Сєров Іван Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сєров.

Іва́н Олекса́ндрович Сєро́в (рос. Иван Александрович Серов; 12 (25) серпня 1905(19050825), Афімське, Вологодська губернія — 1 липня 1990) — державний діяч урядів СРСР, народний комісар внутрішніх справ УРСР, голова КДБ СРСР, начальник ГРУ МО СРСР. Керівник операції масового убивства військовополонених польських офіцерів у Катині (1940). Член ЦК КП(б)У в 1940—1949 роках. Член Політбюро ЦК КП(б)У з 17 травня 1940 по 7 травня 1941 року. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1941—1956 роках. Член ЦК КПРС у 1956—1961 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го і 5-го скликань.

Сєров Іван Олександрович
Народився	12 (25) серпня 1905 або 1905^[2] Вологда, Російська імперія
Помер	1 липня 1990(1990-07-01)^[1]^[2] Москва, СРСР
Країна	Російська імперія  РРФСР  СРСР
Діяльність	військовослужбовець, політик, розвідник
Alma mater	Військова академія імені М. В. Фрунзе
Знання мов	російська
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	ЦК КПРС
Посада	^d і депутат Верховної ради СРСР^[d]
Військове звання	генерал
Партія	КПРС
Автограф
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня Медаль «За оборону Ленінграда» Медаль «За оборону Москви» Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «За оборону Кавказу» Медаль «За взяття Берліна» Медаль «За визволення Варшави» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда» Інших держав Virtuti Militari (Золотий Хрест) Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня Медаль «За Варшаву 1939-1945» Орден «За заслуги перед Вітчизною» в золоті (позбавлений деяких орденів)
Роботи у Вікіджерелах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в селі Афімському Вологодської губернії в селянській родині. У 1916 році закінчив початкову сільську школу в місті Кадникові. У 1923 році там же закінчив школу 2-го ступеня, тоді ж вступив до комсомолу. У травні 1923 року обраний членом волосного виконкому та одночасно завідувачем хати-читальні в селі Покровському Кадниковської повітової політосвіти Вологодської губернії. З вересня 1923 року по серпень 1925 року працював головою Замошської сільської ради в Кадниковському повіті.

З 1925 року — в Червоній армії, з серпня 1925 року по серпень 1928 року курсант Ленінградської піхотної школи.

Член ВКП(б) з червня 1926 року.

У серпні 1928 — січні 1931 року — командир артилерійського взводу 66-го стрілецького полку, артилерійського полку 22-ї стрілецької дивізії в Краснодарі Північно-Кавказького військового округу. З січня по вересень 1931 року — слухач Артилерійських курсів удосконалення командного складу (Ленінград). З вересня 1931 по березень 1934 року — командир топографічної батареї 9-го корпусного артилерійського полку Північно-Кавказького військового округу. З березня 1934 року по січень 1935 року — помічник начальника штабу, виконувач обов'язки начальника штабу артилерійського полку 24-ї стрілецької дивізії в Українському військовому окрузі.

У січні 1935 року направлений на навчання у Військово-інженерну академію, в травні 1936 переведений до Військової академії РСЧА імені Фрунзе, яку закінчив в січні 1939 року.

Після закінчення академії, в лютому 1939 року, направлений на службу в центральні органи Наркомату внутрішніх справ СРСР.

9 — 18 лютого 1939 року — заступник начальника, 18 лютого — 2 вересня 1939 року — начальник Головного управління робітничо-селянської міліції НКВС СРСР

Одночасно 29 липня — 2 вересня 1939 року — начальник II-го відділу ГУДБ НКВС СРСР, заступник начальник ГУДБ НКВС СРСР.

З 5 вересня 1939 по 25 лютого 1941 року — народний комісар внутрішніх справ Української РСР. Під керівництвом Сєрова органи НКВС продовжували чинити масові політичні репресії щодо українських вчених, митців, робітників і селян.

З 25 лютого по 30 липня 1941 року — 1-й заступник народного комісара державної безпеки СРСР. 31 липня 1941 — 24 лютого 1947 року — заступник народного комісара (міністра) внутрішніх справ СРСР.

У 1943–1944 Сєров керував операціями з (депортації) чеченців, волзьких німців, кримських татар і калмиків. Одночасно з 1945 по 1947 рік — заступник начальника СМЕРШу в радянській зоні окупації Німеччини, уповноважений НКВС / МВС СРСР по Групі радянських окупаційних військ у Німеччині, заступник головнокомандувача Групи радянських окупаційних військ у Німеччині у справах цивільної адміністрації.

24 лютого 1947 — 13 березня 1954 року — 1-й заступник міністра внутрішніх справ СРСР.

13 березня 1954 — 8 грудня 1958 року — голова КДБ СРСР.

З 10 грудня 1958 по 2 лютого 1963 року — начальник Головного розвідувального управління (ГРУ) МО СРСР.

Після викриття шпигунської діяльності полковника ГРУ Пеньковського О. В., його колишній безпосередній начальник генерал армії Сєров був звинувачений у «втраті пильності» у ввіреному йому Управлінні та Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 березня 1963 позбавлений звання Героя Радянського Союзу і ордена Леніна. Знижений у військовому званні до генерал-майора. Раніше, у зв'язку з рішенням президії ЦК КПРС від 29 березня 1962 року, було скасовано Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1944 року, яким І. А. Сєров удостоєний ордена Суворова 1-го ступеня за активну участь і організацію депортації народів Північного Кавказу.

З січня по серпень 1963 року — помічник командувача військ Туркестанського військового округу по військово-навчальним закладам, з серпня 1963 року — помічник командувача військ Приволзького військового округу по військово-навчальним закладам. З вересня 1965 року — у відставці через хворобу.

Жив у Москві, де помер 1 липня 1990 року. Похований на кладовищі села Іллінське, біля Барвихи (там, де у нього була дача).

Примітки

1. Munzinger Personen
   d:Track:Q107343683
2. Who led the NKVD
   d:Track:Q125566566
3. Див. також: Депортація кримських татар

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .

Посилання

• Сєров // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — .
• Сєров Іван Олександрович. // Сайт «Герои страны» (рос.).