Сергієнко Василь Тимофійович

Васи́ль Тимофі́йович Сергіє́нко (13 (26) квітня 1903 або 1903, Вовчанськ, Харківська губернія — січень 1982, Київ) — радянський військовий і політичний діяч. Генерал-лейтенант (09.07.1945). Позбавлений звання (03.01.1955). Нарком внутрішніх справ Української РСР (1941—1943). Член Ревізійної Комісії КП(б)У (1940—1949). Член нелегального ЦК КП(б)У (1942—1943).

Василь Тимофійович Сергієнко рос. Васи́лий Тимофе́евич Сергие́нко
Василь Тимофійович Сергієнко
Прапор Народний комісар внутрішніх справ УРСР
26 лютого 1941 — 29 липня 1943
Попередник:	Іван Сєров
Спадкоємець:	Василь Рясной
Народження:	13 (26) квітня 1903 або 1903^[1] Вовчанськ, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть:	січень 1982^[1] Київ, Українська РСР, СРСР
Країна:	СРСР
Партія:	КПРС
Автограф:
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сергієнко.

Життєпис

Народився 13 (26) квітня 1903(19030426) року в місті Вовчанську Харківської губернії в родині чоботаря-кустаря. У 1913 році закінчив три класи міського приходського училища у Харкові.

У травні 1914 — червні 1915 року — учень друкаря в «Скородруці Малкіна» в Харкові. У червні 1915 — грудні 1916 року — учень різьбяря на картонажній фабриці Казаса в Харкові. У грудні 1916 — вересні 1918 року — учень, підручний слюсаря, фрезерувальник на механічному заводі Когана в Харкові. У вересні 1918 — липні 1919 року — вантажник на станції Харків-товарна.

З липня 1919 по листопад 1922 року наймитував у заможних селян в станиці Ново-Титарівській на Кубані.

У листопаді 1922 — травні 1923 року — чорнороб на станції Харків.

У травні 1923 — листопаді 1924 року — курсант Вищої школи РСЧА в Харкові. У 1924 році вступив до комсомолу.

У листопаді 1924 — лютому 1927 року — купорщик, завідувач магазину спирто-горілчаного заводу в Харкові.

У лютому — липні 1927 року — секретар заводоуправління спирто-горілчаного заводу в місті Маріуполі.

Член ВКП(б) з травня 1927 року.

З липня 1927 року — в органах державної безпеки. У липні 1927 — лютому 1928 року — фельд'єгер ДПУ УСРР. У лютому 1928 — квітні 1929 року — практикант, помічник уповноваженого Секретного відділу ДПУ УСРР.

У квітні 1929 — вересні 1930 року — оперуповноважений Секретно-оперативного відділу Тульчинського окружного відділу ДПУ УСРР; оперуповноважений Секретно-оперативного відділу Лубенського окружного відділу ДПУ УСРР.

У вересні 1930 — лютому 1932 року — уповноважений Секретно-політичного відділу Дніпропетровського оперативного сектора ДПУ УСРР. У лютому 1932 — січні 1933 року — уповноважений Секретно-політичного відділу Дніпропетровського обласного відділу ДПУ УСРР.

У січні 1933 — лютому 1935 року — заступник начальника політичного відділу Красноградської машинно-тракторної станції (МТС) Харківської області по ОДПУ-НКВС.

У лютому 1935 — грудні 1936 року — оперуповноважений Секретно-політичного відділу УДБ НКВС по Харківській області. У грудні 1936 — травні 1937 року — оперуповноважений, помічник начальника 5-го відділення 4-го відділу УДБ НКВС по Харківській області. У травні 1937 — 1 лютого 1938 року — т.в.о. начальника 5-го відділення 4-го відділу УДБ НКВС по Харківській області.

У лютому — грудні 1938 року — помічник начальника 8-го відділення 4-го відділу ГУДБ НКВС СРСР, тво. начальника відділення 4-го відділу 1-го управління НКВС СРСР.

