим-то в текстах М.Костомарова як історика-народника фактично знаходимо майже всі технологічні складові, потрібні для реалізації легітимаційної функції національного гранд-наративу: відправника — українських інтелектуалів-романтиків, колективного героя — український народ та його призначення, й адресата — українофільську інтелігенцію.
На зламі 1860—70-х рр. в українській історіографії шириться позитивізм, який тісно пов'язаний із культом науки, здебільшого в природознавчо-натуралістичному розумінні. Відтак відбувається сцієнтична переорієнтація та об'єктивізація історичних студій, зокрема піднесення їхнього фахового рівня, фактографічної достовірності й джерельного забезпечення (традиція документалізму В.Антоновича), а також дегероїзація та деміфологізація історії, поширення еволюційних й детерміністських тлумачень історичного руху, порівняльно-історичного, статистичного, типологічного та інших дослідницьких методів. Ці зміни спричинилися до трансформації змістовної сутності поняття «народ» у народницько-позитивістському історіописанні. Народники-романтики трактували цей термін у метафізичному й ідеалістичному розумінні, тобто спиралися на давню ідею тотального одухотворення суспільства і природи, врешті-решт усього макрокосмічного порядку. Натомість народники-позитивісти часто-густо тлумачили народ як надорганізм за аналогією з будовою та функціями живого організму, або в сенсі еволюційних біологічних чи соціологічних теорій, іноді сприймали його як соціальний, соціально-психологічний тип, наприклад, у студії В.Антоновича «Три національні типи народні» (1888). Заразом істотно розширюється предметна область науково-історичних студій в українському історіописанні, які представлені в київській школі В.Антоновича, котрий скеровував своїх учнів на розробку земельної (регіональної) історії давньої Русі.
Монографічні студії, присвячені окремим землям, підготували та видали учні В.Антоновича (див. Київська школа Володимира Антоновича):
- Микола Дашкевич «Болоховская земля и ее значение в русской истории» (Київ, 1878),
- Дмитро Багалій «История Северской земли до половины XIV ст.» (Київ, 1882),
- Никандр Молчановський «Очерк известий о Подольской земле до 1434 года» (Київ, 1885),
- Олександр Андріяшев «Очерк истории Волынской земли до конца XIV в.» (Київ, 1887),
- Михайло Грушевський «Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV ст.» (Київ, 1891),
- Митрофан Довнар-Запольський «Очерк истории Кривичской и Дреговичской земель до конца XII ст.» (Київ, 1891),
- Петро Голубовський «История Смоленской земли до начала XV в.» (Київ, 1895),
- Василь Данилевич «Очерк истории Половецкой земли до конца XIV ст.» (Київ, 1896),
- Василь Ляскоронський «История Переяславской земли с древнейших времен до половины XIII ст.» (Київ, 1897) та ін.
Праці науковців зі школи В. Антоновича кардинально розширили наукові уявлення про просторово-регіональну конфігурацію історичного процесу в Русі-України та стали своєрідними цеглинами, підготовчим матеріалом у творенні українського гранд-наративу. Крім того, київська школа В.Антоновича виявила інтелектуальний і персональний зв'язок між різними поколіннями істориків-провідників народницького напряму: М.Максимович—М.Костомаров—В.Антонович—М.Грушевський. Важливим досягненням народницького напряму стало висунення та обґрунтування концепції про безперервність українського історичного процесу і його самостійність щодо загальноросійської історії. Контури цієї конструкції представлені в знаменитому есе М.Грушевського «Звичайна схема „руської“ історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства» (1904), а її синтетичне втілення — у його монументальній «Історії України-Руси» (у 10 т., 13 кн. Львів—Київ, 1898—1936). Саме з цією працею пов'язують творення українського національного гранд-наративу та переходу проекту «винайдення України» з культурницької до політичної фази.
