Вацлав Івановський псевдоніми Вацюк Тройца Браты Далецкія 7 червня 25 травня 1880 18800525 Білорусь фольв Лебідка тепер

Вацлав Івановський (псевдоніми: Вацюк Тройца, Браты Далецкія; 7 червня (25 травня) 1880(18800525), Білорусь — фольв. Лебідка, тепер в межах с. Галавічполе, Щучинський район, Білорусь — 7 грудня 1943, Мінськ, Білорусь) — білоруський політичний і громадський діяч, доктор технічних наук.

Вацлав Івановський
Вацлаў Іваноўскі

Міністр освіти БНР

вересень 1918 — січень 1918

Ім'я при народженні:

пол. Wacław Iwanowski

Народження:

25 травня 1880
с. Галавічполе, Щучинський район, Білорусь

Смерть:

7 грудня 1943 (63 роки)
Мінськ, Білорусь

Поховання:

^d

Країна:

Білорусь

Освіта:

Санкт-Петербурзький державний технологічний інститут

Ступінь:

доктор технічних наук

Рід:

^d

Батько:

Леонард Івановський

Мати:

Q117303499?

Шлюб:

^d

Діти:

Q46719458?, Q46719531? і ^d

Медіафайли у Вікісховищі

Біографічні відомості

Вацлав Івановський народився в сім'ї Леонардо Івановського, власника фільварку Лебідка Лідського повіту Віленської губернії. Закінчив у 1904 Санкт-Петербурзький технологічний інститут. З 1904 по 1913 займався науковою та викладацькою роботою в Санкт-Петербурзі. Засновник Білоруської революційної партії (1902). Після її розколу в 1903 очолив Коло білоруської народної освіти і культури. Займався видавничою діяльністю, уклав першу абетку сучасної білоруської мови. На початку 1906 створив і перше білоруське видавництво в Петербурзі — громаду «Загляне сонце і в наше віконце». Одночасно співпрацював з газетою «Наша доля» і «Наша нива» (псевдонім Вацюк Тройца).

У 1913—1915 Вацлав Івановський жив у Вільнюсі, працював у Вільнюському товаристві сільського господарства, керував Білоруським видавничим товариством, сприяв заснуванню білоруського книжкового магазину Вацлава Ластовського. Входив до кола тих діячів білоруського національно-демократичного руху, які включилися до складу ліберально-демократичної течії руху краєвців.

У березні-вересні 1915 — голова Білоруського товариства допомоги постраждалим від війни. В кінці 1915 відійшов від політичної діяльності. В Білоруський національний комітет під головуванням Романа Скірмунта обраний заочно. Після Жовтневого перевороту включився в політичну діяльність, брав участь у Першому Загальнобілоруському конгресі в Мінську.

У 1918 Вацлав Івановський став міністром освіти в уряді Білоруської Народної Республіки (БНР), який очолював Антон Луцкевич. У грудні 1918, після відступу німецьких військ, залишився в Мінську разом з Язепом Льосіком, Аляксандром Уласавим і деякими іншими членами Ради БНР.

У травні 1919 заарештований більшовиками і інтернований до Смоленська.

Після звільнення відмовився виїхати до Польщі, повернувся до Мінська, де працював завідувачем літературно-видавничого відділу Мінського губернського комісаріату освіти.

Восени 1919, переконавшись у хибності орієнтації на РСФСР, Івановський почав співпрацювати з польською адміністрацією, увійшов до Тимчасового білоруського національного комітету в Мінську. У лютому-березні 1920 як уповноважений Найвищої Ради БНР брав участь в білорусько-польських перемовинах, виступав за створення федерації Польщі та Білорусі. Одночасно займався розширенням мережі білоруських шкіл на Мінщині, керував Білоруським державним педагогічним університетом ім. Максима Танка, організував випуск літературного тижневика «Рунь». У жовтні 1920 став директором департаменту торгівлі в уряді Серединної Литви.

Вацлав Івановський з першою дружиною Сабіною з Ячиновських

Поділ Білорусі в результаті Ризького мирного договору позбавив Івановського надії на здійснення ідеї білоруської державності. Він відмовився від політичної діяльності і повернувся до наукової роботи. У 1922–1939 обіймав посаду професора Варшавського політехнічного інституту. Після підкорення Польщі нацистською Німеччиною, восени 1939 Івановський знову опинився у Вільнюсі, викладав в університеті.

У перші місяці анексії Білорусі німцями Івановський керував відновленим Білоруським національним комітетом у Вільнюсі. В 1942 був призначений німцями на посаду бургомістра Мінська. За словами Юрія Туронка, Вацлав Івановський, перш ніж виїхати з Вільнюса, доручив своїй доньці Анні вивезти з міста в Лебідки двох жінок єврейського походження — Емму Альтберг і її сестру Марію Арнольд. Дружина і дочка Іванівського тому отримали звання «Праведник народів світу» в 2001 році.

