Лідія Сильвестрівна Крушельницька дівоче Каратницька 10 травня 1915 м Кути нині смт Косівського району Івано Франківсько

Лідія Сильвестрівна Крушельницька (дівоче — Каратницька; 10 травня 1915, м. Кути, нині смт Косівського району Івано-Франківської області — 4 березня 2009, м. Нью-Йорк, США) — українська актриса, співачка (сопрано), режисер, театральна діячка. Дружина Л. Крушельницького. Заслужений діяч мистецтв України (2002). Орден княгині Ольги III ступеня (2007).

Крушельницька Лідія Сильвестрівна

Народилася	10 травня 1915(1915-05-10) смт. Кути, нині Косівського району, Івано-Франківської області, Україна
Померла	4 вересня 2009(2009-09-04) (94 роки) м. Нью-Йорк, США
Громадянство	Австро-Угорщина → Польща → УРСР → Україна
Діяльність	акторка
Чоловік	Леонтій Крушельницький

Нагороди та премії
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Крушельницька.

Життєпис

Закінчила Консерваторію ім. С. Монюшка (1937, м. Станіслав, нині Івано-Франківськ), Львівську консерваторію (1939; клас вокалу А. Дідура; клас драми Ч. Кжижановського). Дебютувала 1938 на сцені Львівського оперного театру.

Працювала від 1943 у Станіславському українському драматичному театрі ім. І. Франка.

1944 — емігрує до Австрії. У Відні вивчала вокал у П. Зінґер-Буріан, від 1945 була солісткою чоловічого хору «Муза».

1946—1947 — брала уроки у С. Сальватті (Літня академія Моцарта в Зальцбурзі).

1949 — емігрувала до США.

1950—1965 — актриса Театру-студії Й. Гірняка та О. Добровольської; від 1965 — керівник і режисер Студії мистецтва слова (обидві — Нью-Йорк). Здійснила низку постановок за творами Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Л. Костенко.

Співпрацювала з В. Клехом, Р. Приймою-Богачевською, І. Соневицьким, М. Шуст, О. Ковальчук-Івасівкою. Гастролювала в Україні (1991, 2002).

Доробок

Ролі:

Оксана («Бояриня» Лесі Українки),
Палажка («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого),
Аміна («Ясні зорі» Б. Грінченка),
Ельміра («Тартюф» Ж.-Б. Мольєра),
Мати (фільм «» режисера Юрія Миськіва).

Партії:

Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського),
Зібель («Фауст» Ш. Ґуно).

Вистави:

«Лісова пісня» (1970; 1996, також роль Русалки),
«Триптих» (1983) Лесі Українки,

«Казка старого млина» С. Черкасенка (1972),
«Псалми Давидові» (1974),
«Великий льох» (2002) за Т. Шевченком,
«Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького (1975),
«Склянка води» Е. Скріба (1976),
«Іван Вишенський» за І. Франком (1977),
«Чорна Пантера та Білий Ведмідь» В. Винниченка (1980),
«Троянові діти» за Н. Забілою (1983),
«Слуга двох панів» К. Ґольдоні (1985),
«Ярослав Мудрий» І. Кочерги (1988; до 1000-ліття хрещення України),
«Патетична соната» М. Куліша (1992; 1994).

Джерела

Чапленко Н. Студія мистецького слова // Наше життя. 1970. Ч. 2;
Волянська Л. Тріумф Лідії Крушельницької і її студії // Свобода. 1980, 13 груд.;
Навроцька Х. Слово про Лідію Крушельницьку // Наше життя. 1989. Ч. 4; Гайдабура В. Летючий Корабель Лідії Крушельницької. К., 2006.

Посилання

Енциклопедія Сучасної України [ 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]