У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем Гончар У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім ям Гончар

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Гончар.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Гончар Іван.

Іва́н Тара́сович Гонча́р (нар. 1888, Крищинці — пом. 1944, Крищинці) — український радянський гончар, майстер керамічної скульптури малих форм; майстер народного мистецтва УРСР з 1936 року. Основоположник радянської народної станкової керамічної скульптури малих форм.

Гончар Іван Тарасович

Народився	1888 Крищинці, Тульчинський район, Тульчинська округа, СРСР
Помер	1944 Крищинці, Тульчинський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР Російська імперія
Діяльність	гончар, кераміст
Відомі учні	Грядунова Олександра Павлівна
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 1888 року в селі Крищинцях Брацлавського повіту Подільської губернії Російської імперії (тепер Тульчинський район Вінницької області, Україна). Походив з родини потомственних гончарів.

Помер в Крищинцях у 1944 році.

Творчість

Численні одно- і багатофігурні композиції створював на основі традиційної гончарної іграшки та обрядового фігурного посуду. Серед скульптур:

твори на героїчну тему:
- зображення будьоннівця-вершника;
- композиції з побуту червоноармійців;
- багатофігурний твір «Челюскінці»;
сатиричні скульптурні групи:
- «Один із сошкою — семеро з ложкою», 1910;
- «Арешт буржуїв», 1920;
- «Білі тікають», 1921;
- «Пани на прогулянці» (1936, Національний художній музей України);
- «Як миші кота ховали», 1937;
гумористичні композиції до творів:
- «Демидові вареники» Леоніда Глібова (1935—1936);
- «Казка про попа та його наймита Балду» Олександра Пушкіна (1937).

Значне місце у творчості майстра належить анімалістичній скульптурі (гротескові мавпи-музики, лірники, гончарі). Автор великих ваз з горельєфним жанровим і рослинним декором і традиційних фігурних посудин (левів, баранів), оздоблених рельєфним ліпним орнаментом.

Вироби зберігаються у Музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві та інших музеях колишнього СРСР.

Література

П. Н. Мусієнко. Іван Гончар. Київ, Видавництво Академії архітектури Української РСР, 1952.
Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 61.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 175. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .