Полейовський Петро

Петро́ Полейо́вський (1734 — 1776) — львівський архітектор доби рококо.

Петро Полейовський
пол. Piotr Polejowski
Народження	1734(1734)
Смерть	26 квітня 1776(1776-04-26) Львів
Поховання	Латинський катедральний собор^[1]
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Львів
Архітектурний стиль	рококо
Полейовський Петро у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Полейовський.

Біографія

Народився 1734 року. Був сином Яна і Катерини. Де проходив навчання — невідомо. Дмитро Крвавич припускав, що Полейовський міг бути українцем за походженням. За припущеннями Володимира Вуйцика та Збіґнєва Горнунґа міг бути учнем Бернарда Меретина. Вуйцик також припускав, що Полейовський міг вивчати архітектуру у львівській єзуїтській колегії. 1765 року отримав титул королівського архітектора, що звільняло його від цехової залежності. Проживав у Львові на вулиці Вірменській. Спочатку в будинку № 14 разом зі скульптором Антоном Осинським, потім у власноруч збудованому під № 13. 1769 року взяв у монастиря кармеліток босих земельну ділянку у спадкову оренду на 150 років (на розі нинішніх вулиць Винниченка і Лисенка). Помер між 27 березня і 21 травня 1776 року. Похований у Латинському кафедральному соборі Львова.

Був одружений з Маріанною з Пелчинських (померла 1781). Мав двох братів скульпторів (Яна і Матвія), двох сестер. Сестра Розалія була дружиною скульптора Антона Осинського, а Магдалина — художника Матвія Міллера. Мав доньку Вероніку Теклю, народжену 1764, сина Руперта Вінцента Войцеха (трьох імен), народився 27 березня 1776, хрещені батьки — Матвій Міллер і Розалія Осинська (вдова Антона Осинського).

Проєкти

• Костел францисканського монастиря в Перемишлі за власним проєктом, виконаним 1753 року. Розробив також проєкт головного вівтаря (реалізований його братом Матвієм), можливо також був автором проєктів решти внутрішнього оздоблення.

• Двоярусна стінна дзвіниця на три дзвони при парафіяльному костелі в селі Наварія (1766).

• Керівництво перебудовою Латинської катедри у Львові у 1765–1771 роках. Готичний купол вежі замінено на бароковий, до презбітеря зроблено дві двоповерхові прибудови: одна використовувалась як захристія і бібліотека, друга — як особисті покої архієпископа. До західного фасаду прибудовано вівтар. Полейовський також повністю керував новим мистецьким оздобленням — виконав проєкти вівтарів, лав для райців і лавників міста.

• Консультації при будівництві Успенського собору Почаївської лаври. Початковий проєкт виконано 1771 року Готфрідом Гофманом. Він же і провадив будівництво. Однак 1775 року для ревізії виконаних робіт і корекції проєктів запрошено Полейовського. 20 квітня 1775 року Полейовський склав письмовий звіт про обстеження, що складався із 7 пунктів. Власне за його рекомендацією у бічних каплицях влаштовано коробові склепіння, дві вежі було дещо «розвернуто» відносно лінії головного фасаду, як у городенківському костелі Бернарда Меретина. У деяких моментах корективи відображали нові тенденції, характерні для раннього класицизму. Будівництвом за новими планами займався вже інший львівський архітектор — Франциск Кульчицький. Петро Полейовський міг також бути автором проєкту вівтаря, виконаного вже після його смерті братом Матвієм. Донині вівтар не зберігся і про його вигляд можна судити лише з гравюр та однієї акварелі, виконаної 1846 року Тарасом Шевченком (див. Собор Почаївської Лаври (внутрішній вигляд)). Історик Борис Возницький припускає, що певний час Полейовський здійснював також архітектурно-будівельний нагляд за спорудою. Достеменно відомо. що його брат, Матвій Полейовський, наглядав за монастирською фабрикою та зведенням мурів церкви, креслення яких створив власноручно.

• Бароковий фронтон львівського Костелу святого Антонія.

