Не плутати з Рудольфом Гессом Рудольф Франц Фердинанд Гьосс нім Rudolf Franz Ferdinand Höß 25 листопада 1900 Баден Баден

Не плутати з Рудольфом Гессом.

Рудольф Франц Фердинанд Гьосс (нім. Rudolf Franz Ferdinand Höß; 25 листопада 1900, Баден-Баден — 16 квітня 1947, Аушвіц) — воєнний злочинець, перший комендант концентраційного табору Аушвіц (4 травня 1940 — 9 листопада 1943), інспектор концентраційних таборів (9 листопада 1943—1945), заступник головного інспектора концентраційних таборів в Головному адміністративно-господарському управлінні СС (нім. SS-Wirtschafts-Verwaltungs-Hauptamt (WVHA)) Ріхарда Глюкса (1945), оберштурмбанфюрер СС (18 липня 1942).

Рудольф Гьосс

Ім'я при народженні

нім. Rudolf Franz Ferdinand Höß

Народився

25 листопада 1900

Баден-Баден, Німецька імперія

Помер

16 квітня 1947 (46 років)

Аушвіц І, Польська Народна Республіка
·повішення

Поховання

Аушвіц І

Громадянство

Німецька імперія

Веймарська республіка

Третій Рейх

Національність

німець

Місце проживання

Аушвіц

Діяльність

war criminal, офіцер, політик, Beamter

Alma mater

^d

Знання мов

німецька^[1]^[2]

Учасник

Перша світова війна і Друга світова війна^[3]

Членство

СС^[3] і Q2359292?

Роки активності

з 1934

Посада

^d^[3]

Військове звання

Оберштурмбанфюрер

Партія

НСДАП

Конфесія

католицька церква

Родичі

^d

У шлюбі з

^d

Нагороди

Залізний хрест 1-го класу	Залізний хрест 2-го класу	Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Баден)	Галліполійська зірка	Нагрудний знак «За поранення» в сріблі
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)	Пам'ятна військова медаль (Угорщина)	Медаль «За вислугу років у поліції» 2-го ступеня
Медаль «За вислугу років у поліції» 3-го ступеня	Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами	Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Золотий партійний знак НСДАП	Медаль «За вислугу років в НСДАП»	Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років у СС» (12 років)	Медаль «За вислугу років у СС» (8 років)	Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)

Балтійський хрест	Кільце «Мертва голова»	Йольський свічник СС
Спортивний знак СА	Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку

IMDb

ID 0388591

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Ранні роки

Народився в Баден-Бадені в католицькій родині дрібного крамаря. Батько — Франц Ксавер Гьосс. Після переїзду в Мангейм відвідував найстарішу в місті гімназію Карла-Фрідріха. Батько хотів, щоб син став католицьким священиком. Однак Рудольф розчарувався в церкві в віці 13 років, коли прийшов до висновку про те, що священик, який його сповідував, порушив таємницю сповіді. Після смерті батька Рудольф Гьосс продовжив навчатися в школі, а 1 серпня 1916 року пішов добровольцем на фронт Першої світової війни. Служив в запасному ескадроні 2-го Баденського драгунського полку. У 1916—1918 рр. в складі турецької армії воював на Месопотамському і Палестинському фронтах проти англійців. Був неодноразово поранений. За бойові заслуги відзначений численними нагородами, віце-вахмістр, наприкінці 1917 року став наймолодшим фельдфебелем в німецькій армії.

Після Першої світової

У 1919 році вступив в добровольчий корпус Россбаха, в складі якого боровся з комуністами в Прибалтиці, Рурі і Верхній Сілезії. 22 жовтня 1922 року вступив уНСДАП (квиток № 3 240). У 1923 році разом з Мартіном Борманом брав участь у вбивстві шкільного вчителя Вальтера Кадова, який, як вони вважали, видав французькій владі борця з французької окупацією Рура Альберта Лео Шлагетера. Вбивство було скоєно з особливою жорстокістю і цинізмом. В ніч з 31 травня на 1 червня 1923 року Гьосс і його спільники вивезли п'яного Кадова в ліс, спочатку вчителя побили до напівсмерті палицями, потім йому перерізали горло і двома пострілами в голову застрелили. 28 червня 1923 року Гьосс був заарештований і поміщений в Лейпцизьку в'язницю. На процесі визнаний винним і 15 березня 1924 засуджений до 10 років тюремного ув'язнення. Свій термін Гьосс відбував в Бранденбурзькій в'язниці. Після заборони НСДАП автоматично перестав бути членом цієї партії і пізніше в неї вже не вступав. Відсидівши чотири роки, в 1928 році Гьосс вийшов на свободу за амністією для політичних в'язнів. Після звільнення, з 1929 року, Гьосс працював в сільському господарстві. Тоді ж Гьосс познайомився з Генріхом Гіммлером. У 1929 році Гьосс одружився з Гедвіґою Гензель, яка згодом народила йому п'ятьох дітей.

