Микола Миколайович Злобін 14 серпня 1874 1933 український державний і військовий діяч Капітан 1 рангу Останній Міністр м

Микола Миколайович Злобін (14 серпня 1874–1933) — український державний і військовий діяч. Капітан 1 рангу. Останній Міністр морських справ Української Народної Республіки (24.04.1919-24.09.1919).

Микола Миколайович Злобін
Капітан 1 рангу
Загальна інформація
Народження	14 серпня 1874(1874-08-14) Україна
Смерть	1933(1933) Польська республіка
Військова служба
Приналежність	Українська Народна Республіка
Рід військ	Чорноморський Флот УНР
Війни / битви	Перша світова війна і Громадянська війна в Росії
Командування
Міністр морських справ УНР

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Злобін.

Біографія

Народився 14 серпня 1874 року. Закінчив Морський корпус. У 1891 році розпочав військову службу на Балтійському флоті. Мічман (15.09.1894). Лейтенант (18.04.1899). Капітан 2-го рангу (6.12.1908). Капітан 1-го рангу (30.07.1916). Перебував в закордонних плаваннях на: морехідних канонерських човнах: «Чорноморець» (1898—1899), «Кубанець» (1902). Командував міноносцями: «Живучий» (1907—1908), «Свірєпий» (15.12.1908-05.11.1909). Старший офіцер транспорту «Волхов» (1910—1911). З 1912—1917 рр. командував річковим канонерським човном «В'юга» на Амурі. Капітан 1-го рангу (30.07.1916).

На початку 1918 року прибув до Києва де займав ряд посад в Міністерстві морських справ уряду УНР. З 24 квітня 1919 по 24 вересня 1919 — Міністр морських справ УНР в уряді Бориса Мартоса. Як міністр, займався формуванням дивізії морської піхоти, організацією її бойового вишколу і підготовки для боїв за визволення України. Спільно з Святославом Шрамченком, сформував 1-й Гуцульський полк морської піхоти на Покутті. А разом з Михайлом Білинським 24 липня приступив до формування другого полку в Кам'янець-Подільському. 29 липня капітан 1 рангу Злобін, провів міністерську інспекцію новоствореного Гуцульського полку морської піхоти, своїм наказом увів його в дивізію Морської піхоти, яку включив до складу армійської групи генерала Михайла Омеляновича-Павленка. В влітку 1919 року Рішенням уряду Міністерство морських справ УНР було ліквідовано і наказом по Морському міністерству № 333 від 24 вересня 1919 року перетворили його на Головне управління Військово-Морського флоту загальновійськового міністерства, а з 20 березня 1920 року — в Головну Воєнно-Морську Управу, яку послідовно очолював Микола Злобін. У квітні 1920 р. Микола Злобін бере участь у наступі українсько-польських військ на Київ. Після звільнення Києва 7 травня в уряді УНР Начальник Морських сил контр-адмірал Михайло Остроградський наказав, для захисту мостів і переправ через Дніпро, сформувати Дніпровську воєнну флотилію і флотський напівекіпаж. Очолив флотський напівекіпаж капітан 1 рангу Микола Злобін. Та йому не вдалося завершити формування флотського екіпажу. 5 червня кінна армія Семена Будьонного прорвала фронт у районі Канів — Біла Церква. З флотського напівекіпажу було сформовано курінь морської піхоти. У перші дні червня, на базі цього куреню сформували екіпаж бронепоїзда «Чорноморець». 21 листопада Микола Злобін з екіпажем бронепоїзда прикривав відступ українських військ за Збруч. Після поразки українських визвольних змагань Микола Злобін знаходився у польських таборах. У 1933 році помер в еміграції.

Нагороди та відзнаки

Срібна медаль в пам'ять царювання Олександра III (1896),
Турецький орден Османіє 4-ї степені (1899),
Турецька срібна медаль (1904),
Світло-бронзова медаль в пам'ять 300-річчя царювання дому Романових (1913)
Медаль в пам'ять 200-річчя Гангутської перемоги (1915).

Сім'я

Дружина — Олександра Семенівна Бобрикова.

Див. також

Примітки

. Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 11 травня 2014.
. Архів оригіналу за 12 травня 2014. Процитовано 11 травня 2014.

Посилання

Мирослав МАМЧАК. ФЛОТОВОДЦІ УКРАЇНИ. МИКОЛА ЗЛОБІН. Міністр морських справ УНР, капітан 1 рангу [ 15 жовтня 2009 у Wayback Machine.]
Українська правда. Росіяни в боях за незалежну Україну. ФОТО [ 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]

[1] . Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 11 травня 2014.

[2] . Архів оригіналу за 12 травня 2014. Процитовано 11 травня 2014.