Іоанна Французька (королева Наварри)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Жанна (значення).

Не плутати з Жанна III (королева Наварри).

Жанна Валуа (фр. Jeanne de France, Jeanne de Valois; 24 червня 1343 — 3 листопада 1373) — принцеса Франції з династії Валуа, дочка короля Іоанна II Доброго та Бони Люксембурзької, дружина короля Наварри Карла II Злого.

Іоанна Французька
Народилася	24 червня 1343 Шатонеф-сюр-Луар
Померла	3 листопада 1373 (30 років) Евре
Поховання	Абатство Сен-Дені
Титул	^d і королева-консорт
Посада	^d
Конфесія	католицтво
Рід	Валуа
Батько	Жан II Добрий^[1]
Мати	Бона Люксембург^[1]
Брати, сестри	^d, ^d, Карл V Мудрий^[1], Філіп II Сміливий, Жан^[1] і Людовик І^[1]
У шлюбі з	Карло II^[2]
Діти	Карл III^[1], ^d^[1], ^d і ^d
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Жанна Валуа народилася 24 червня 1343 року в Шатонеф-сюр-Луар. Вона була сьомою дитиною і третьою дочкою дофіна Іоанна, герцога Нормандії, і його першої дружини Бони Люксембурзької. Всього у її батьків було одинадцять дітей, сім з яких досягли дорослого віку.

21 червня 1347 року в Луврі відбулися заручини 4-річної Жанни та Генріха Брабантського, з якому було не менше 12 років, сина герцога Брабанта Жана III Тріумфатора і Марії д'Евре.

11 вересня 1349 року померла від бубонної чуми мати дівчинки, Бона Люксембурзька. Через два місяці помер і наречений, Генріх Брабантський. Батько в лютому 1350 року одружився вдруге із Жанною Овернською.

У серпні 1350 року Іоанн змінив на престолі свого батька Філіппа VI. Прагнучи зміцнити династичні позиції, він видав свою дочку Жанну за одного з можливих претендентів на французький трон, Карла II Наваррського, який як по лінії батька, так і по лінії матері доводився родичем останнім правлячим Капетингам, а самому Іоанну був троюрідним братом.

12 лютого 1352 року в замку дю Вівьє в Кутевру відбулося одруження Жанни і Карла II, короля Наварри. Після весілля Карл доручив молоду дружину піклуванню овдовілих королев: своєї сестри Бланки та тітки Жанни д'Евре.

Цей шлюб, проте, не зміг закріпити дружні відносини між двома правителями. Уже наприкінці 1354 року Іоанн II вторгся у володіння Карла II в Нормандії. А в 1356 році навіть запроторив його до в'язниці. Карл II був звільнений лише через півтора року амьєнцями. Після цього він знову відновив ворожнечу з французької короною, фактично почавши громадянську війну. Лише в 1360 році після підписання мирного договору в Бретіньї з Англією, Іоанн уклав мир і з Карлом Наваррським у Кале.

Карл відновив підтримку трону Франції. І того ж року народилася його і Жанни перша дитина — дочка Марія. У наступні роки спадкоємці у подружжя з'являлися регулярно:

Донька Жанни Валуа — Жанна Наваррська з сином. Фрагмент картини Генрієтти Лорімьє, 1806

• Марія (1360 — після 1425), одружена з Альфонсо Арагонським, герцогом Гандії, графом Рібагорси і Денії, дітей не мала.
• Карл (1361–1425), наступний король Наварри, одружений з , мав вісім дітей.
• Бонна (1364 - після 1389)
• П'єр (1366–1412), граф де Мортен, одружений з Катериною Алансонською, мав позашлюбного сина.
• Філіп (1368 — ?), помер молодим
• Жанна (1370–1437), одружена з герцогом Бретонським Жаном V, пізніше — з королем Англії Генріхом IV Болінгброком, мала дев'ять дітей від першого шлюбу.
• Бланка (1372–1385)
• Ізабелла — виховувалася в монастирі Санта-Клара в Естельї.

Померла Жанна 3 листопада 1373 року в Евре у віці 30 років. Похована в абатстві Сен-Дені.

У культурі

• Згадується в романі Моріса Дрюона «Коли король губить Францію» з циклу «Прокляті королі».

Генеалогія

Примітки

1. Kindred Britain
   d:Track:Q75653886
2. Diccionario biográfico español — Real Academia de la Historia, 2011.
   d:Track:Q41705771d:Track:Q2720582
3. . Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 9 січня 2020.
4. Його мати померла у 1335.
5. Которая приходилась Генриху Брабантскому, жениху его дочери, двоюродной сестрой.
6. . Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 19 травня 2022.
7. Генеалогия Наваррских королей. Архів оригіналу за 22 лютого 2012. Процитовано 9 січня 2020.

Література

• A. Coville, Francia. La guerra dei cent'anni (fino al 1380), in «Storia del mondo medievale», vol. VI, 1999, pp. 608—641.

Посилання

• Генеалогія Капетингів [Архівовано 26 серпня 2011 у WebCite]