Після приходу НСДАП до влади 20 вересня 1933 року за особистим запрошенням Генріха Гіммлера вступив в СС (квиток № 193 616), 1 грудня 1934 року був переведений в частини СС «Мертва голова» і зарахований до сформованого Айке штандарту «Верхня Баварія» (Дахау). У концтаборі Дахау служив блокфюрером (з 1 березня 1935 року), пізніше — рапортфюрером (з 1 квітня 1936 року). 13 вересня 1936 року був прідвищений до унтершарфюрера СС і прийнятий в корпус «фюрерів» (офіцерів) СС. З вересня 1936 року до переводу в Заксенгаузен Гьосс був еффектенфервальтером, завідувачем майном ув'язнених. 1 серпня 1938 року переведений в концентраційний табір Заксенгаузен ад'ютантом коменданта, в його веденні знаходився штаб табірної комендатури, він відповідав насамперед за ведення службового листування з іншими відомствами та вищими інстанціями Інспекції концтаборів. З 21 вересня 1939 року — командир табірної охорони. В його обов'язки входили організація і виконання страт, в ході яких серед інших було знищено безліч німецьких дослідників Біблії (Бібельфоршерів — так до 1931 року називалися Свідки Єгови). Вони відмовлялися від військової служби і за це були засуджені рейхсфюрером СС Гіммлером до смерті як ті, що ухиляються від військової служби. 21 вересня 1939 року Гьосс став шуцгафтлагерфюрером. 9 листопада 1939 року Гьосс отримав звання гауптштурмфюрера СС.

Створення Аушвіца

1 лютого 1940 року за розпорядженням Генріха Гіммлера Інспекцією концтаборів були обстежені «приєднані області» за межами Старого рейху з метою пошуків придатних для створення концентраційних таборів територій, після чого було вирішено створити концентраційний табір на базі колишніх артилерійських казарм неподалік польського міста Освенцим. 4 травня 1940 року Генріх Гіммлер особисто призначив Гьосса комендантом і відповідальним за будівництво концентраційного табору Аушвіц. При спорудженні концтабору Аушвіц, навколишні сільськогосподарські землі були розділені на різні зони, які по черзі конфісковували і оголошувалися власністю табору. Протягом 1940 року Гьосс створив так звану «сферу впливу концтабору Аушвіц». Вона мала площу близько 40 квадратних кілометрів і займала трикутну область землі в місці злиття річок Сола і Вісла. З семи польських сіл цієї області, в тому числі з Бжезінка (Біркенау) місцеві жителі були виселені. У них розташувалися належали концтабору Аушвіц сільськогосподарські служби (в Зоні I). У Зоні II були побудовані підприємства, на яких використовувалася праця близько 2000 в'язнів Аушвіца. Згідно з волею Генріха Гіммлера, Аушвіц слід зробити потужним центром використання праці в'язнів на виробництві зброї. 1 березня 1941 року під час відвідин Аушвіца Генріх Гіммлер наказав Гьоссу почати перебудову та збільшення старого табору для утримання 30 000 ув'язнених і почати будівництво двох нових таборів одного - для утримання 100 000 в'язнів, іншого — для 10 000 в'язнів, задіяних на виробництві буни. Таким чином, в жовтні 1941 року при містечку Біркенау (Бжезінка), в трьох кілометрах від основного табору, було розпочато будівництво «табору для військовополонених „Аушвіц“», якому судилося опинитися найбільшим з усіх нацистських концтаборів. Згодом він був широко відомий під назвою Біркенау або Аушвіц II. У безпосередній близькості від табору пізніше були побудовані газові камери і крематорії для знищення ув'язнених.

Основний контингент ув'язнених Аушвіца до початку 1942 становили польські євреї. Наступним великим контингентом в'язнів стали радянські військовополонені, які повинні були побудувати KGL [Kriegsgefangenenlager] (нім. «Табір військовополонених») Біркенау. Вони прийшли з підконтрольного вермахту табору для військовополонених Ламсдорф. В Аушвіц вони прийшли пішим маршем. По дорозі їх не забезпечували продовольством, під час зупинок їх просто відводили на навколишні поля і там вони їли все, що тільки можна було їсти. З більш ніж 10 000 радянських військовополонених, доставлених в якості головної робочої сили для будівництва табору Біркенау, до літа 1942 року залишилося в живих кілька сотень. 6 листопада 1942 року сімдесяти радянським військовополоненим вдалося зробити масову втечу. Значна частина при цьому була застрелена, але багатьом вдалося втекти. Наступний великий контингент становили цигани. До 1943 року в Аушвіці знаходилося близько 16 000 циган. У ніч з 31 липня на 1 серпня 1944 року велика частина циган була знищена в газових камерах, решта 4000 циган, які залишились, теж згодом були знищені в газових камерах.

«Остаточне вирішення єврейського питання»

Влітку 1941 року було прийнято «Остаточне вирішення єврейського питання». Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер особисто наказав Гьоссу почати масове знищення євреїв. «Євреї — одвічні вороги німецького народу, і вони повинні бути винищені. Якщо біологічні основи єврейства не вдасться підірвати зараз, коли-небудь євреї знищать німецький народ.» — сказав Гіммлер.

27 липня 1941 року в ході інспекційної поїздки Аушвіц відвідав Гіммлер, який наказав значно розширити табір. Згодом Аушвіц став найбільшим з нацистських концентраційних таборів. За час керівництва Гьосса, за його власними свідченнями, в концтаборі було знищено близько двох з половиною мільйонів чоловік.

Почалися пошуки швидкого і ефективного способу знищення великої кількості людей. 3 вересня 1941 року під час відрядження Гьосса його заступник, гауптштурмфюрер СС Карл Фріч, за власною ініціативою використовував при ліквідації радянських військовополонених (політруків, комісарів і особливих політичних функціонерів), яких утримували в Аушвіці, газ «Циклон Б» фірми «Теш унд Штабенов», який використовувався в Аушвіці для боротьби з комахами. Він набив полоненими камери, розташовані в підвалі блоку II, і, надівши протигаз, кинув в камери «Циклон Б», що викликало смерть бранців. Під час візиту Адольфа Айхмана Гьосс повідомив йому про застосування «Циклону Б», і було прийнято рішення використовувати цей газ при наступних масових ліквідаціях. Для вбивства газом «Циклон-Б» використовувався крематорій I при санітарній частині, який мав герметичні двері. Для вкидання газу в даху було пробито кілька дірок. Згодом досвід був визнаний успішним, і приміщення моргу в будівлі крематорію I переробили на газову камеру. Камера функціонувала з 1941 року по 1942 рік, а потім її перебудували в бомбосховище СС. Згодом камера і крематорій I були відтворені з оригінальних деталей і існують донині в якості пам'ятника жорстокості нацистів.

Масове знищення євреїв почалося з січня 1942 року. Спочатку це були євреї зі східної частини Верхньої Сілезії. Коли стали приходити перші транспорти з євреями, Айхман доставив наказ Генріха Гіммлера, згідно з яким у трупів виривали золоті зуби, у жінок зрізали волосся. Ці роботи виконувала зондеркоманда, що складалася з ув'язнених-євреїв. До літа 1942 року трупи ховали в масових могилах. Лише з кінця літа приступили до спалювання в крематоріях. З кінця літа 1942 року почали знищувати масові поховання, трупи діставали з могил, клали спочатку на штабелі дров приблизно 2000 трупів, потім в ямах. Трупи поливали масляним осадом, потім деревним спиртом. У ямах спалювали постійно, тобто вдень і вночі. До кінця листопада 1942 всі масові поховання були спустошені. Кількість трупів, похованих в масових могилах, становить 107 000. У 1942 році під час свого візиту в Освенцим Генріх Гіммлер особисто ознайомився з усім процесом ліквідації євреїв, починаючи з вивантаження з транспортів до вилучення трупів з бункера.

