Ніна Саєнко

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Саєнко.

Ні́на Олекса́ндрівна Сає́нко (*24 січня 1944(19440124), Борзна Чернігівської області) —українська мисткиня декоративного мистецтва, мистецтвознавиця, музеєзнавиця,публіцистка, членкиня Національної спілки художників України (1989), Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1993), Європейської текстильної асоціації/ETN (1995), Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги (2003), Кавалер Ордена княгині Ольги III (2005) і ІІ (2015) ступеня, лауреатка міжнародної Літературної премії української діаспори США (2009), заслужена діячка мистецтв України (1998), президентка Міжнародного благодійного «Фонду Олександра Саєнка» (2006).

Ніна Саєнко
Саєнко Ніна Олександрівна |Alma Mater=
Народження	24 січня 1944(1944-01-24) (80 років) м. Борзна Чернігівської області
Країна	СРСР →  Україна
Жанр	гобелен, мозаїка соломкою, вибійка
Навчання	КНУ імені Тараса Шевченка
Діяльність	художниця, мисткиня, художня критикиня
Напрямок	декоративне мистецтво
Нагороди
Сайт	Ніна Саєнко на сайті КОНСХУ
Саєнко Ніна Олександрівна у Вікісховищі

Твори (килими, гобелени, мозаїки соломою, вибійки) зберігаються у 20 музеях України, в національних і зарубіжних музейних та приватних зібраннях (Австралія, Бельгія, Велика Британія, Канада, Німеччина, Росія, США, Фінляндія, Франція).

Ніна Саєнко. Козацька балада.1991. Вовна, ручне ткання.270х264

Звання та нагороди

• Заслужений діяч мистецтв України (1998) —за значний особистий внесок у розвиток культури і мистецтва України, вагомі творчі здобутки.
• Кавалер Ордена княгині Ольги III ступеня (2005).
• Кавалер Ордена княгині Ольги ІІ ступеня (2015)
• Кавалер ордена святої Великомучениці Варвари (2008)
• Лауреат Міжнародної Літературної премії фундації Івана Багряного української діаспори США, заснованої родиною Воскобійників (2009) за книгу «Олександр Саєнко: До становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва XX століття».
• Відзнака «За збереження народних традицій» Міністерства культури України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України(2009)
• Кавалер Орден святого рівноапостольного князя Володимира III ступеня (2019)

Життєпис і творчий шлях

Ніна Саєнко (праворуч) і художник Володимир Гарбуз (ліворуч) разом з мером ^{[en] [en]} під час виставки, організованої Спілкою українських митців Австралії (НПВ), квітень 2000 р. На другому плані видно твори (килим і солом'яні панно) мисткині.

Ніна Саєнко народилася 24 січня 1944 року у мальовничому м. Борзна Чернігівської області, в інтелігентній сім'ї. Її батько — Олександр Саєнко був художником, дідусь —біолог і викладач Саєнко Ферапонт Петрович (колега і друг науковця Костецького М. Д.).Мисткиня згадує: «Я дуже рано збагнула свою місію, коли залишилася десятирічною, після смерті мами, на руках у глухонімого батька. Навіть пам'ятаю цей момент: ішла з татом, міцно взявши його за руку, садибою в Борзні, і якоїсь миті гостро відчула, що маю відповідати за нього, підтримувати в житті та творчості. Батько привчав мене до мистецтва, при світлі каганчиків виклеював солом'яні панно, а я йому допомагала… Завжди з гордістю кажу, що закінчила Мистецьку студію Олександра Саєнка».

Становлення творчої особистості

Вроджена допитливість і жвава зацікавленість яскравим розмаїттям світу є рушійною силою у всіх творчих проявах Н. Саєнко. Вона прагне розвивати свої здібності, здобуває вищу освіту, вступивши у 1965 в Київський університет на біологічний факультет з одночасним відвідуванням факультету журналістики, який закінчує у 1970.
Фахове володіння словом допомагає їй у подальших мистецтвознавчих розвідках, публіцистичних виступах на захист цінностей української культури та її популяризації. Слово вона підкріплює художньою практикою, яка розпочалась із батькової майстерні. Коло творчих спілкувань Олександра Саєнка захопило і Ніну. Упродовж 1970—1975 років вона навчалась художньої майстерності не тільки на прикладах татових робіт, а й керувалась настановами його колег і друзів. Серед них відомий монументаліст академік Микола Стороженко, живописець Іван-Валентин Задорожний, майстриня килимарства Надія Бабенко та інші.
Починаючи з 1977 Ніна Саєнко бере участь в оформленні культурних центрів, шкіл, дитячих закладів та громадських споруд, поєднуючи стилістику сучасного дизайну з народними традиціями. Для її творів характерні чітка композиція, ритмізована орнаментика, розмаїття кольорових гам.
Презентує мистецькі твори (килими, гобелени, мозаїки соломою, декоративні тканини — вибійки) на численних персональних, групових, всеукраїнських та міжнародних виставках. Бере участь у вітчизняних і міжнародних пленерах, відвідує Австралію, Бельгію, Німеччину, Польщу, Фінляндію, Францію та інші країни.

