Скопці (село)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Веселинівка.

Весели́нівка (до 1946 — Скопці) — село у Баришівській селищній громаді Броварського району Київської області

село Веселинівка
Герб
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Броварський район
Громада	Баришівська селищна громада
Облікова картка	село Веселинівка
Основні дані
Засноване	1890
Населення	1399 осіб (2001)
Площа	6,59 км²
Густота населення	212,29 осіб/км²
Поштовий індекс	07560
Телефонний код	+380 4576
Географічні дані
Географічні координати	50°14′56″ пн. ш. 31°16′11″ сх. д. / 50.24889° пн. ш. 31.26972° сх. д. / 50.24889; 31.26972Координати: 50°14′56″ пн. ш. 31°16′11″ сх. д. / 50.24889° пн. ш. 31.26972° сх. д. / 50.24889; 31.26972
Середня висота над рівнем моря	95 м
Водойми	р. Ільтиця
Відстань до обласного центру	55 км
Відстань до районного центру	6 км
Місцева влада
Адреса ради	07560, c. Веселинівка, Б. Хмельницького,58
Карта
Веселинівка
Веселинівка
Мапа
Веселинівка у Вікісховищі

Розташовано на річці Ільта. Населення — 1,4 тис. чол.

Географія

Село розташоване за 55 км від столиці України міста Києва, 18 км від центру громади селища Баришівка, 6 км від автомагістралі М03 Київ — Харків.

Історія

Відоме з початку — середині XVI століття за назвою Скопці (сучасна назва — з 1946 року).

За козаччини село належало до Першої сотні Переяславського полку Війська Запорозького.

Карта Київського намісництва на якій також відображено Скопці, 1792 р.

За описом Київського намісництва 1781 року Скопці відносилось до Переяславського повіту цього намісництва, і у ньому нараховувалось 338 хат виборних козаків, козаків підпомічників, посполитих та підсусідків. Також у селі жив один шляхтич, два різночинці, два духівники та ще два інші церковники.

За книгою Київського намісництва 1787 року у Скопцях проживало 1060 душ (цікаво, що у Баришивці, яка мала статус міста, тоді проживало навіть трохи менше — 1058 душ). Село Скопці тоді були у володінні різного звання «казених людей», козаків та власників — полковника Лукашевича, Надвірного радника Сулими, і бунчукового товариша Константиновича.

З ліквідацією Київського намісництва село як і увесь Переяславський повіт перейшло до складу Полтавської губернії.

За даними на 1859 рік у власницькому та казенному селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії, мешкало 2913 осіб (1443 чоловічої статі та 1470 — жіночої), налічувалось 360 дворових господарств, існували православна церква, сільське училище та сільська управа.

Комплекс споруд садиби поміщиці Семиградової, Будівля млину. 1910 р.

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі, центрі Скопецької волості, мешкало 3267 осіб, налічувалось 618 дворових господарств, існували православна церква, школа, земська станція, 5 постоялих будинків, 5 лавок, 39 вітряних млинів, 2 маслоробних заводи.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4068 осіб (2001 чоловічої статі та 2067 — жіночої), з яких 4056 — православної віри.

Село сильно постраждало від Голодомору 1932—1933 років, проведеного радянським урядом з метою винищення українського селянства. Як відповідь на опір примусовій колективізації комуністична влада проводила масове вилучення хліба у місцевих жителів. Місцеві активісти, які допомагали більшовикам, отримали народу назву «щупалець» через завзятість у вишукуванні зерна і всіх харчових продуктів. Керували цією бригадою Мелешко Дмитро, Дніпровський Петро та Красноштан Іван — агент, присланий з області. Особливу активність проявляли Либарецькі, які мешкали в комуні. За свідченням очевидців, коли один із «щупальців» Петро Дніпровський виявив у свого сусіда Куделі Мусія зерно, яке той приховав для голодних дітей, комунар забрав його собі. За вцілілими архівними даними з 5 січня 1932 року по 24 грудня 1932 року встановлено прізвища 168 загиблих голодною смертю жителів села. Очевидці трагедії називають число у понад півтисячі померлих. Вони ж доповнили архівний список прізвищами ще 25-ти своїх замучених голодом односельців.

7 березня 1946 року прийнятий Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських рад і населених пунктів Київської області», відповідно до якого, зокрема, у Баришівському районі село Війтівці перейменовано на Поділля та село Скопці — на Веселинівка.

До 12 червня 2020 року було центром Весеоинівської сільської ради.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1715 осіб, з яких 720 чоловіків та 995 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1332 особи.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	98,07 %
російська	1,50 %
білоруська	0,14 %
вірменська	0,07 %
молдовська	0,07 %

Соціальна сфера

У селі є дитсадок, школа, будинок культури та церква.

Відомі люди

Веселинівка. Вище училище ткацтва. 1910 р.

В селі народилися:

• Антипенко Марія Родіонівна — українська радянська діячка, голова виконкому Волошинівської сільської ради Баришівського району Київської області. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.
• Власенко Параска Іванівна — українська майстриня народного декоративного розпису.
• Вовк Наталія Юхимівна (1896—1970) — українська килимарниця.
• Галабурда Віктор Генадійович — доктор економічних наук, професор кафедри «Економіка і управління на транспорті» Інституту економіки і фінансів Московського державного університету шляхів сполучення (МІІТ)
• Дарда Володимир Іванович — письменник, поет, громадський діяч
• Кудря Федір Євдокимович — сотник, льотчик армії УНР
•  — політв'язень та видатний український письменник.
• Собачко-Шостак Ганна Федосівна — майстер декоративного розпису, лауреат Шевченківської премії.
• Сокіл Олексій Якович — живописець, скульптор, архітектор, інженер-будівельник, педагог.
• Царенко Олекса Якович — командир полку Дієвої армії УНР.
• Щур Марія Харитонівна (1915—?) — майстриня художнього ткацтва.

Примітки

Братські могили воїнів РСЧА та пам'ятник воїнам-односельцям, які загинули в роки німецько-радянської війни, центр села Веселинівка

1. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 185—186.
2. Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— .
3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 3149)
4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
5. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-176. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
6. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні: Київський область. — «Буква», 2008. — с. 32
7. . Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
8. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7 березня 1946 р. Архів оригіналу за 8 червня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
9. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
10. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
11. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
12. СТОВ «Старинська птахофабрика», Миронівський хлібопродукт
13. Микола Мироненко: «Я знаю, що я вмираю, але моя місія — боротися зі злом, і я її виконаю до кінця»

Посилання

• Село Веселинівка // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• (укр.)
• Прошлое Полтавской территории и ее заселение. Полтава, 1914. — стор. 200
• Тетяна Люта, кандидат історичних наук, НаУКМА. Джерела до історії київського землеволодіння та рукописна карта Київщини 40-х років XVII ст. // Наукові записки. Том 3. Історія.^{[недоступне посилання]}