Рекреаційна географія

Рекреаці́йна геогра́фія — галузь географічної науки, яка вивчає закономірності формування, функціонування і поширення територіальних рекреаційних систем, що складаються з природних і культурних комплексів, інженерних споруд, які використовуються для рекреації, а також із обслуговчого персоналу, органу управління та .

Етапи розвитку

• Перші розробки відносно рекреаційної проблематики з'явились у 1970-х роках. Ініціаторами стали Мінц, Твердохлєбов, Мироненко.
• На першому етапі розвитку вели облік та оцінювали рекреаційні ресурси в межах Радянського Союзу.
• На другому етапі вивчали рекреаційну діяльність, як вид людської діяльності і розроблялась проблема класифікації та територіальної організації рекреаційної діяльності.
• 1989–1995 роки рекреаційна діяльність перебуває у значенні міждисциплінарного об'єкта досліджень. В цей час розробляються теоретичні основи рекреаційної діяльності в окрему наукову галузь — .
• 1995–1997 роки. В рекреаційній географії стають пріоритетними є дослідження поведінки людей у рекреаційному просторі, як в цілому світі, так і на конкретній території, в конкретному соціокультурному оточенні.

Об'єкт, предмет і суб'єкт досліджень

Об'єктом дослідження в різні часи були:

• Рекреаційні ресурси;
• Рекреаційна діяльність;
• Рекреаційні системи (які згодом перейшли у ТРС);

Сучасним предметом дослідження рекреаційної географії є: Закономірності, принципи розвитку і розміщення рекреаційних систем від найменших до найбільших , якими є рекреаційні господарства різних країн.

Типи рекреаційних ресурсів:

• Природні — кліматичні (Французька Рив'єра, Південне узбережжя Криму), гідрологічні (Трускавець, Гідропарк), ландшафтні (Йосеміті, Канівські гори).
• Біо-антропогенні — національні парки (Єллоустоун, Святі гори), заказники, заповідники (Асканія-Нова), зоопарки (, Київський), ботанічні сади (К'ю, Чернівецький), дендропарки (, Софіївка).
• Історико-культурні — архітектурні пам'ятки (Акрополь, Хотинська фортеця), музеї (Лувр, Харківський музей природи), пам'ятники, релігійні центри (Потала, Почаївська Успенська лавра).
• Соціально-економічні — санаторії, готелі, ресторани, транспорт, спортивно-оздоровчі заклади, сфера послуг тощо.

Суб'єктами виступають: та рекреатори (обслуговчий персонал для ).

Завдання

Основні цільові завдання досліджень рекреаційної географії:

• Вивчення ролі та місця рекреаційної системи;
• Аналіз закономірних принципів і факторів розвитку рекреаційної діяльності в ТРС;
• Комплексний аналіз рекреаційних ресурсів, їх оцінка;
• Аналіз основних потоків за видами і формами рекреаційної діяльності;
• Характеристика рекреаційної діяльності за організаційно-економічними формами;
• Аналіз проблем та перспектив розвитку рекреаційної системи;

Підрозділи

До спеціалізованих наук рекреаційної географії належать:

• Рекреаційне краєзнавство;
• Рекреаційний туризм;
• Рекреаційна картографія;
• Рекреаційна геоглобалістика;

Джерела

Література

• Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методики аналізу, термінологія, районування: Монографія. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001.
• Мельник І. Г. Основи рекреаційної географії : навч. посіб. — Л., 2008. — 176 с. — .
• Стафійчук В. І. Рекреалогія. Навчальний посібник. — К. : Альтпрес, 2006. — 264 с. — .
• Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. — К. : Центр навчальної літератури, 2007. — 312 с.

• (рос.) Курорты. Энциклопедический словарь / Гл. ред. Е. И. Чазов. — М. : Советская Энциклопедия, 1983. — 592 с.
• (рос.) Кусков А. С., Голубева В. Л., Одинцова Т. Н. Рекреационная география : Учебно-методический комплекс. — М. : МПСИ, Флинта, 2005. — 496 с.
• (рос.) Николаенко Д. В. Рекреационная география. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. — М. : ВЛАДОС, 2001. — 288 с.

Посилання

• Все про туризм: туристична бібліотека [ 9 жовтня 2020 у Wayback Machine.]