Родина

Ніна Саєнко, як свідчить її кредо, високо цінує зв'язки між поколіннями, знаходить в них не тільки особисте, а й загальнолюдське джерело добра й процвітання. Вихована батьком-художником, вона сама стала мисткинею і передала творчу естафету дочці Олені Майданець-Баргилевич (н.1969), успішною в художній творчості. Родовід Саєнків, історію якого Ніна Олександрівна вивчає як мистецтвознавець і розглядає як публіцист, привертає увагу науковців та митців як феномен української культури.
Номінантом на Шевченківську премію 2022 року є монографія Н. Саєнко. Пам'ять роду: Епістолярії родини Саєнків. — Харків: Контраст, 2021.
У книзі представлено документи з архіву родини Саєнків (1886—2020), які ілюструють скарбницю традицій родоводу в широкій панорамі життя українського народу. Уперше друкуються листи Ганни Барвінок, Андроника Лазарчука, Василя Кричевського, Сергія Устименка, Михайла Дерегуса, Василя Касіяна, Михайла Стельмаха та ін.

Членство у творчих об'єднаннях

У 1989 мисткиню було прийнято до НСХУ Її рекомендували до вступу відомі митці Михайло Дерегус, Людмила Жоголь та Олександр Міловзоров.

У 1993  —прийнято до Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Рекомендації склали Володимир Прядка, Сергій Нечипоренко та Василь Щербак.

З 1995  — Н.Саєнко є членкинею Європейської текстильної асоціації (ETN).

Творче кредо

«Співзвучність високій шляхетності душі мого батька – Олександра Саєнка, мистецтво українського відродження 1920-х років, любов до своєї землі проросли крізь моє серце, визначили творчий шлях і призначення на Землі: утверджувати добро, національне мистецтво, проповідувати своїми творами українську ідею. У своїх творах прагну розповісти про неповторний український край, показати красу природи і людей, нашу славну історію, втілити свої почуття в образи, що з’являються в уяві. Я присвячую свої твори українцям і Україні. Мрію про те, щоб вони несли добро, щирість і злагоду в наші оселі. Яскраві особистості, з якими я спілкувалась, направду стали символами-знаками моєї долі! Зустрівшись на моєму шляху, ці добрі люди формували мою свідомість, мої уподобання і дії. Вдячна всім, хто завжди зі мною, з ким відчуваю себе достойною на своєму жнивному полі».

Трудова діяльність

1983–1990 — заступник директора з наукової та виставкової діяльності Дирекції виставок Спілки художників України — організація понад 400 всеукраїнських, обласних, групових, персональних виставок, а також підготовка й видання проспектів, каталогів, буклетів та запрошень.

1990—1993  — художник Київського комбінату монументально-декоративного мистецтва.

1993–1996 — головний спеціаліст Міністерства культури України

1996–2007 — завідуюча галереєю «Аліпій», головний спеціаліст проведення виставок та мистецьких заходів «Українського дому» — організація понад 400 мистецьких проєктів, серед яких «Сучасне українське мистецтво», «Славетні імена», «Мистецтво одного села», «Мистецтво малих міст України», «Народне мистецтво України».

2011–2012 — куратор виставок Музею сучасного мистецтва, Київ.

2012–2015  — науковий працівник, старший інспектор науково-методичного відділу «НАОМА» та презентації виставкової діяльності Академії.

Комплектація музейних колекцій

З 1993 Н. Саєнко бере участь у комплектації музейних колекцій Чернігівського художнього музею, Національного Шевченківського заповідника у Каневі, Хмельницького художнього музею та ін.
З 1996 — Засновниця художньо-меморіального музею Борзнянський художньо-меморіальний музей «Садиба народного художника України О. Саєнка» у м. Борзна Чернігівської області, яким опікується донині.
До музею родиною Саєнків передано понад 1000 експонатів, серед них оригінальні твори мистця та зібрана ним колекція народного мистецтва і старожитностей. Музей активно веде науково-дослідну, збирацьку, патріотично-виховну роботу.

