Старе А хпердіно рос Старое Ахпердино чув Кивĕ Ахпӳрт присілок у складі Батиревського району Чувашії Росія Входить до ск

Старе А́хпердіно (рос. Старое Ахпердино, чув. Кивĕ Ахпӳрт) — присілок у складі Батиревського району Чувашії, Росія. Входить до складу Тойсинського сільського поселення.

присілок Старе Ахпердіно
рос. Старое Ахпердино чув. Кивĕ Ахпӳрт



Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації	Чувашія
Муніципальний район	Батиревський район
Поселення	Тойсинське
Код ЗКАТУ:	97207870006
Код ЗКТМО:	97607470126
Основні дані
Попередні назви:	Ахпердіно
Населення	757 осіб (2016)
Поштовий індекс	429354
Географічні координати:	55°04′23″ пн. ш. 47°43′37″ сх. д. / 55.072992° пн. ш. 47.72704° сх. д. / 55.072992; 47.72704
Водойма	Була
Мапа
Старе Ахпердіно Старе Ахпердіно

Старе Ахпердіно у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Старе Ахпердіно.

Населення — 757 осіб (2016; 763 у 2002).

Національний склад:

чуваші — 99 %

Назва

За однією з версій, назва населеного пункту походить від слів ак (тат. білий) і пÿрт (чув. хата). Російська назва є спотворенням чуваської.

Географія

Розташований на березі річки Була в 7 км на схід від Батирево, в 132 км від Чебоксар. До присілка примикають населені пункти Козловка і Булаково. Через село проходить автошлях Батирево-Яльчики. Територію села перетинають сезонно пересихаючі річки Байбарус і Пучівар, які є правими притоками річки Були.

Історія

Південно-східна частина Чувашії, включаючи Батиревський район, де нині розташовується село, була населена з глибокої давнини. Археолог і історик В. Д. Димитрієв вважав, що землеробська культура в цьому регіоні зародилася значно раніше, ніж у північних районах Чувашії. Це підтверджується і численними археологічними дослідженнями, з якими можна ознайомитися в працях В. Ф. Каховського. У IX-XIII століттях ця місцевість входила до складу основної території Булгарської держави. За часів монголо-татарського завоювання Волзької Булгарії населення стало активно переміщатися в більш спокійні Північні лісові райони. Але масовим це явище стало лише в кінці XIV століття, після походів Булат-Тимура і Тамерлана на південні частини колишньої Булгарії, поєднуваних з набігами руських князів. Це підтверджується і археологічними даними, що свідчать про те, що намогильні пам'ятники і сліди городищ і селищ хронологічно не переходять за XIV століття. В.Д. Димитрієв припускає, що навіть після втечі звідси селян, ці землі навіть в період запустіння використовувалися для ріллі "наїздом" (ця практика оглянута Письмовими книгами Свиязького повіту 1565-1567 років). Але вже до періоду правління Івана Грозного, до складу Російського царства увійшло безлюдне, "Дике поле".

Поновне заселення порожніх земель ясачними людьми почалося в другій половині XVI-почат. XVII століття, чому сприяли і державні укази тих часів.

Присілок Старе Ахпердіно (чуваш. Кивĕ Ахпӱрт) заснований в 1-й половині XVII століття(в 1634 році) вихідцями (12 сімей) з села Старе Ахпердіно Сюрбеївської волості Цивільського повіту (зараз розташована в 45 км на північ, в Канаському районі), які, згідно з архівними даними, "отримали велику ділянку "пустової землі" на річці Була на ногаєвському перевозі". Більшість жителів села до 1724 року були ясачними людьми, до 1835 року-державними селянами, до 1863-питомими; займалися землеробством, тваринництвом, бджільництвом, бакалійною торгівлею, домашнім ремеслом і відхожими промислами.

В результаті реформ Катерини II в 1780 році увійшла до складу Батирівської волості Буїнського повіту Симбірського намісництва (з 1796 року - Симбірська губернія). Спочатку село називалося Ахпердіно. Слово Старе в нинішній назві з'явилося після переселення звідти в кінці XVII століття 9 сімей і утворення ними по інший бік річки Була селища Нове Ахпердіно. Причиною переселення частини господарств в інше місце став брак земельних угідь для постійно зростаючої кількості населення в Ахпердіно.

Під час реформи Столипіна з села виділилися кілька родин хуторян, які утворили хутір Мале Ахпердіно. Хутір зник у перші ж роки владарювання більшовиків.

Інфраструктура

Староахпердинська Основна загальноосвітня школа
Староахпердинський фельдшерсько-акушерський пункт.
Староахпердинский сільський будинок культури.
Староахпердинская сільська бібліотека.

Відомі уродженці

Карягіна Марина Федорівна — чуваська поетеса, прозаїк, драматург, журналіст.

Джерела

Аркуш карти N-38-36 Батырево. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1983 р. Видання 1989 р. (рос.)