Аушвіц 3 — група з приблизно 40 невеликих таборів, створених при фабриках і шахтах навколо спільного комплексу. Найбільшим з таких таборів був Мановіц, що бере назву від польського села, що розташовувалася на його території. Він почав функціонувати в травні 1942 року і був приписаний до компанії IG Farben. Такі табори регулярно відвідували доктора і відбирали слабких і хворих для газових камер Біркенау.

В Аушвіці 2 (Біркенау) було 4 газові камери і 4 крематорію. Всі чотири крематорії стали до ладу в 1943 році: 1 березня — крематорій II, 25 червня — крематорій III, 22 березня — крематорій IV, 4 квітня — крематорій V.

9 листопада 1943 року Гьосс був переведений в Інспекцію концентраційних таборів Головного адміністративно-господарського управління СС, де очолив управління DI (центральне управління групи «D»). Був призначений інспектором концтаборів і ввів в більшості з них для знищення ув'язнених застосовувався в Освенцімі газ «Циклон Б». У 1945 році призначений заступником головного інспектора концтаборів Ріхарда Глюкса.

Останні роки

У травні 1945 року втік, переховувався під ім'ям «боцмана Фріца Ланга» в Шлезвіг-Гольштейні. 11 березня 1946 був заарештований британською військовою поліцією на фермі біля Фленсбурга. В якості свідка виступав на Міжнародному Нюрнберзькому процесі над головними військовими злочинцями, а також на процесі Американського військового трибуналу у справі Головного адміністративно-господарського управління СС (Справа Освальда Поля та інших).

23 травня 1946 року виданий польській владі. 11—29 березня 1947 року в Варшаві відбувся процес у справі Гьосса. Польський Верховний національний трибунал 2 квітня 1947 року засудив його до смертної кари через повішення. Перед смертю він висповідався польському священику. У направленому прокурору листі Гьосс визнав, що заподіяв страшні страждання людям і просив у Бога і польського народу прощення. Шибениця, на якій був повішений Гьосс, була встановлена поряд з крематорієм табору Аушвіц І.

Нагороди

Перша світова війна

Залізний хрест 1-го класу (1917)
Залізний хрест 2-го класу (1917)
Галліполійська зірка
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Срібний нагрудний знак «За поранення»

Міжвоєнний період

Друга світова війна

Хрест Воєнних заслуг 1-го класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами
Золотий партійний знак НСДАП (№ 3 240)
Медаль «За вислугу років в НСДАП» в сріблі та бронзі (15 років)
Медаль «За вислугу років у поліції» 3-го і 2-го ступеня (18 років)
Медаль «За вислугу років у СС» 2-го класу (12 років)

В культурі

Гьосс написав автобіографічні записки «Комендант Аушвіца». У романі «Вибір Софі» американський письменник Вільям Стайрон висловив думку, що цю книгу зобов'язані читати всі, хто впливає на думки співгромадян, оскільки на тлі зізнань її автора все зло, «зображене в більшості романів, п'єс і фільмів, примітивне, якщо не фальшиве взагалі, отака низькопробна суміш жорстокості, вигадки, невропатичні жахи і мелодрами». Перше видання книги вийшло в 1951 польською мовою у Варшаві, друге — на німецькому в 1958 році. До 2006 року книга була перевидана вдвадцяте.

Французький письменник Робер Мерль в своєму романі «Смерть — моє ремесло» (1952) розповідає про історію якогось Рудольфа Ланга — начальника, засновника і коменданта табору смерті «Аушвіц-Біркенау». Літературний персонаж Рудольф Ланг багато в чому відповідає своєму реальному прототипу Рудольфу Гьоссу. Біографія літературного персонажа Ланга також мало чим відрізняється від біографії Гьосса.

У 1977 в Німеччині був знятий фільм про Гьосса «З одного німецького життя».

У восьмій главі роману «Невинні в Нюрнберзі» (1972 рік) польської письменниці Северини Шмаглевської, яка з 1942 по 1945 роки була ув'язненою концтабору Аушвіц-Біркенау, один із героїв розповідає про історію затримання Рудольфа Гьосса на датсько-німецькому кордоні.

Гьосс та його родина стали персонажами роману Мартіна Еміса ^[en] і його однойменної екранізації (2023).

