Лютпранд 744 король лангобардів 712 744 син короля Анспранда Найбільше відомий дарунком у Сутрі та своїм довгим правлінн

На початку свого правління Лютпранд підтримував тісні стосунки з Теодоном II, герцогом Баварським, який надав допомогу його батькові Анспранду в 702. Лютпранд одружився з представницею роду Агілольфінгів Гунтрудою. Стержнем політики Теодо був опір завойовницьким планам франкських мажордомів.

Після смерті Теодо у 717 чи 718 зв'язки з Агілольфінгами ослабли. Пізніше Лютпранд навіть захопив кілька баварських замків.

Війни з візантійцями

Спочатку Лютпранд підтримував мирні відносини з Равеннським екзархатом. Проте у 726 візантійський імператор Лев III видав перший зі своїх указів щодо заборони ікон (див. іконоборство). Папа Римський Григорій II наказав вірним чинити опір іконоборцям, після чого візантійський герцог Неаполя Ексілірат був убитий натовпом у той час, коли він намагався виконати наказ імператора про знищення ікон. Лютпранд використав ці чвари для захоплення візантійських земель в Емілії. У 727 він перетнув По та захопив Болонью, Оссімо, Ріміні і Анкону. Йому вдалось заволодіти Класісом, морським портом Равенни, але саму Равенну він не захопив. Равенна здалась Лютпранду лише у 737.

У 713—719 розпочались перші напади маврів з Балеарських островів на Корсику. Лютпранд, як християнин і захисник християнства у 725 декларував взяття Корсики під владу лангобардів.

Смерть

Після смерті папи Григорія III (741) його наступником був обраний Захарій, Лютпранд після тривалого мирного правління помер у 744.

Джерела

Jörg Jarnut, Storia dei Longobardi, Torino, Einaudi, 2002.
Sergio Rovagnati, I Longobardi, Milano, Xenia, 2003.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лютпранд