Представники державницького напряму в українській історіографії вважали М. Грушевського останнім великим істориком-народником[]. Втім, ця теза є досить суперечливою. Попри наявність персонального й інтелектуального зв'язку М.Грушевського з фундаторами народницького напряму його світосприйняття, погляди й наукова творчість сформувалися на вельми широкій інтелектуальній основі (позитивізм, неоромантизм, впливи неокантіанського й соціологічного поворотів тощо)[].
Дискусії щодо доцільності терміну «народницька історіографія»
Побутування контраверсії між народницьким — державницьким напрямами українського історіописання значною мірою зумовлювалося політичними й ідеологічними потребами, які постали внаслідок травматичного, шокового сприйняття поразки української революції 1917—1921 та пореволюційної і міжвоєнної дійсності 1920—30-х рр[].
Відтак низка сучасних дослідників вказують на розмитість меж між народницьким і державницьким напрямами в українській історичній науці 1-ї третини 20 cт., зокрема підкреслюють абстрактність й умовність змістовного наповнення цих термінів (І.Гирич, Я.Дашкевич та ін.). В українській еміграційній (1920—30-ті рр.) та діаспорній історіографії (1940—80-ті рр.) опозиції: народницький—державницький, народ—держава, нар. маса — аристократія тощо вживалися переважно як ціннісні, аксіологічні рефлексії, що не мали чіткого, окресленого епістемологічного статусу. Новий сплеск дискусій навколо означених дихотомій спостерігається після розпаду СРСР та введення до української історіографії впродовж 1990-х рр. т. зв. забороненої спадщини, утім, ця полеміка на початку 2000-х рр. поступово перемістилася на периферію академічного життя.
Див. також
Джерела та література
- О. В. Ясь. Народницький напрям в історіографії [ 5 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 190. — .
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Cya stattya zanadto dovga ta maye buti skorochena dlya pokrashennya chitackogo sprijnyattya Bud laska zmenshte obsyag statti rozdilivshi yiyi na dekilka statej pribravshi nadlishkovu informaciyu abo dodavshi pidzagolovki veresen 2022 Cya stattya mistit perelik posilan ale pohodzhennya tverdzhen u nij zalishayetsya nezrozumilim cherez praktichno povnu vidsutnist vnutrishnotekstovih dzherel vinosok Bud laska dopomozhit polipshiti cyu stattyu peretvorivshi dzherela z pereliku posilan na dzherela vinoski u samomu teksti statti Narodnickij napryam v istoriografiyi narodnicka shkola techiya v istoriografiyi termin dlya poznachennya neformalnoyi institucionalizaciyi ukrayinskih istorikiv 2 yi tretini 19 pochatku 20 st yaki vidvodili narodu providnu rol u konceptualnomu predstavlenni minuvshini na protivagu derzhavnickij istoriografiyi sho nadavala bilshogo znachennya istoriyi ukrayinskih elit Rozriznyayut romantichno narodnicke istoriopisannya 30 ti 60 70 ti rr 19 st sho zhivilosya z nostalgiyi za geroyiko legendarnim minulim Ukrayini j pozitivistsko narodnicku 80 ti rr 19 poch 20 st istoriografiyu yaka spirayetsya na bilsh naukovi zasadi Vitoki napryamuPovorot do visvitlennya i reprezentaciyi narodnogo nacionalnogo zhittya namitivsya v yevropejskomu