Цитати

Коли Гьосса запитували, навіщо вбивають мільйони невинних людей, він відповідав: «Перш за все, ми повинні слухатись фюрера, а не філософствувати.»
Зі свідчень Рудольфа Гьосса на Нюрнберзькому процесі: «У червні 1941 року я отримав наказ встановити в Аушвіці обладнання для винищення євреїв. Коли я обладнав будинок для винищення в Аушвіці, то пристосував його для використання газу "Циклон Б", який представляв собою кристалічну синильну кислоту. Іншим удосконаленням, зробленим нами, було будівництво газових камер з разової пропускною спроможністю у 2 тисячі осіб, в той час як в десяти газових камерах Треблінки можна було винищувати за один раз тільки по 200 осіб у кожній.»

Галерея

Зліва направо: Ріхард Бер, Йозеф Менгеле, Рудольф Гьосс(Аушвіц, 1944)
Гьосс під час засідання Польського народного трибуналу (16 квітня 1947)
Гьосс перед підйомом на шибеницю (1947)
Гьосс перед повішенням (16 квітня 1947)
Шибениця, на якій повісили Гьосса. На передньому плані - меморіальна табличка.

Примітки

Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
CONOR.Sl
d:Track:Q16744133
Nuremberg Trials Project — 2016.
d:Track:Q78909371

