Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Чума в Емаусі (араб. طاعون عمواس, трансліт. ṭāʿūn ʿAmwās) — епідемія бубонної чуми в Сирії в 638—639 роках. Подія відбулася в період мусульманського завоювання регіону. Названа епідемія від Емауса в Палестині, головного табору мусульманської арабської армії, де внаслідок чуми загинуло до 25 000 солдатів та їхніх родичів, включаючи більшість вищих командувачів армії, і спричинило значні людські втрати та міграцію серед корінних християн Сирії. Емаус (Нікополіс), був укріпленим табором римської армії в I столітті, який на початку III століття виріс у маленьке місто. Призначення Муавії ібн Абі Суфяна губернатором Сирії після смерті командирів відкрило шлях для створення ним халіфату Омеядів у 661 році. Депопуляція в сільській місцевості Сирії могла бути фактором перезаселення земель арабами, на відміну від інших завойованих регіонів, де араби в основному відокремилися від міст із гарнізонами.
| Чума в Емаусі | |
| Країна |  Праведний халіфат |
|---|---|
| Місце розташування | Емаус (Нікополіс) |
| Час/дата початку | 638 |
| Час/дата закінчення | 639 |
Координати: 31°50′21″ пн. ш. 34°59′22″ сх. д. / 31.83916666669444595° пн. ш. 34.989444444472° сх. д.
Ця епідемія чуми отримала багато уваги в арабських джерелах, ніж будь-яка інша епідемія, аж до 2-ї пандемії «Чорна смерть» XIV століття. Це була друга зафіксована чума ісламської епохи, яка розпочалася в 620-х роках, і перша, яка безпосередньо уразила мусульман.
Походження епідемії
Чума в Емаусі, швидше за все, була саме епідемією бубонної чуми, хоча тодішні джерела не описують детально конкретні симптоми хвороби. Ймовірно, це було відродження Юстиніанової чуми, яка виникла в Пелусії (поблизу сучасного Суецу) в 541 році й поширилася на захід до Александрії та на схід до Палестини, перш ніж дістатись до столиці Візантії Константинополя в 541—542 рр., Європи та Сасанідської імперії, як зазначив візантійський історик Прокопій Кесарійський. Чумні епідемії повторювалася щонайменше 9-15 разів протягом середини VI—VII століть, триваючи по кілька років.
Перший халіф Абу-Бакр відправив чотири армії з Медини для підкорення Візантійської Сирії. Емаус був захоплений мусульманами після битви при Аджнадаїні 634 року або ж битви при Ярмуку 636 року. З початком чуми цей населений пункт служив головним табором арабських мусульманських військ у Сирії, де поділяли здобич і здійснювали виплати воякам.
Перебіг
За словами історика VIII століття Сайфа ібн Умара, чума перший раз появилася у січні — лютому 638 року, після чого відступила, перш ніж знову повернутися і спричинити численні смерті «на користь ворога [візантійців]».
Чума появилася в певний момент під час дев'ятимісячної посухи в Сирії, яку араби називали «роком попелу». Накопичення тоді запасів їжі в містах та селах призвело до міграції туди заражених чумою пацюків та передачі хвороби людям. Чума поширилася по Сирії, а також до Іраку та Єгипту, перш ніж вщухнути в жовтні 639 року.
Згідно з одним із основних переказів традиційних ісламських джерел, каліф Умар ібн аль-Хаттаб, маючи намір запобігти хворобі та смерті свого головного командира Абу Убайди, покликав останнього до Медини. Той, знаючи про намір Умара, відмовився кинути своїх людей.
Згодом Умар вирушив до Сирії для оцінки ситуації, зустрівся з командувачами загонів на пустинній зупинці під назвою Сарг, яка знаходиться за тринадцять днів маршу на північ від Медини. Лідери курейшів — племені, до якого належали ісламський пророк Мухаммед і халіфи, запропонували вивести війська із зони епідемії, що Умар і прийняв.
Абу Убайда протестував проти виведення армії на підставі передбачуваної заборони Мухаммеда мусульманам, які тікають або потрапляють на уражену чумою землю. Умар на це відповів, що «людина природно обирає зелену сторону долини, а не безплідну, але незалежно від рішення людини, це буде воля Бога».
