Олекса ндр Ра нкович серб Александар Ранковић сербохорв Aleksandar Ranković партійне прізвисько Лека нар 28 листопада 19

Олекса́ндр Ра́нкович (серб. Александар Ранковић, сербохорв. Aleksandar Ranković, партійне прізвисько Лека; нар. 28 листопада 1909 — пом. 20 серпня 1983) — член Політбюро ЦК КПЮ, сподвижник Тіто, керівник Відділення захисту народу (військової і таємної поліції) наприкінці та відразу після Другої світової війни, віце-президент Народної скупщини Народної Республіки Сербії у 1944—1946 рр., міністр внутрішніх справ комуністичної Югославії у 1946—1953 рр., віце-президент СФРЮ у 1963—1966 рр. Діяч партизанського руху 1941—1945 рр., учасник боїв на Югославському фронті, Народний герой Югославії від 4 липня 1945 р., генерал-полковник. Зміщений із посади віце-президента Югославії та виключений із партії 1 липня 1966 на четвертій сесії ЦК СКЮ на Бріунах через скандал із прослуховуванням президента Тіто керованою Ранковичем Службою державної безпеки (УДБА).

Олександр Ранкович Александар Ранковић

Народився	28 листопада 1909(1909-11-28) с. Дражевац, громада Обреновац (нині частина Белграда), Королівство Сербія
Помер	20 серпня 1983(1983-08-20) (73 роки) Дубровник, СР Хорватія
Псевдонім	Лека, Марко
Дружина	Анджа Ранкович; Владислава Славка Ранкович
Діти	Мирослав; Слободан
Громадянство	Югославія
Походження	серб
Партія	КПЮ
Віце-президент Югославії
1963 — 1 липня 1966
Попередник	посаду засновано
Наступник	Коча Попович
Міністр внутрішніх справ Югославії
січень 1946—1963
Попередник	Влада Зечевич
Наступник	Светіслав Стефанович
Керівник Відділення захисту народу (ОЗНА)
13 травня 1944 — березень 1946
Похований	Белград, СР Сербія
Нагороди

Вважався третьою за впливом людиною в керівництві держави після Тіто і Карделя. За переконаннями ортодоксальний великосерб. Був провідником ідеї централізованої Югославії і протистояв зусиллям, спрямованим на децентралізацію, яку розглядав як таку, що суперечить інтересам сербської єдності. Бувши керівником спецслужб післявоєнної Югославії, провів сербізацію їх управлінського апарату. Встановив у Косові поліційну державу і домігся для сербів панівного становища у партноменклатурі Соціалістичного автономного краю Косово. Підтримував жорстку позицію щодо албанців Косова, яких зазвичай підозрювали у веденні підривної діяльності. Належить до числа осіб, які несуть найбільшу відповідальність за терор югославської таємної поліції і масові вбивства після Другої світової війни, здебільшого хорватів, словенців, боснійців і косовських албанців.

Популярність націоналістичної політики Ранковича в Сербії стала очевидною на його похороні в 1983 році, де була присутня досить велика кількість людей (бл. 100 тис.). Багато хто вважав Ранковича сербським «національним» вождем. Політика Ранковича нерідко сприймається як основа сербської націоналістичної програми Слободана Мілошевича.

Примітки

Dušan Bilandžić, Povijest izbliza, str. 51, Prometej, Zagreb, 2006.,
Aleksandar Rankovic — Political Profile of A Yugoslav «Stalinist»
. Архів оригіналу за 20 березня 2016. Процитовано 21 березня 2022.
. Архів оригіналу за 27 січня 2010. Процитовано 26 березня 2017.
Melissa Katherine Bokovoy, Jill A. Irvine, Carol S. Lilly. State-society relations in Yugoslavia, 1945—1992. Scranton, Pennsylvania, USA: Palgrave Macmillan, 1997, p. 295.
Judah (1997). The Serbs. Yale University Press. ISBN .
Independent International Commission on Kosovo. The Kosovo report: conflict, international response, lessons learned. New York, New York, USA: Oxford University Press, 2000. p. 35.
Judah, Tim (2008). Kosovo: what everyone needs to know. New York: Oxford University Press. с. 51–52. ISBN .
. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 березня 2017.
. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 26 березня 2017.
Lenard J. Cohen. Serpent in the bosom: the rise and fall of Slobodan Milošević. Boulder, Colorado, USA: Westview Press, 2002. p. 98.

Джерела

Doder, Duško; Branson, Louise (1999). Milosevic: Portrait of a Tyrant. Free Press. ISBN .
Miller, Nick (2007). The Nonconformists: Culture, Politics, and Nationalism in a Serbian Intellectual Circle, 1944–1991. Central European University Press. ISBN .
Marcus, Marcus (1997). Croatia: A Nation Forged in War. Yale University Press. ISBN .

[1] Dušan Bilandžić, Povijest izbliza, str. 51, Prometej, Zagreb, 2006.,

[2] Aleksandar Rankovic — Political Profile of A Yugoslav «Stalinist»

[3] . Архів оригіналу за 20 березня 2016. Процитовано 21 березня 2022.

[4] . Архів оригіналу за 27 січня 2010. Процитовано 26 березня 2017.

[Melissa_Katherine_Bokovoy_1992._Pp._295-5] Melissa Katherine Bokovoy, Jill A. Irvine, Carol S. Lilly. State-society relations in Yugoslavia, 1945—1992. Scranton, Pennsylvania, USA: Palgrave Macmillan, 1997, p. 295.

[6] Judah (1997). The Serbs. Yale University Press. ISBN .

[Kosovo._2000._Pp._35-7] Independent International Commission on Kosovo. The Kosovo report: conflict, international response, lessons learned. New York, New York, USA: Oxford University Press, 2000. p. 35.

[8] Judah, Tim (2008). Kosovo: what everyone needs to know. New York: Oxford University Press. с. 51–52. ISBN .

[9] . Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 березня 2017.

[10] . Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 26 березня 2017.

[Lenard_J._Cohen_2002._Pp._98-11] Lenard J. Cohen. Serpent in the bosom: the rise and fall of Slobodan Milošević. Boulder, Colorado, USA: Westview Press, 2002. p. 98.