istoriopisanni naprikinci 18 st Jogo pov yazuyut iz hvileyu kritiki racionalno prosvitnickih uyavlen pro odnoridnist lyudskoyi prirodi yak chastini zagalnogo universumu Ci kulturnicki j intelektualni ustremlinnya vizrivali she v seredovishi misliteliv piznoprosvitnickogo racionalizmu zokrema v preromantichnih motivah tvorchosti J G Gerdera Zh Zh Russo ta inshih yevropejskih misliteliv Perelomnim chasom yihnogo poshirennya stala pislyanapoleonivska doba yevropejskoyi istoriyi Same todi vidbuvayetsya perenesennya prioritetiv iz samodostatnogo kultu Rozumu ta kanoniv prirodno pravovogo mislennya na svoyeridnist i mnozhinnist kulturno nacionalnih abo narodnih ukladiv zhittya z apologiyi nezminnosti odnomanitnosti pobutuvannya istorichnoyi lyudini na akcentuvannya konfliktu prirodnogo stanu z civilizaciyeyu poshiryuyutsya liberalni ideali avtonomiyi osobistosti ta seredovisha yiyi isnuvannya tosho Vreshti u pershi desyatilittya 19 st she donedavna velmi populyarni teoriyi prosvitnickogo racionalizmu ostatochno prograyut zmagannya z novitnimi romantichnimi intenciyami div Romantizm Z romantichnimi interpretaciyami do istorichnoyi nauki vvijshov masovij kolektivnij geroj narod naciya z mnozhinnistyu irracionalnistyu i mistichnistyu sposobiv diyi ta neosyazhnim rozmayittyam form yiyi viyaviv Z jogo poyavoyu yedinij vseohopnij i logichno vporyadkovanij Kosmos minulogo predstavlenij u prosvitnicko racionalnomu svitobachenni vodnoraz postupivsya miscem romantichnomu Haosovi z bezlichchyu epizodiv i fragmentiv Zarazom poyava narodu naciyi v naukovo istorichnih koncepciyah minuvshini prizvela do togo sho istorichna podiya viluchayetsya z logichnogo vmotivovanogo ta zumovlenogo lancyuga racionalistichnih shem Narazi shiryatsya uyavlennya pro mozayichnist i rozsiyanist rozmitist naukovoyi palitri svitu istoriyi Individualizaciya lokalna predmetizaciya ta nacionalno regionalna fragmentarnist svitu minuvshini v romantichnih interpretaciyah syagayut apogeyu Ta najgolovnishe u poli romantichnih sistem svitobachennya opinyayetsya istorichna Lyudina z rozmayitimi j unikalnimi proyavami nacionalnogo i socialnogo buttya samobutnimi individualnimi reakciyami yaka ostatochno rujnuye logichni j universalni shemi totalno zaperechuye prosvitnickij potyag do abstraktnih rozumuvan i uyavlen Na chasi postayut doslidnicki zacikavlennya unikalnim i samobutnim faktografichnim materialom yakij rozglyadayetsya v konteksti riznoridnih viyaviv narodnogo nacionalnogo duhu Minlivist dinamichnist superechlivist konechnist i neskinchenist zrobilisya neodminnimi harakteristikami polivimirnih istorichnih ob yektiv sho funkcionuvali v bagatoploshinnomu seredovishi rozglyadalisya z riznih masshtabiv i rakursiv zokrema z obsyagu nacionalnoyi ta regionalno provincijnoyi problematiki U shirokomu rozuminni vidbuvalosya vidilennya j rozchlenuvannya cilisnogo potoku na lokalni utvorennya cherez yaki istoriki pragnuli osyagti vnutrishnij sens istorichnogo ruhu vloviti vidchuttya chasu tiyeyi chi inshoyi dobi Kardinalni metamorfozi yevropejskogo ladu pershih desyatilit 19 st prodemonstruvali todishnim intelektualam shvidkoplinnij zv yazok mizh