Цей переказ був використаний середньовічними мусульманськими науковцями як прецедент, який виправдовує втечу від епідемії. Умар, який наказав Абу Убайді вести армію до здоровіших місць, повернувся до Медини.
Абу Убайда відвів військо в табір біля старій столиці Гассанідів Джабії у високогірному регіоні Хавран. Завдяки своєму здоровому клімату Джабія була ефективною як санаторій для уражених чумою військ і центр розподілу воєнної здобичі. По дорозі туди, в 639 році, Абу Убайда помер від чуми. Його наступник Муаз ібн Джабал і дві дружини та син померли відразу після цього, а потім і наступник Муаза Язид ібн Абі Суф'ян. Було ще багато видатних мусульман і сподвижників Мухаммеда в армії, які померли від чуми. Аміру ібн аль-Асу приписують виведення вцілілих мусульманських військ до Джабії. У грудні 639 року він почав завоювання Єгипту, або з неохотного дозволу Умара, або навіть без нього.
За традиційними ісламськими підрахунками від 20 до 25 тисяч мусульманських вояків у Сирії і членів їхніх сімей померли від чуми. До 639 року в Джабії було залишено 4 тисяч мусульманських воїнів з приблизно 24 тисяч у 637 році, хоча зазначається, що незрозуміло, скільки з числа зниклих військових загинуло або тимчасово втекло та врешті повернулося до Сирії.
Наслідки
Чума спричинила значні людські втрати серед місцевого християнського населення в Сирії. Це також призвело до подорожчання продуктів, їхнього надлишковог накопичення у деяких жителів, що спонукало Умара зрештою заборонити це накопичення. Після повернення в Медину із Сарга, Умар повідомив своїх радників про намір відвідати війська в Сирії-Палестині та оцінити втрати, які спричинила чума. Під час свого візиту в 639 році він дав вказівки щодо маєтків мусульман, які загинули під час епідемії, та врегулював претензії деяких вояків.
Через смерть своїх найвищих командувачів у Сирії Умар призначив брата і заступника Язида Муавію ібн Абі Суфяна командуювачем армією, остаточно заклавши основу для створення Муміядського халіфату, орієнтованого на Сирію, в 661 році. Припускається, що чума в Сирії завадила Умару задіяти кращих командирів, і, таким чином, він був змушений призначити Муавію.
Сучасні історики сходяться на думці, що фактичні обставини чуми Емауса не піддаються повноцінній реконструкції і загалом зосереджуються на описах цієї події в ісламських історіях VIII—X століть та збірниках хадисів (традицій і висловлювань Мухаммеда) в контексті богословських дискусій про призначення, статус мусульманських грішників та зараження. Розповіді про реакцію на чуму супутників Мухаммеда були основними мусульманськими релігійними та юридичними трактуваннями чуми протягом усього Середньовіччя, включаючи й період «Чорної смерті».
Чума повернулася в Сирію у 688 і 744 роках. Хвороба була причиною смерті багатьох омеядських халіфів та намісників. Халіфи регулярно виїжджали з міст до своїх пустельних палаців, коли влітку виникла чума.
Є припущення, що часті повернення чуми постійно знижували природний приріст населення в Сирії — Палестині, центрі Омеядського халіфату, та послаблювати владу Омеядів. Одночасно міграція арабських племен у далеку східну провінцію Хурасан, яка, очевидно, була позбавлена епідемій чуми, могла призвести до однобічного зростання та переважання східної половини халіфату, підйому там руху Аббасидів, який у кінцевому підсумку звалив Омеядів у 750 році. До цього періоду Омеяди втратили практичний контроль над східною частиною халіфату.
Середньовічні мусульманські теологи вивели три принципи трактування чуми в Емаусі:
- перший полягав у тому, що чума була формою божественного милосердя чи мученицької смерті для віруючих мусульман і покаранням для невіруючих;
- другий — заборона мусульманам в'їжджати чи втікати з уражених чумою земель;
- третій — чума не була заразою, навпаки, вона була безпосередньо нав'язана Богом.
Погляди сирійських християн та євреїв, природні людські тривоги, ймовірно, вплинули на аспекти першого принципу, а саме те, що чума являла собою божественне покарання або попередження. Мусульмани пов'язували чуму з розслабленою мораллю серед мусульманських військ у Сирії, наприклад, споживанням вина, що заборонено мусульманам. Події в Емаусі використовувались для аргументації того, якщо людина втекла чи залишилася в зоні ураження чумою, її смерть вже була призначена Богом.
