Тройка

Тройка, трійка — російська запряжка з трьох коней. Характерною особливістю російської трійки, яка відрізняє її від інших запряжок, є те, що вона різноалюрна: корінник йде риссю, а підпряжні — чвалом.

Російська трійка. Вологда.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Трійка.

Історія

Тройка XIX століття. Фотографія з «Подорожей» Т. Готьє, вид. 1912 р.

Александр Орловський «Подорожанин у кибитці, запряженій тройкою», 1819 р.

Тройка з'явилася і отримала свою теперішню назву близько 200 років тому. Тодішні правила перевезення пасажирів у поштових кибитках приписували впрягати в повіз (сани) трьох коней тільки в тому випадку, якщо людей було троє. Двоє чи один подорожанин повинні були їхати парою. Бубонці і дзвоники дозволялося вішати тільки на поштові тройки та кур'єрські, що перевозили важливі державні депеші. У часи Російської імперії на тройках їздили поштарі, пожежники і всі, яким була потрібна висока швидкість протягом довгого часу. Також тройки запрягалися на весіллях та інших урочистостях, коли візники могли «полихачити» і пустити в чвал навіть корінника.

Звичайними для тройки кіньми були коні вятської породи — невеликі і непоказні, вони були дуже витривалими. Багатіші люди заводили тройку статурних і великих орловських рисаків. Найкращою вважається така тройка, де коні дібрані в масть, а корінник дорідніший зростом і статурою від підпряжних.

З 1840-х років на Московському іподромі почали влаштовувати змагання тройок. У 1911 році російську тройку продемонстрували на в Лондоні, картина із зображенням цих коней зараз перебуває в музеї конярства Тимірязєвської академії.

З 2000 року змагання тройок проводяться в рамках «Днів Франції» на і «Днів Росії» на ^[fr] Франції.

Український етнограф Ф. К. Вовк писав, що на території сучасної України в XIX столітті тройки були майже невідомі. Користувалися ними тільки пани, причому візнику належало бути вдягнутим по-великоросійському.

Опис

Запряг тройкою складається з корінника (корінного) і двох підпряжних (пристяжних). Корінник впрягається в повіз (сани) за допомогою хомута, дуги і голобель. Правлять ним парними віжками. Звичайним алюром корінника є рись, тільки іноді вправний візник може пускати його в чвал. Для запрягання підпряжних зазвичай замість хомута використовують легку шорку, до якої кріпляться посторонки. Барки посторонків приєднуються до спеціальних поворотних кронштейнів (так званих виносів), встановлених в передній частині повозу (рідше використовується стельвага). Застосування кронштейнів більш безпечно: якщо підпряжний почне відставати, кронштейн складається назад, а не б'є коня по ногах. Правлять підпряжними привіжками — одинарними віжками, передній кінець яких закріплений на вуздечці ззовні. Замість других половин віжок використовуються короткі поводи-чумбури, один кінець яких закріплений на кільці ременя, що з'єднує кільця вудил, другий — на кільці дуги корінника.

Візник на тройці називався трійка́р (рос. троечник, у сучасній російській мові це слово вживається в значенні «трієчник, учень з переважними оцінками 3 бали»).

Інші трійкові запряжки

Тройка-«єдиноріг» (нім. Einhorn)
Посторонки виносного прикріплені до виносної стельваги на кінці дишля

Трійкові запряжки використовувалися і в інших країнах, але спосіб запрягання був відмінним. Якщо в російській тройці використовується комбінований (голобельно-дуговий для корінника і посторонковий для підпряжних) запряг, то в більшості європейських — дишельно-посторонковий і посторонковий. Західно- і центральноєвропейські трійки відомі у кількох варіантах: аналогічно російському в ряд, (цугом), «арбалет» (корінник з виносною парою) і «єдиноріг» (пара корінних з одним виносним). Останні три були зручнішими на вузьких вуличках середньовічних міст. У Стародавньому Римі запряжена трьома кіньми колісниця називалася «трига» (лат. triga).

Стельвага, використовувана для запряжок у ряд, мала три барки. Існувала в кількох варіантах: асиметрична складалася з основної стельваги з барком і додаткої стельваги з двома барками, стельвага системи Мак-Гоя являла собою парокінну стельвагу із закріпленим посередині третім барком.

У культурі

Ілюстрація до поеми «Мертві душі», видання 1901 р.

• Знаменитий образ «птиці-тройки» створений М. В. Гоголем у поемі «Мертві душі»:

Чи не так і ти, Русь, як прудка необгінна тройка мчиш? Димом курить під тобою дорога, гримлять мости, все відстає і зостається позаду. Спинився вражений божим чудом прохожий: чи не блискавка це, кинута з неба? Що означає цей жахом проймаючий рух? І що за незнана сила закладена в цих незнаних світом конях? Оригінальний текст (рос.) Не так ли и ты, Русь, что бойкая необгонимая тройка несешься? Дымом дымится под тобою дорога, гремят мосты, все отстает и остается позади. Остановился пораженный божьим чудом созерцатель: не молния ли это, сброшенная с неба? что значит это наводящее ужас движение? и что за неведомая сила заключена в сих неведомых светом конях?

.

Примітки

1. Тройка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Трійка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
3. Хведір Вовк. 6. Способи пересування // Студії з української етнографії та антропології. — К. : «Мистецтво», 1995. — .
4. Трійкар // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
5. Три // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография , 1880—1882. (рос.)

Джерела

• Евгений Константинов. Апельсин, Салют и Балет. Зимний тест-драйв конной тройки // Наука и жизнь. — 2014. — № 1. (рос.)

Література

• Ливанова Т. К. Лошади. — М. : АСТ, 2001. — 256 с. — .
• Программа Центрального Московского ипподрома за 4 июня 2006 г.
• Ганулич А.К. «Слышен звон бубенцов издалека…». — М. : Советская Россия, 1990. — С. 137.

Посилання

• Русская тройка статья профессора Анатолия Ганулича, журнал «Охота» 1998 — 5 (рос.)
• Тройки Вологодского конного завода (рос.)
• Праздник русской тройки // Культура в Вологодской области, 25 января 2018 года. (рос.)