minulim ta suchasnim yakij realizovuvavsya za zhittya odniyeyi generaciyi Cej dosvid perezhivannya spoglyadannya katastrofichnih revolyucijnih vijskovo polit zrushen i masshtabnih sociokulturnih transformacij istotno pidvazhiv racionalistichni uyavlennya pro universalnist ta linijnist zmin u sviti istoriyi sens yakih vivodivsya z perspektivi suchasnosti Natomist postulyuyutsya novitni uyavlennya pro chas istorichnij yak organichnij potik yakij mozhe nabuvati riznoyi podobi strimkoyi burhlivoyi techiyi kilkoh samostijnih richish abo spokijnoyi zavodi sho majzhe zavmerla u svoyemu plini tosho Ruh cogo potoku v narodnicko romantichnij istoriografiyi viznachayetsya irracionalnimi zasadami voleyu Bozhogo Providinnya narodnim nacionalnim duhom chi yakimos ob yektivnim rozumom Prote rozmayittya svitu istoriyi predstavlene v romantichnih versiyah minuvshini vimagalo vid istorika bilsh riznomanitnogo instrumentariyu nizh za chasiv prosvitnickogo racionalizmu Tozh doslidnicki kanoni vchenih zbagatilisya za rahunok tvorchoyi uyavi j spoglyadannya intuyitivnogo proniknennya ta chuttyevogo perezhivannya zdatnosti do individualizaciyi istorichnoyi dijsnosti i sprijnyattya pevnogo duhovnogo stanu konkretnih osib spromozhnosti do chislennih transformacij riznomanitnih form virazu idej abo kolektivnih masovih obraziv iz dominuyuchoyu uvagoyu do prostorovo chasovogo koloritu Oznacheni novaciyi pronizuyut majzhe vsi syuzhetni liniyi romantichnogo yevropejskogo istoriopisannya 1820 30 h rr Dinamichni bagatovimirni rekonstrukciyi riznomanitnih viyaviv nar nac duhu potrebuvali j istotnogo rozshirennya dzherelnoyi bazi doslidzhen Vidtak postali problemi vstanovlennya stupenya dostovirnosti znachnih masiviv faktiv sebto kritiki j interpretaciyi riznomanitnih vidiv dzherel istorichnih Kardinalni zrushennya v opracyuvanni dzherel stalisya iz vprovadzhennyam kritichnogo abo istoriko filologichnogo metodu Jogo fundatorami vvazhayutsya nim vcheni B G Nibur ta A G Geeren Institucionalizaciya narodnickogo napryamu v ukrayinskij istoriografiyi vidbuvalasya postupovo j nini uyavlyayetsya yak skladnij ne pozbavlenij superechnostej proces Na mezhi 18 19 st ukrayinske istoriopisannya mistilo strokate inodi eklektichne spoluchennya providencijnih prosvitnickih ta preromantichnih skladovih Zokrema pochatki preromantizmu deyaki doslidniki znahodyat uzhe v Istoriyi Rusiv Pochatok 19 stolittyaNa pochatku 19 st vinikayut i novi universitetski centri sekulyarizovanoyi vid sholastichnih dogmativ nauki ta kulturi nimeckogo tipu u Harkovi a piznishe v Kiyevi ta inshih mistah Uprodovzh 1830 40 h rr Harkiv stav intelektualnim oseredkom shellingianstva pid vplivom yakogo sformuvalisya svitosprijnyattya j poglyadi vidomih ukrayinskih naukovciv yaki nalezhali do narodnickogo napryamu zokrema M Kostomarova Institucionalizaciya narodnickogo napryamu v ukrayinskij istoriografiyi chastkovo vidbuvalasya j za rosijskogo poserednictva napriklad za vplivu vidomih moskovskih intelektualiv na M Maksimovicha filosofski vechori lyubomudriv knyazya V Odoyevskogo yakij razom iz shellingiancem V Kyuhelbekerom vidavav almanah Mnemozina 1824 25 lekciyi profesora