Джерела

Gilbert, Gustave. [1947] 1995. Nuremberg Diary. USA: Da Capo Press. ISBN 978-0-306-80661-2.
Höß, Rudolf. Death Dealer: The Memoirs of the SS Kommandant at Auschwitz. edited by Steven Paskuly and translated by Andrew Pollinger. Buffalo, N.Y.: Prometheus Books, 1992. ISBN 978-0-87975-714-4. Google Books preview.
Höß, Rudolf. Kommandant in Auschwitz; autobiographische Aufzeichnungen. Veröffentlichungen des Instituts für Zeitgeschichte. Quellen und Darstellungen zur Zeitgeschichte, Bd. 5. Stuttgart: Deutsche Verlags-Anstalt, 1958. (in German)
Höß, Rudolf. Commandant of Auschwitz: The Autobiography of Rudolf Hoess. (Constantine FitzGibbon, trans.) London: Phoenix Press, 2000. ISBN 1-84212-024-7. (A different translation of Kommandant in Auschwitz.)
Ravenswood, Linda, Frau Kommandant Hoess' Pink Cardigan, Rivets Literary Magazine, 2010.
Особова справа Гьосса (зберігається у відділенні Національного управління архівів та документації США в місті Коледж-Парк, штат Меріленд).
Рудольф Гьосс на сайті Traces of War
Jürg Amann: Der Kommandant. Monolog. Arche, Zürich 2011, ISBN 978-3-7160-2639-7.
Gunnar Boehnert: Rudolf Höss – Kommandant von Auschwitz. In: Ronald Smelser, Enrico Syring (Hrsg.): Die SS: Elite unter dem Totenkopf.Paderborn, 2000, ISBN 3-506-78562-1, S. 254 ff.
Manfred Deselaers: „Und Sie hatten nie Gewissensbisse?“ Die Biografie von Rudolf Höß, Kommandant von Auschwitz, und die Frage nach seiner Verantwortung vor Gott und den Menschen. 2. Auflage. Benno-Verlag, Leipzig 2001, ISBN 3-7462-1474-2.
Wacław Długoborski, Franciszek Piper (Hrsg.): Auschwitz 1940–1945. Studien zur Geschichte des Konzentrations- und Vernichtungslagers Auschwitz.5 Bände. Staatliches Museum Auschwitz-Birkenau, Oswiecim 1999, ISBN 83-85047-76-X.
1. Aufbau und Struktur des Lagers.
2. Die Häftlinge: Existenzbedingungen, Arbeit und Tod.
3. Vernichtung.
4. Widerstand.
5. Epilog.
Andrzej Gass: Auschwitz-Kommandant Rudolf Höß am Galgen. In: Focus Historia. 1/2007 vom 24. April 2007, mit Fotografien von Stanisław Dąbrowiecki, 1947.
Gustave Mark Gilbert: Nürnberger Tagebuch. Gespräche der Angeklagten mit dem Gerichtspsychologen. (Reihe: Die Zeit des Nationalsozialismus). Übers. Margaret Carroux u. a. Fischer TB, Frankfurt 1977, zuletzt (75/76. Tsd. d. Auflage) 1995, ISBN 3-596-21885-3.
Thomas Harding: Hanns und Rudolf. Der deutsche Jude und die Jagd nach dem Kommandanten von Auschwitz. Aus dem Englischen von Michael Schwelien. dtv, München, 2014.
Rudolf Höß; Martin Broszat (Ausw. & Einl.): Kommandant in Auschwitz. DVA 1958; zuletzt 20. Auflage. dtv, München 2006, ISBN 3-423-30127-9
Volker Koop: Rudolf Höß. Der Kommandant von Auschwitz. Eine Biographie. Böhlau Verlag, Köln/ Weimar/ Wien 2014, ISBN 978-3-412-22353-3.
Robert Merle: Der Tod ist mein Beruf. Aufbau-Taschenbuch-Verlag, Berlin 2000, ISBN 3-7466-1212-8.
Jan Erik Schulte: Zwangsarbeit und Vernichtung: Das Wirtschaftsimperium der SS. Oswald Pohl und das SS-Wirtschafts-Verwaltungshauptamt 1933–1945. Schöningh, Paderborn u. a. 2001, ISBN 3-506-78245-2.
Tom Segev: Die Soldaten des Bösen. Zur Geschichte der KZ-Kommandanten. Rowohlt, Reinbek bei Hamburg 1992, ISBN 3-499-18826-0.
Staatliches Museum Auschwitz-Birkenau: Akten zum Höß-Prozess im Staatlichen Museum Auschwitz-Birkenau. Band 23.
Harald Welzer: Härte und Rollendistanz. Zur Sozialpsychologie des Verwaltungsmassenmords. In: Leviathan. 21/1993, S. 358–373.
Seine Aussagen für die und in den Nürnberger Prozessen gegen Ernst Kaltenbrunner, Oswald Pohl & die I.G. Farben: IMG Erklärung vom 5. April 1946 Band 23, PS 3868; online siehe Anm. zum obigen Abschnitt „Eidesstattliche Erklärung“ – Aussage im Prozess 15. April 1946 IMG Band 11, S. 438ff.
Seine Vernehmung durch die britische 92. Field Security Section 13./14. März 1946, Protokoll, Nürnbg. Dok. NO-1210
Die Protokolle der Vernehmungen 14.–22. Mai 1946, Nürnbg. Dok. NI-035/037 und NI-039/041
Seine sog. Lebenserinnerungen, die in Ausschnitten von Broszat veröff. wurden (siehe Lit.) und in Kopie des in Polen liegenden Originals im Institut für Zeitgeschichte (IfZ) liegen
- Vollständiger Druck in Polnisch: Wspomnienia Rudolfa Hoessa, Komendanta Obozu Oświęcimskiego. Warschau 1956.
- Weitere fremdsprachige Ausgaben enthalten z. T. Texte, die sich nicht in der deutschen Fassung finden
Die Vernehmung durch Richter Jan Sehn in deutscher Sprache in Polen 1947, von R. H. unterzeichnet. Bestand: Staatliches Museum Auschwitz-Birkenau
Jadwiga Bezwińska, Danuta Czech (Textauswahl & Bearb. der Anm.): KL Auschwitz in den Augen der SS. Aussagen von Höss, Pery Broad und Johann Paul Kremer. Staatliches Museum Auschwitz-Birkenau 1973; wieder Krajowa Agencja Wydawnicza, Katowice 1981; wieder Interpress, Warschau 1992, ISBN 83-85047-35-2 & ISBN 83-223-2496-0

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q7094076_citetype_Q27031827_citetype_Q595971"_data-entity-id="Q19938912"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Національна_бібліотека_Франції|Bibliothèque_nationale_de_France]]</i>_[http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb12172430k_BNF]:_платформа_відкритих_даних<span_class="wef_low_priority_links">_—_2011.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]</div>-1] Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524"_data-entity-id="Q16744133">CONOR.Sl<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q16744133]]</div>-2] CONOR.Sl
d:Track:Q16744133

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q35127"_data-entity-id="Q78909371">[[:d:Q78909371|Nuremberg_Trials_Project]]<span_class="wef_low_priority_links">_—_2016.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q78909371]]</div>-3] Nuremberg Trials Project — 2016.
d:Track:Q78909371

[1]

[2]

[3]