Джерела
- Dols, M. W. (July–September 1974). «Plague in Early Islamic History». Journal of the American Oriental Society. 94 (3): 371—383. doi:10.2307/600071. JSTOR 600071. (англ.)
- Stearns, Justin K. (2009). «Amwās, plague of». / Fleet, Kate; Krämer, Gudrun; Matringe, Denis; Nawas, John; Rowson, Everett (eds.). Encyclopaedia of Islam, THREE. Brill Online. pp. 28–29. ISSN 1873-9830. (англ.)
- Sourdel-Thomine, J. (1960). «Amwas». / Gibb, H. A. R.; Kramers, J. H.; Lévi-Provençal, E.; Schacht, J.; Lewis, B. & Pellat, Ch. (eds.). The Encyclopaedia of Islam, New Edition, Volume I: A–B. Leiden: E. J. Brill. pp. 460—461. OCLC 495469456. (англ.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Chuma v Emausi arab طاعون عمواس translit ṭaʿun ʿAmwas epidemiya bubonnoyi chumi v Siriyi v 638 639 rokah Podiya vidbulasya v period musulmanskogo zavoyuvannya regionu Nazvana epidemiya vid Emausa v Palestini golovnogo taboru musulmanskoyi arabskoyi armiyi de vnaslidok chumi zaginulo do 25 000 soldativ ta yihnih rodichiv vklyuchayuchi bilshist vishih komanduvachiv armiyi i sprichinilo znachni lyudski vtrati ta migraciyu sered korinnih hristiyan Siriyi Emaus Nikopolis buv ukriplenim taborom rimskoyi armiyi v I stolitti yakij na pochatku III stolittya viris u malenke misto Priznachennya Muaviyi ibn Abi Sufyana gubernatorom Siriyi pislya smerti komandiriv vidkrilo shlyah dlya stvorennya nim halifatu Omeyadiv u 661 roci Depopulyaciya v silskij miscevosti Siriyi mogla buti faktorom perezaselennya zemel arabami na vidminu vid inshih zavojovanih regioniv de arabi v osnovnomu vidokremilisya vid mist iz garnizonami Chuma v Emausi Krayina Pravednij halifat Misce roztashuvannyaEmaus Nikopolis Chas data pochatku638 Chas data zakinchennya639 Koordinati 31 50 21 pn sh 34 59 22 sh d 31 83916666669444595 pn sh 34 989444444472 sh d 31 83916666669444595 34 989444444472 Cya epidemiya chumi otrimala bagato uvagi v arabskih dzherelah nizh bud yaka insha epidemiya azh do 2 yi pandemiyi Chorna smert XIV stolittya Ce bula druga zafiksovana chuma islamskoyi epohi yaka rozpochalasya v 620 h rokah i persha yaka bezposeredno urazila musulman Pohodzhennya epidemiyiChuma v Emausi shvidshe za vse bula same epidemiyeyu bubonnoyi chumi hocha todishni dzherela ne opisuyut detalno konkretni simptomi hvorobi Jmovirno ce bulo vidrodzhennya Yustinianovoyi chumi yaka vinikla v Pelusiyi poblizu suchasnogo Suecu v 541 roci j poshirilasya na zahid do Aleksandriyi ta na shid do Palestini persh nizh distatis do stolici Vizantiyi Konstantinopolya v 541 542 rr Yevropi ta Sasanidskoyi imperiyi yak zaznachiv vizantijskij istorik Prokopij Kesarijskij Chumni epidemiyi povtoryuvalasya shonajmenshe 9 15 raziv protyagom seredini VI VII stolit trivayuchi po kilka rokiv Pershij halif Abu Bakr vidpraviv chotiri armiyi z Medini dlya pidkorennya Vizantijskoyi Siriyi Emaus buv zahoplenij musulmanami pislya bitvi pri Adzhnadayini 634 roku abo zh bitvi pri Yarmuku 636 roku Z pochatkom chumi cej naselenij punkt sluzhiv golovnim taborom arabskih musulmanskih vijsk u Siriyi de podilyali zdobich i zdijsnyuvali viplati voyakam PerebigZa slovami istorika VIII stolittya Sajfa ibn Umara chuma pershij raz