fiziki ta agrobiologa M Pavlova j in Vazhlivu rol u formuvanni narodnickogo napryamu vidigrala hvilya etnografichnih doslidiv i studij z vivchennya ukrayinskogo folkloru mifologiyi 2 yi pol 1820 h 1850 h rr zokrema zbirki Malorossijskie pesni Moskva 1827 Ukrainskie narodnye pesni Moskva 1834 Sbornik ukrainskih pesen Kiyiv 1849 ukladeni j vidani M Maksimovichem Ukrainskie narodnye predaniya Kn 1 Moskva 1847 ta Zapiski o Yuzhnoj Rusi T 1 2 S Peterburg 1856 57 zibrani j opublikovani P Kulishem magisterska disertaciya M Kostomarova Ob istoricheskom znachenii russkoj narodnoj poezii Harkiv 1843 i jogo studiya Slavyanskaya mifologiya Kiyiv 1847 literaturno folkloristichnij zbirnik Zaporozhskaya starina 1833 38 yakij vidavavsya za redakciyeyu I Sreznevskogo ta in Zarazom publikuvalisya ukrayinski litopisni j istorichni pam yatki Vazhlivu rol u comu procesi vidigrav O Bodyanskij yakij buv sekretarem Moskovskogo tovaristva istoriyi ta starozhitnostej rosijskih i redaktorom jogo Chtenij U comu periodichnomu vidanni bulo vidrukovano nizku prac i materialiv z ukrayinskoyi istoriyi zokrema Istoriya Rusiv 1846 Zavdyaki etnografichnij movnij ta literaturnij praktici spershu vidbulosya vidkrittya mistecko estetichnih ta moralno etichnih a piznishe osyagnennya etnosocialnih cinnostej ukrayinskogo narodu naciyi yak masovogo kolektivnogo geroya na sceni istoriyi Same voni okreslili kanoni istorichnih prac reprezentantiv narodnickogo napryamu 1830 60 h rr zokrema vinyatkovu uvagu shodo pobutuvannya nacionalnih tradicij viyavlennya geroyichnih postatej minulogo masshtabnih yavish i procesiv perelomnih kritichnih i dramatichnih epoh ukrayinskoyi istoriyi Hmelnichchina apologiyi tvorchoyi dumki narodu slavetnih zvershen i diyan tragizmu j legendarnosti istorichnogo buttya rujnivnih ruhiv Gajdamachchina dekoduvannya narodnih obraziv i znakiv kozacki mogili simvol smerti j slavi tosho Vodnochas folkloristichni ta etnografichni zahoplennya viznachili ne tilki tvorchi prioriteti istorikiv narodnikiv a j golovnij ob yekt narodnickogo istoriopisannya istoriya znizu narod naciya v yedinomu etnokulturnomu ta etnogeografichnomu prostori minulogo sogodennya i majbuttya Vidtak realizuvalasya movna programa romantizmu yaka cherez slovesni etnografiya folkloristika movoznavstvo literatura praktiki vidkrila ekzistenciyu narodu naciyi yak duhovnoyi substanciyi Todi zh v istorichnih pracyah vprovadzhuyetsya nizka bazovih dihotomij narod aristokratiya egalitarizm elitarizm federaciya yedinoderzhavnist narodopravstvo yedinovladdya sila bezsillya vnutrishnye zovnishnye individualne zagalne yakimi operuyut u svoyij tvorchosti reprezentanti narodnickogo napryamu Krim togo same ponyattya derzhava istoriki narodniki zazvichaj ototozhnyuvali z centralistichno byurokratichnoyu absolyutistskoyu Rosijskoyu imperiyeyu v yakij viznavali vtilennya yedinoderzhavnogo idealu kotrij pov yazuvali z sociokulturnim vplivom mongolo tatarskoyi navali M Kostomarov Prote pevni oznaki yedinoderzhavnosti vbachali j u Velikomu knyazivstvi Litovskomu Vlasne istorichnij dosvid perebuvannya ukrayinskih zemel v imperiyi Romanovih uvazhavsya pidstavoyu