Примітки

[1]
Дані перепису населення Росії 2002 року
Салмін, Олександр (2013). Ты в памяти у всех, родная сторона (Російська) . Чебоксари: Новое время. с. 231.
Tschuvaschica, Bibliotheca. Димитриев В.Д. К вопросу о заселении юго-восточной и южной частей Чувашии [Dimitriyev, Vassily. On the settlement of Southeastern and Southern Chuvashia]. Ученые записки Чувашского НИИЯЛИиЭ (англ.). Процитовано 12 січня 2021.
Смолин, Евгений Анатольевич (2009). Исследование В. Ф. Каховским памятников Волжской Болгарии во второй половине ХХ века. Вестник Чувашского университета. № 1. ISSN 1810-1909. Процитовано 12 січня 2021.
Димитрієв, Василь (1986). Чувашия в эпоху феодализма (XVI - нач. XIX вв.) (Російський) . Чебоксари: Чуваське книжкове видавництво. с. 453.
Наступление Тимура на Москву 1395. histrf.ru (рос.). Процитовано 12 січня 2021.
С.И.Порфирьев. Древности Казанского края в актах генерального межевания-ИОАИЭ. — Том 20,1-3 випускі. — Казань, 1904. — С. 1-16.
Батыревский район Чувашской Республики | Официальный сайт. Батыревский район Чувашской Республики. Процитовано 12 січня 2021.
Береговая О.А., Михалин А.В. Актуальные проблемы работы с одаренными детьми в Юго-Восточной Азии (на примере Южной Кореи). Педагогика и просвещение. Т. 3, № 3. 2016-03. с. 274—280. doi:10.7256/2306-434x.2016.3.19498. ISSN 2306-434X. Процитовано 12 січня 2021.
А.М.Курбский и царь Иоанн IV Васильевич Грозный. Избранные сочинения. — Санкт-Петербург, 1902. — С. 12.
за даними архіву
Энциклопедия | Старое Ахпердино. enc.cap.ru. Процитовано 12 січня 2021.
Создание Симбирского наместничества. Буинской уезд. 1780 год. archeo73.ru. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 12 січня 2021.
Симбирская губерния 1859 г. Буинский уезд. archeo73.ru. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 12 січня 2021.
Батыревская энциклопедия| Патăрьел энциклопедийĕ / под ред. И.М. Матросова, С.А. Карягина, А.И. Мефодьева. — Чебоксары, 2005. — С. 214. — 376 с. — ISBN УДК 908, ББК 26,89 Я2, Б 28.

Посилання

На Вікімапії

Це незавершена стаття з географії Чувашії.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] [1]

[2] Дані перепису населення Росії 2002 року

[:0-3] Салмін, Олександр (2013). Ты в памяти у всех, родная сторона (Російська) . Чебоксари: Новое время. с. 231.

[4] Tschuvaschica, Bibliotheca. Димитриев В.Д. К вопросу о заселении юго-восточной и южной частей Чувашии [Dimitriyev, Vassily. On the settlement of Southeastern and Southern Chuvashia]. Ученые записки Чувашского НИИЯЛИиЭ (англ.). Процитовано 12 січня 2021.

[5] Смолин, Евгений Анатольевич (2009). Исследование В. Ф. Каховским памятников Волжской Болгарии во второй половине ХХ века. Вестник Чувашского университета. № 1. ISSN 1810-1909. Процитовано 12 січня 2021.

[6] Димитрієв, Василь (1986). Чувашия в эпоху феодализма (XVI - нач. XIX вв.) (Російський) . Чебоксари: Чуваське книжкове видавництво. с. 453.

[7] Наступление Тимура на Москву 1395. histrf.ru (рос.). Процитовано 12 січня 2021.

[8] С.И.Порфирьев. Древности Казанского края в актах генерального межевания-ИОАИЭ. — Том 20,1-3 випускі. — Казань, 1904. — С. 1-16.

[9] Батыревский район Чувашской Республики | Официальный сайт. Батыревский район Чувашской Республики. Процитовано 12 січня 2021.

[10] Береговая О.А., Михалин А.В. Актуальные проблемы работы с одаренными детьми в Юго-Восточной Азии (на примере Южной Кореи). Педагогика и просвещение. Т. 3, № 3. 2016-03. с. 274—280. doi:10.7256/2306-434x.2016.3.19498. ISSN 2306-434X. Процитовано 12 січня 2021.

[11] А.М.Курбский и царь Иоанн IV Васильевич Грозный. Избранные сочинения. — Санкт-Петербург, 1902. — С. 12.

[12] за даними архіву

[13] Энциклопедия | Старое Ахпердино. enc.cap.ru. Процитовано 12 січня 2021.

[14] Создание Симбирского наместничества. Буинской уезд. 1780 год. archeo73.ru. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 12 січня 2021.

[15] Симбирская губерния 1859 г. Буинский уезд. archeo73.ru. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 12 січня 2021.

[:1-16] Батыревская энциклопедия| Патăрьел энциклопедийĕ / под ред. И.М. Матросова, С.А. Карягина, А.И. Мефодьева. — Чебоксары, 2005. — С. 214. — 376 с. — ISBN УДК 908, ББК 26,89 Я2, Б 28.