poyavilasya u sichni lyutomu 638 roku pislya chogo vidstupila persh nizh znovu povernutisya i sprichiniti chislenni smerti na korist voroga vizantijciv Chuma poyavilasya v pevnij moment pid chas dev yatimisyachnoyi posuhi v Siriyi yaku arabi nazivali rokom popelu Nakopichennya todi zapasiv yizhi v mistah ta selah prizvelo do migraciyi tudi zarazhenih chumoyu pacyukiv ta peredachi hvorobi lyudyam Chuma poshirilasya po Siriyi a takozh do Iraku ta Yegiptu persh nizh vshuhnuti v zhovtni 639 roku Zgidno z odnim iz osnovnih perekaziv tradicijnih islamskih dzherel kalif Umar ibn al Hattab mayuchi namir zapobigti hvorobi ta smerti svogo golovnogo komandira Abu Ubajdi poklikav ostannogo do Medini Toj znayuchi pro namir Umara vidmovivsya kinuti svoyih lyudej Zgodom Umar virushiv do Siriyi dlya ocinki situaciyi zustrivsya z komanduvachami zagoniv na pustinnij zupinci pid nazvoyu Sarg yaka znahoditsya za trinadcyat dniv marshu na pivnich vid Medini Lideri kurejshiv plemeni do yakogo nalezhali islamskij prorok Muhammed i halifi zaproponuvali vivesti vijska iz zoni epidemiyi sho Umar i prijnyav Abu Ubajda protestuvav proti vivedennya armiyi na pidstavi peredbachuvanoyi zaboroni Muhammeda musulmanam yaki tikayut abo potraplyayut na urazhenu chumoyu zemlyu Umar na ce vidpoviv sho lyudina prirodno obiraye zelenu storonu dolini a ne bezplidnu ale nezalezhno vid rishennya lyudini ce bude volya Boga Cej perekaz buv vikoristanij serednovichnimi musulmanskimi naukovcyami yak precedent yakij vipravdovuye vtechu vid epidemiyi Umar yakij nakazav Abu Ubajdi vesti armiyu do zdorovishih misc povernuvsya do Medini Abu Ubajda vidviv vijsko v tabir bilya starij stolici Gassanidiv Dzhabiyi u visokogirnomu regioni Havran Zavdyaki svoyemu zdorovomu klimatu Dzhabiya bula efektivnoyu yak sanatorij dlya urazhenih chumoyu vijsk i centr rozpodilu voyennoyi zdobichi Po dorozi tudi v 639 roci Abu Ubajda pomer vid chumi Jogo nastupnik Muaz ibn Dzhabal i dvi druzhini ta sin pomerli vidrazu pislya cogo a potim i nastupnik Muaza Yazid ibn Abi Suf yan Bulo she bagato vidatnih musulman i spodvizhnikiv Muhammeda v armiyi yaki pomerli vid chumi Amiru ibn al Asu pripisuyut vivedennya vcililih musulmanskih vijsk do Dzhabiyi U grudni 639 roku vin pochav zavoyuvannya Yegiptu abo z neohotnogo dozvolu Umara abo navit bez nogo Za tradicijnimi islamskimi pidrahunkami vid 20 do 25 tisyach musulmanskih voyakiv u Siriyi i chleniv yihnih simej pomerli vid chumi Do 639 roku v Dzhabiyi bulo zalisheno 4 tisyach musulmanskih voyiniv z priblizno 24 tisyach u 637 roci hocha zaznachayetsya sho nezrozumilo skilki z chisla zniklih vijskovih zaginulo abo timchasovo vteklo ta vreshti povernulosya do Siriyi NaslidkiChuma sprichinila znachni lyudski vtrati sered miscevogo hristiyanskogo naselennya v Siriyi Ce takozh prizvelo do podorozhchannya produktiv yihnogo nadlishkovog nakopichennya u deyakih zhiteliv sho sponukalo Umara zreshtoyu zaboroniti ce nakopichennya Pislya povernennya v Medinu iz Sarga Umar povidomiv svoyih radnikiv pro namir vidvidati vijska v Siriyi Palestini ta ociniti vtrati yaki sprichinila chuma Pid chas svogo vizitu v 639 roci vin dav vkazivki shodo mayetkiv musulman yaki zaginuli