У грудні 1938 — 5 серпня 1939 року — старший слідчий слідчої частини НКВС СРСР. 5 серпня — 4 вересня 1939 року — помічник начальника слідчої частини НКВС СРСР. 4 вересня 1939 — 26 лютого 1940 року — начальник слідчої частини ГУДБ НКВС СРСР.

26 лютого 1940 — 26 лютого 1941 року — начальник Управління НКВС по Львівській області і за сумісництвом — заступник народного комісара внутрішніх справ УРСР.

26 лютого 1941 — 29 липня 1943 року — народний комісар внутрішніх справ УРСР. З червня 1942 по серпень 1943 року — заступник начальника Центрального штабу партизанського руху.

5 жовтня 1943 — 5 липня 1945 року — народний комісар внутрішніх справ Кримської АРСР. 5 липня 1945 — 9 вересня 1946 року — начальник УНКВС-УМВС по Кримській області.

З вересня по грудень 1946 року — в резерві відділу кадрів МВС СРСР.

У 1946—1954 роках — на керівних посадах у системі ГУЛАГу СРСР. 17 грудня 1946 — 25 грудня 1947 року — заступник начальника з табору Управління будівництва № 907 і Виправно-трудового табору МВС.

З грудня 1947 по квітень 1948 року — в резерві відділу кадрів МВС СРСР. 28 лютого 1948 року відряджений як уповноважений МВС СРСР для контролю за роботою з організації Особливого табору № 3 (Дубравлаг).

З 8 квітня 1948 по 14 січня 1952 року — начальник Управління Особливого табору № 3 (Дубравлага). 30 жовтня 1948 року призначений одночасно начальником Темниковського промислового комбінату ГУТАБу СРСР.

30 жовтня 1950 секретаріат ЦК ВКП(б) оголосив Сергієнку догану «за грубість в стосунках з підлеглими, ігнорування політвідділу табору, неправильне сприйняття критики і порушення табірного режиму».

З 14 січня 1952 по 21 травня 1954 року — начальник Управління Піщаного табору МВС СРСР.

21 липня 1954 року звільнений з органів МВС СРСР за «факти дискредитації високого звання генерала».

З серпня 1954 по лютий 1955 року — не працював, проживав у Харкові.

3 січня 1955 року позбавлений звання генерал-лейтенанта як такий, «що дискредитував себе за час роботи в органах… і негідний у зв'язку з цим високого звання генерала».

У лютому 1955 — жовтні 1958 року — механік, начальник автотранспортного цеху заводу «Світло шахтаря» у Харкові.

У жовтні 1958 — лютому 1963 року — начальник автобази № 4 Харківської Ради народного господарства (раднаргоспу).

З лютого 1963 року — на пенсії.

У січні 1982 року помер у місті Києві.

Звання

• лейтенант держбезпеки (23.02.1936);
• старший лейтенант держбезпеки (5.01.1938);
• майор держбезпеки (4.09.1939);
• старший майор держбезпеки (14.03.1940);
• комісар держбезпеки 3-го рангу (29.08.1941);
• генерал-лейтенант (з 9.07.1945 по 3.01. 1955)

Нагороди

• орден Леніна (26.04.1940);
• орден Трудового Червоного Прапора (28.11.1941);
• три ордени Червоного Прапора (7.03.1943, 7.07.1944, 10.12.1945);
• орден Кутузова 2 ступеня (24.02.1945);
• орден Червоної Зірки (3.11.1944);
• знак «Заслужений працівник НКВС» (4.02.1942);
• 7 медалей

Посилання

• Сергієнко [ 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — .
• Головне Управління МВС України в АРК^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Джерела

• Чисніков Володимир. Керівники органів Державної Безпеки Радянської України (1918—1953)
• Шаповал Юрій. Нове цінне дослідження (Н. В. Петров, К. В. Скоркин. Кто руководил НКВД, 1934—1941. Справочник. М: Звенья, 1999. — 504 с.)
• Лисюк Юрій, Чисніков Володимир. Керівники Органів Державної Безпеки Радянської України (1953—1991)

1. Who led the NKVD
   d:Track:Q125566566