• Головний вівтар костелу єзуїтів у Перемишлі.

• Проєкт 1776 року на перебудову Низького замку на ряд приміщень для австрійських губерніяльних установ. У комплексі була передбачена вежа з годинником, увінчана алегоричними статуями Галичини і Лодомерії. Посеред утвореної будівлями площі мала стояти колона зі статуєю Йосифа II. Не реалізовано.

• Житлові будинки.
  • Дім Михайла Жевуського на Площі Ринок, 3 (1770–1772, скульптурне оздоблення Франциска Оленського).
  • Дім аптекаря Карла Шерфа і військового провізора Франца Вільгельма Наторпа на вулиці Друкарській, 2 на місці двох менших кам'яниць: Галюсівської і Котонівської (1775);
  • Дім Йосифа Подлевського на вулиці Краківській, 17 (1768–1773, виконував Йосиф Дубльовський).
  • Двоповерховий дім на вулиці Краківській, 24 (1774, зберігся оригінальний проєкт, однак невідомо чи реалізований).
  • Констанції Більської на площі Ринок, 20 (проєкт 1776, будівництво завершено Франциском Кульчицьким);
  • Палац Маріанни Секежинської в районі нинішньої вулиці Кривоноса (1774, завершував будівництво Франциск Кульчицький).
  • Власний дім на вулиці Вірменській, 13 у Львові, збудований із двох старших кам'яниць між 1773 і 1776 роками, роботи провадив Йосиф Дубльовський. У червні 1778 згорів, руїни 1780 року продані вдовою графу Йозефу Міру і 1783 перебудовані за проєктом П'єра Дені Ґібо.
  • Двір Жевуських на Галицькому передмісті Львова.
  • Палац Констанції Більської в селі Велика Горожанна Львівської області.

Дрібні роботи

• Роботи для Ставропігійського братства (1771).
• Керівництво встановленням вівтарів у костелі Божого Тіла монастиря домініканців у Львові (1771–1775).

Роботи, які приписують

• Участь у побудові костелу в Берездівцях за проєктом Бернарда Меретина, завершеного 1769 року (версія Збігнєва Горнунга).
• Фасад костелу бернардинського монастиря в Дуклі в нинішній Польщі (версія Збігнєва Горнунга).
• Костел у Ходорові, фундований Францискою Жевуською (версія Володимира Вуйцика).
• Житловий будинок генерала Роха Вінявського на нинішній вулиці Театральній, 10 у Львові, завершений ймовірно 1773 року. Припущення зроблене Володимиром Вуйциком на основі порівнянь будівельного «почерку» цієї кам'яниці з іншими, збудованими Полейовським.

Примітки

1. http://archiv.ub.uni-heidelberg.de/artdok/2983/1/Betlej_Polejowski_Piotr_2003.pdf
2. Пишучи про його рідного брата Матвія, Крвавич називає його українцем за походженням, який «мабуть вважав себе визнавцем латинського обряду». Див. Крвавич Д. П. Українська скульптура періоду рококо // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — Т. 236 (CCXXXVI). — С. 149.
3. Вуйцик В. С. До історії будинків Наукового товариства ім. Шевченка // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація»  — Вип. 14, 2004. — С. 166. — ISBN 966-95066-4-13.
4. Возницький Б. Г. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. Львів : Центр Європи, 2005. 160 с.
5. Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка — Том 241 (CCXLI), 2001. — С. 124.
6. Вуйцик В. С. З історії львівських кам'яниць. Вулиця Театральна, 10. // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 14, Львів, 2004. — С. 147. — ISBN 966-95066-4-13.

Джерела

• Полейовські // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.] — С. 467.
• Полейовські // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — . — С. 482.
• Вуйцик В. С. Архітектор Петро Полейовський у світлі нових архівних знахідок // Архітектурна спадщина України. — К., 1996. — Вип. 3, ч. 2. — С. 182—189.
• Betlej A. Polejowski Piotr // Słownik Artystów Polskich. — T. 7. — Warszawa, 2003. — S. 376—380.