pid chas epidemiyi ta vregulyuvav pretenziyi deyakih voyakiv Cherez smert svoyih najvishih komanduvachiv u Siriyi Umar priznachiv brata i zastupnika Yazida Muaviyu ibn Abi Sufyana komanduyuvachem armiyeyu ostatochno zaklavshi osnovu dlya stvorennya Mumiyadskogo halifatu oriyentovanogo na Siriyu v 661 roci Pripuskayetsya sho chuma v Siriyi zavadila Umaru zadiyati krashih komandiriv i takim chinom vin buv zmushenij priznachiti Muaviyu Suchasni istoriki shodyatsya na dumci sho faktichni obstavini chumi Emausa ne piddayutsya povnocinnij rekonstrukciyi i zagalom zoseredzhuyutsya na opisah ciyeyi podiyi v islamskih istoriyah VIII X stolit ta zbirnikah hadisiv tradicij i vislovlyuvan Muhammeda v konteksti bogoslovskih diskusij pro priznachennya status musulmanskih grishnikiv ta zarazhennya Rozpovidi pro reakciyu na chumu suputnikiv Muhammeda buli osnovnimi musulmanskimi religijnimi ta yuridichnimi traktuvannyami chumi protyagom usogo Serednovichchya vklyuchayuchi j period Chornoyi smerti Chuma povernulasya v Siriyu u 688 i 744 rokah Hvoroba bula prichinoyu smerti bagatoh omeyadskih halifiv ta namisnikiv Halifi regulyarno viyizhdzhali z mist do svoyih pustelnih palaciv koli vlitku vinikla chuma Ye pripushennya sho chasti povernennya chumi postijno znizhuvali prirodnij pririst naselennya v Siriyi Palestini centri Omeyadskogo halifatu ta poslablyuvati vladu Omeyadiv Odnochasno migraciya arabskih plemen u daleku shidnu provinciyu Hurasan yaka ochevidno bula pozbavlena epidemij chumi mogla prizvesti do odnobichnogo zrostannya ta perevazhannya shidnoyi polovini halifatu pidjomu tam ruhu Abbasidiv yakij u kincevomu pidsumku zvaliv Omeyadiv u 750 roci Do cogo periodu Omeyadi vtratili praktichnij kontrol nad shidnoyu chastinoyu halifatu Serednovichni musulmanski teologi viveli tri principi traktuvannya chumi v Emausi pershij polyagav u tomu sho chuma bula formoyu bozhestvennogo miloserdya chi muchenickoyi smerti dlya viruyuchih musulman i pokarannyam dlya neviruyuchih drugij zaborona musulmanam v yizhdzhati chi vtikati z urazhenih chumoyu zemel tretij chuma ne bula zarazoyu navpaki vona bula bezposeredno nav yazana Bogom Poglyadi sirijskih hristiyan ta yevreyiv prirodni lyudski trivogi jmovirno vplinuli na aspekti pershogo principu a same te sho chuma yavlyala soboyu bozhestvenne pokarannya abo poperedzhennya Musulmani pov yazuvali chumu z rozslablenoyu morallyu sered musulmanskih vijsk u Siriyi napriklad spozhivannyam vina sho zaboroneno musulmanam Podiyi v Emausi vikoristovuvalis dlya argumentaciyi togo yaksho lyudina vtekla chi zalishilasya v zoni urazhennya chumoyu yiyi smert vzhe bula priznachena Bogom DzherelaDols M W July September 1974 Plague in Early Islamic History Journal of the American Oriental Society 94 3 371 383 doi 10 2307 600071 JSTOR 600071 angl Stearns Justin K 2009 Amwas plague of Fleet Kate Kramer Gudrun Matringe Denis Nawas John Rowson Everett eds Encyclopaedia of Islam THREE Brill Online pp 28 29 ISSN 1873 9830 angl Sourdel Thomine J 1960 Amwas Gibb H A R Kramers J H Levi Provencal E Schacht J Lewis B amp Pellat Ch eds The Encyclopaedia of Islam New Edition Volume I A B Leiden E J Brill pp 460 461 OCLC 495469456 angl