В 1943 був головою Білоруської ради довіри при генеральному комісарі Білорусі Вільгельмі Кубе, одночасно був заступником голови Білоруського наукового товариства, з 30 червня 1943 очолював Білоруську народну самодопомогу. Підтримував зв'язок з представниками Армії Крайової.

Загинув у результаті терористичного замаху. Похований на мінських Кальварійському цвинтарі.

Загибель

6 грудня 1943 Вацлав Івановський був важко поранений невідомими на вулиці, доставлений у шпиталь, але там залишений без лікарської допомоги і наступного дня помер.

Раніше замах на нього приписували шефу мінського СД Штрауху, або радянським або польським партизанам, а виконавців вважали невідомими. Історик Юрій Туронак вважає, що вбивство було організоване з відома і згоди в. о. генерального комісара Білорусі Курта фон Готберга — Радославом Островським, який змагався за вплив з Івановським. Називаються і прізвища виконавців . У деяких джерелах виконавцем убивства названо М. Васьковича, працівника Мінської міської управи і члена Білоруського наукового товариства, який згодом втік до радянських партизанів.

Поширена версія про вчинення замаху радянськими партизанами була прийнята, в силу різних причин, як у післявоєнній радянській історіографії, так і в білоруському емігрантському оточенні.

Оцінки діяльності

Євген Хлябцевич і Броніслав Тарашкевич визначили Івановського як центральну фігуру білоруського життя в Петербурзі, а Максим Горецький — як вождя руху національного відродження перед Першою світовою війною. Потім фігура Вацлава Івановського на багато років була викреслена з історії білоруської культури і національного руху. Згідно з директивами комуністичної влади Білорусі, його представляли ворогом народу. Засудження Івановського радянською владою було викликане не тільки його позицією часів німецької окупації, воно стосувалося всієї його діяльності в цілому. З 1990-х у погляді на цю суперечливу фігуру позначилися помітні корективи — в тому числі завдяки роботам польського історика Юрія Туронка.

Вшанування пам'яті

Могила Вацлава Івановського на Кальварійському цвинтарі

16 грудня 2006 відбулося урочисте відкриття надгробного пам'ятника Вацлаву Івановському. Силами громадських активістів на могилі проводять толоки, приносять квіти.

Див. також

Єжи Іванівський, брат В. Іванівського
Тадеуш Іванівський, брат В. Іванівського
Олена Івановська, сестра В. Іванівського

Примітки

Смоленчук, А. Ф. Між Краёвость і національною ідеєю … С. 283.
. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 27 лютого 2019.
ЯК РАДНЫЯ БНР ДАПАМАГАЛІ ГАБРЭЯМ У ЧАС ДРУГОЙ СУСЬВЕТНАЙ ВАЙНЫ [ 22 лютого 2020 у Wayback Machine.] (біл.)
Kornecka Anna (Iwanowska); Mother: Iwanowska Sabina (Jaczynowska)
Туронок, Німецька окупація …
Туронок Ю.
. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019.

Література

Вацлаў Іваноўскі, 1880—1943. Мн., 1990.
Смалянчук, А. Ф. Паміж краёвасцю і нацыянальнай ідэяй. Польскі рух на беларускіх і літоўскіх землях. 1864 — люты 1917 г. / А. Ф. Смалянчук. — СПб. : Неўскі прасцяг, 2004. — 406 с.
Туронак Ю. Вацлаў Іваноўскі і адраджэнне Беларусі. — Мн., 2006. ISBN 985-6530-40-7 (бел.) [ 15 червня 2021 у Wayback Machine.]
Савук А. Вацлаў Іваноўскі // Лідскі летапісец № 11 [ 15 червня 2021 у Wayback Machine.]
ІВАНОЎСКІ Вацлаў Леанардавіч [ 27 лютого 2019 у Wayback Machine.]

[1] Смоленчук, А. Ф. Між Краёвость і національною ідеєю … С. 283.

[2] . Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 27 лютого 2019.

[3] ЯК РАДНЫЯ БНР ДАПАМАГАЛІ ГАБРЭЯМ У ЧАС ДРУГОЙ СУСЬВЕТНАЙ ВАЙНЫ [ 22 лютого 2020 у Wayback Machine.] (біл.)

[4] Kornecka Anna (Iwanowska); Mother: Iwanowska Sabina (Jaczynowska)

[TuronakNA-5] Туронок, Німецька окупація …

[TuronakVI-6] Туронок Ю.

[7] . Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019.