Гра мота від грец γράμματα ґраммата лист писальний папір офіційний письмовий акт правового значення документ що свідчить

Гра́мота (від грец. γράμματα (ґраммата)— «лист», «писальний папір») — офіційний письмовий акт правового значення, документ, що свідчить або встановлює що-небудь. Також — документ, яким нагороджують за успіхи в якійсь справі. У джерелознавстві — лист, послання або який-небудь запис до XVI ст.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Грамота (значення).

Грамота
Грамота у Вікісховищі

Класифікація

Історичні грамоти

У Київській Русі грамота — це будь-який письмовий документ, згодом (з 15 ст.) — тільки акт правового значення, тобто документ, що визначав майнові та інші права, привілеї або обов'язки окремих осіб, церков, монастирів тощо. Грамоти складалися князями й царями (або за їх дорученням), а також церквою і приватними особами.

Грамоти поділялися на урядові (жалувані грамоти, указні, судні), приватні (роздільні, мінові, купчі та ін.), церковні (настольні, тарханні та ін.). Серед перших розрізняють жалувані Грамоти — на виняткові права станам, монастирям, церквам та окремим особам; уставні — про діяльність органів місцевого управління (напр. Двінська 1397, Білозерська 1539) і судні — про діяльність суду (напр. Новгородська і Псковська судні грамоти).

Спершу грамоти писалися на бересті, дошках, лубі, пергаменті, а з 14–15 ст. — на папері з позначенням дати, підписом і печатками осіб, що їх давали (князів, царів, церкви та ін.). Найдавнішою грамотою, відомою в Київській Русі є згадувана в літопису під 996 р. грамота великого князя Володимира Святославича київській церкві Богородиці на володіння землею.

Нагороджувальні

Документ, що свідчить про відзначення (наприклад, Почесна грамота Кабінету Міністрів України).

Дипломатичні

Певні дипломатичні документи — вірчі грамоти, відкличні грамоти.

Типи

Примітки

Грамота // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Бібліографія

Джерела

Українські грамоти XV ст. / Підготовка тексту, вступна стаття і коментарі В. М. Русанівського. Київ: Наукова думка, 1965.

Довідники

УРЕ. — К., 1962. — Т. 3.
Бутич І. Л. Грамоти // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — . — С. 185.
Грамоти XIV ст. [ 22 листопада 2019 у Wayback Machine.] / Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М. М. Пещак. — К., 1974. — 256 с.
Київські грамоти XV в. / Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини XI—XVIII в.в. — К.: Друкар, 1922. — С. 166—168.
Матвієнко В. М. Відкличні грамоти // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./ Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с.
Грамота [ 5 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — .
Новгородська судна грамота [ 5 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — .
Почесна грамота [ 28 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія
Грамота // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 277. — 1000 екз.
[https://archive.org/stream/literaturoznavchat1#page/n239/mode/2up Грамоти] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 240-241.

Посилання

[СУМ-11-1] Грамота // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.