dlya negativnogo stavlennya predstavnikiv narodnickogo napryamu shodo vidtvorennya istoriyi derzhav zokrema v sensi pobutuvannya vidomoyi antitezi narod derzhava Zarazom cya negativna nastanova istorikiv narodnikiv dosit chasto generalizuvalasya j giperbolizuvalasya osoblivo v istorichnijta suspilno politichnij dumci 1 yi tretini 20 st i shtuchno vidokremlyuvalasya vid shirokih intelektualnih kontekstiv i sociokulturnih koordinativ yihnoyi tvorchosti Ukrayinske VidrodzhennyaVazhlivij vpliv u stano vlen ni na rodnic ko go na prya mu spra vi li sociokulturni impulsi j intelektualni novaciyi 2 yi polovini 19 st zokrema Vidrodzhennya slov yanskih narodiv revolyucijni ta nacionalno vizvolni ruhi v Zahidnij i Centralnij Yevropi Same voni sprichinilisya do pochatku novogo etapu ukrayinskogo Vidrodzhennya pov yazanogo z kirilo mefodiyivskimi bratchikami na Naddnipryanshini ta Ruskoyu trijceyu v Galichini Nevipadkovo todishnij ukrayinskij ruh porivnyuyut z Molodoyu Yevropoyu 1834 zasnovanoyu Dzh Madzini a Knigu buttya ukrayinskogo narodu avtorom yakoyi vvazhayut M Kostomarova iz Knigami polskogo narodu i polskogo palomnictva 1832 A B Mickevicha ta Knigoyu narodu 1838 franc politichnogo diyacha propovidnika hristiyanskogo socializmu abata F R de Lamenne Zokrema u seredovishi kiyivskoyi molodi pochatku 1840 h rr zgodom sered kirilo mefodiyivskih bratchikiv shiryatsya ideyi ukrayinskogo mesianizmu panslavizmu federalizmu j egalitarizmu Primirom M Kostomarov obstoyuvav ideyu rivnosti lyudej staniv ta etnonacionalnih spilnot nacionalnoyi garmoniyi sho spiralasya na transcendentalni cinnosti hristiyanstva j moralno etichni vidchuvannya narodnogo nacionalnogo duhu aktualizovani postulati narodopravstva i federativnij sposib organizaciyi suspilstva vitoki yakogo vin vbachav v udilno vichovomu ukladi Kiyivskoyi Rusi j demokratichnih tradiciyah kozactva Zagalom uprodovzh 2 yi pol 1820 h 1840 h rr ukrayinske narodnicko romantichne istoriopisannya reprezentovane znachnoyu kilkistyu dribnih rozvidok zamitok recenzij bibliografichnih notatok publikacij okremih etnografichnih ta folkloristichnih materialiv Same v cej chas rozpochavsya proekt vinajdennya Ukrayini ta jogo legitimaciyi za terminologiyeyu modernistiv chi konstruktivistiv prinajmni sposterigayetsya proces jogo perehodu iz latentnoyi fazi do sprob okresliti kulturnij prostir Malorosiyi v konteksti retrospektivnogo vidtvorennya kozacko getmanskoyi ta kiyevo ruskoyi spadshini Perehid vid dribnih istorichnih fragmentiv i syuzhetiv do stvorennya dosit velikoyi zv yazanoyi opovidi grand narativu v ukrayinskomu istoriopisanni vidbuvavsya dosit shvidko Zokrema uzhe v 1840 vi rr kilka vidomih kirilo mefodiyivskih bratchikiv M Kostomarov P Kulish mali solidni avtorski proekti z napisannya ukrayinskoyi istoriyi riznogo stupenya gotovnosti Vochevid pogrom Kirilo Mefodiyivskogo tovaristva 1847 viddaliv ci metamorfozi v ukrayinskij istoriografiyi na 10 15 rokiv Odnak uzhe v 2 j pol 19 st sposterigayemo triumfalne poshirennya monografij M Kostomarova tvoriv P Kulisha ta nizki ukrayinoznavchih publikacij u zhurnali Osnova 1861 62 v rosijskomu intelektualnomu prostori zokrema v Sankt Peterburzi Napriklad narodzhuyetsya vidoma formula dvi ruski narodnosti v odnojmennij praci M Kostomarova 1861 v yakij protistavlennya malorusiv ta velikorusiv podano ne tilki v sensi gromadyanskogo ukladu i narodnoyi psihologiyi a j istorichnogo pobutuvannya popri jogo podvijnu loyalnist shodo Malorosiyi Ukrayini ta Rosiyi Rosijskoyi imperiyi Tim to v tekstah M Kostomarova yak istorika narodnika faktichno znahodimo majzhe vsi tehnologichni skladovi potribni dlya realizaciyi legitimacijnoyi funkciyi nacionalnogo grand narativu vidpravnika ukrayinskih intelektualiv romantikiv kolektivnogo geroya ukrayinskij narod ta jogo priznachennya j adresata ukrayinofilsku inteligenciyu Na zlami 1860 70 h rr v ukrayinskij istoriografiyi shiritsya pozitivizm yakij tisno pov yazanij iz kultom nauki zdebilshogo v prirodoznavcho naturalistichnomu rozuminni Vidtak vidbuvayetsya sciyentichna pereoriyentaciya ta ob yektivizaciya istorichnih studij zokrema pidnesennya yihnogo fahovogo rivnya faktografichnoyi dostovirnosti j dzherelnogo zabezpechennya tradiciya dokumentalizmu V Antonovicha a takozh degeroyizaciya ta demifologizaciya istoriyi poshirennya evolyucijnih j deterministskih tlumachen istorichnogo ruhu porivnyalno istorichnogo statistichnogo tipologichnogo ta inshih doslidnickih metodiv Ci zmini sprichinilisya do transformaciyi zmistovnoyi sutnosti ponyattya narod u narodnicko pozitivistskomu istoriopisanni Narodniki romantiki traktuvali cej termin u metafizichnomu j idealistichnomu rozuminni tobto spiralisya na davnyu ideyu totalnogo oduhotvorennya suspilstva i prirodi vreshti resht usogo makrokosmichnogo poryadku Natomist narodniki pozitivisti chasto gusto tlumachili narod yak nadorganizm za analogiyeyu z budovoyu ta funkciyami zhivogo organizmu abo v sensi evolyucijnih biologichnih chi sociologichnih teorij inodi sprijmali jogo yak socialnij socialno psihologichnij tip napriklad u studiyi V Antonovicha Tri nacionalni tipi narodni 1888 Zarazom istotno rozshiryuyetsya predmetna oblast naukovo istorichnih studij v ukrayinskomu istoriopisanni yaki predstavleni v kiyivskij shkoli V Antonovicha kotrij skerovuvav svoyih uchniv na rozrobku zemelnoyi regionalnoyi istoriyi davnoyi Rusi Monografichni studiyi prisvyacheni okremim zemlyam pidgotuvali ta vidali uchni V Antonovicha div Kiyivska shkola Volodimira Antonovicha Mikola Dashkevich Bolohovskaya zemlya i ee znachenie v russkoj istorii Kiyiv 1878 Dmitro Bagalij Istoriya Severskoj zemli do poloviny XIV st Kiyiv 1882 Nikandr Molchanovskij Ocherk izvestij o Podolskoj zemle do 1434 goda Kiyiv 1885 Oleksandr Andriyashev Ocherk istorii Volynskoj zemli do konca XIV v Kiyiv 1887 Mihajlo Grushevskij Ocherk istorii Kievskoj zemli ot smerti Yaroslava do konca XIV st Kiyiv 1891 Mitrofan Dovnar Zapolskij Ocherk istorii Krivichskoj i Dregovichskoj zemel do konca XII st Kiyiv 1891 Petro Golubovskij Istoriya Smolenskoj zemli do nachala XV v Kiyiv 1895 Vasil Danilevich Ocherk istorii Poloveckoj zemli do konca XIV st Kiyiv 1896 Vasil Lyaskoronskij Istoriya Pereyaslavskoj zemli s drevnejshih vremen do poloviny XIII st Kiyiv 1897 ta in Praci naukovciv zi shkoli V Antonovicha kardinalno rozshirili naukovi uyavlennya pro prostorovo regionalnu konfiguraciyu istorichnogo procesu v Rusi Ukrayini ta stali svoyeridnimi ceglinami pidgotovchim materialom u tvorenni ukrayinskogo grand narativu Krim togo kiyivska shkola V Antonovicha viyavila intelektualnij i personalnij zv yazok mizh riznimi pokolinnyami istorikiv providnikiv narodnickogo napryamu M Maksimovich M Kostomarov V Antonovich M Grushevskij Vazhlivim dosyagnennyam narodnickogo napryamu stalo visunennya ta obgruntuvannya koncepciyi pro bezperervnist ukrayinskogo istorichnogo procesu i jogo samostijnist shodo zagalnorosijskoyi istoriyi Konturi ciyeyi konstrukciyi predstavleni v znamenitomu ese M Grushevskogo Zvichajna shema ruskoyi istoriyi j sprava racionalnogo ukladu istoriyi shidnogo slov yanstva 1904 a yiyi sintetichne vtilennya u jogo monumentalnij Istoriyi Ukrayini Rusi u 10 t 13 kn Lviv Kiyiv 1898 1936 Same z ciyeyu praceyu pov yazu yut tvorennya ukrayinskogo nacionalnogo grand na ra ti vu ta pe re ho du proek tu vi najdennya Ukra yi ni z kul turnic koyi do po litichnoyi fa zi Predstavniki derzhavnic ko go napryamu v ukrayinskij istoriografiyi vvazhali M Grushevskogo ostannim velikim istorikom narodnikom dzherelo Vtim cya teza ye dosit superechlivoyu Popri nayavnist personalnogo j intelektualnogo zv yazku M Grushevskogo z fundatorami narodnickogo napryamu jogo svitosprijnyattya poglyadi j naukova tvorchist sformuvalisya na velmi shirokij intelektualnij osnovi pozitivizm neoromantizm vplivi neokantianskogo j sociologichnogo povorotiv tosho dzherelo Diskusiyi shodo docilnosti terminu narodnicka istoriografiya Pobutuvannya kontraversiyi mizh narodnickim derzhavnickim napryamami ukrayinskogo istoriopisannya znachnoyu miroyu zumovlyuvalosya politichnimi j ideologichnimi potrebami yaki postali vnaslidok travmatichnogo shokovogo sprijnyattya porazki ukrayinskoyi revolyuciyi 1917 1921 ta porevolyucijnoyi i mizhvoyennoyi dijsnosti 1920 30 h rr dzherelo Vidtak nizka suchasnih doslidnikiv vkazuyut na rozmitist mezh mizh narodnickim i derzhavnickim napryamami v ukrayinskij istorichnij nauci 1 yi tretini 20 ct zokrema pidkreslyuyut abstraktnist j umovnist zmistovnogo napovnennya cih terminiv I Girich Ya Dashkevich ta in V ukrayinskij emigracijnij 1920 30 ti rr ta diaspornij istoriografiyi 1940 80 ti rr opoziciyi narodnickij derzhavnickij narod derzhava nar masa aristokratiya tosho vzhivalisya perevazhno yak cinnisni aksiologichni refleksiyi sho ne mali chitkogo okreslenogo epistemologichnogo statusu Novij splesk diskusij navkolo oznachenih dihotomij sposterigayetsya pislya rozpadu SRSR ta vvedennya do ukrayinskoyi istoriografiyi vprodovzh 1990 h rr t zv zaboronenoyi spadshini utim cya polemika na pochatku 2000 h rr postupovo peremistilasya na periferiyu akademichnogo zhittya Div takozhYuridichna shkola v istoriografiyiDzherela ta literaturaO V Yas Narodnickij napryam v istoriografiyi 5 zhovtnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2010 T 7 Ml O S 190 ISBN 978 966 00 1061 1 Cya stattya ye zagotovkoyu Vi mozhete dopomogti proyektu dorobivshi yiyi Ce povidomlennya varto zaminiti tochnishim