Громадська і педагогічно-консультативна діяльність

З 1995 Ніна Саєнко є консультантом з декоративного мистецтва Київської дитячої Академії мистецтв.
З 2000 — керівник, педагог Мистецької студії імені Олександра Саєнка для глухонімих дітей та сиріт у Києві.
На благодійних засадах у студії створено необхідні умови для оволодіння дітьми основами образотворчої грамоти, технічними прийомами декоративного мистецтва (килимарство, мозаїка соломою, декоративний розпис, малярство на тканині та склі, писанкарство) й естетичного та морального виховання.
З 2003 Ніна Саєнко бере участь в діяльності Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги.
З 2006  — Президент Міжнародного благодійного «Фонду Олександра Саєнка».

Під час виставок своїх художніх творів за кордоном, Ніна Саєнко дбає про те, щоб глядачі отримали правдиву інформацію про Україну. Так, під час експозиції в Австралії на запрошення СУАМА (Спілки українських образотворчих мистецтв Австралії) Ніна Олександрівна виступила у ролі повпреда, прочитавши доповідь про свою країну. «Нелегко їй було відповідати на запитання, які не по плечу навіть нашому Президентові: „Чому реформи не принесли добробуту і процвітання?“, „Коли буде покінчено з мафією і корупцією?“ і „Чи будуть, нарешті, в Україні всі розмовляти по-українськи?“»,- відзначала газета День

Художні твори

• Панно, інкрустовані соломою:

«А зозулі кують» (1985), «Орнаментальна квітка» (1986), «Рано-вранці воду брала» (1988), «Золоті ворота» (1989), «Тече вода з-під явора» (1989), «Чар-зілля» (1989), «Зачарований світ» (1989), «Мозаїка» (1992), «Дивосвіт» (1992), «Червоне цвітіння» (1994), «Зелений вітер» (1995), «Символи Українського життя»(1999), «Всесвіт» (2011), «Чари Сіверщини» (2014).

• Килими та гобелени:

«Полудень» (1985), «Думи мої, квіти мої» (1988), «Купальська ніч» (1990), «Козацька балада» (1991), «Серпанок» (1992), «Сонячний» (1993), «Берегиня» (1994), «Рай-дерево» (1994), «Терновий цвіт» (1997), «Весільний» (1999), «Хмеліло літо» (2005), «Сонячна родина» (2008), «Княгині» (2009), «Пам'ять роду» (2013), «Цвіте терен» (2021).

Мистецтвознавство, публіцистика

• Олександр Саєнко: До становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва XX століття: книга-альбом / авт.-упоряд. Н. Саєнко. — Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 560 с., 264 іл.
• Олександр Саєнко: Мистецька спадщина і сучасність / авт. концепції, текстів та упоряд. вид. Н. Саєнко. — Київ: Компанія ЛІК, 2009. — 320 с., 310 іл.
• Український килим: Мистецька династія Саєнків: книга-альбом / авт.-упоряд. : Н. Саєнко, О. Майданець-Саєнко. — Київ: Мистецтво, 2012. — 144 с., 132 іл.
• Шевченкіана Олександра Саєнка: книга-альбом / авт.-упоряд. Н. Саєнко. — Харків: Вид-во «НТМТ», 2014. — 192 с.
• Саєнко Н. Знаки долі (книга-альбом). Харків: Вид-во «НТМТ», 2015. — 280 с., 435 іл.
• Мистецька династія Саєнків: Олександр Саєнко, Ніна Саєнко, Леся Майданець-Саєнко (альбом) / авт. концепції, тексту та упоряд. Ніна Саєнко, Леся Майданець-Саєнко. — Київ: Дніпро, 2016. — 208 с.
• Мистецькі традиції династії Саєнків у контексті української образотворчості XX — початку XXI століть: зб. наук. ст. (До 120-річчя від дня народження укр. мистця Олександра Саєнка) / [голов. ред. Личковах В.]. — Харків: НТМТ, 2020. — 240 с., іл. SBN 978-617-7405-45-9
• Золоте перевесло: Мистецька династія Саєнків у музеях України / авт. концепції і упоряд. : Н. Саєнко, О. Майданець-Баргилевич. — Київ: ВД «АДЕФ-Україна», 2021. — 312 с., 420 іл.
• Саєнко Н. Пам'ять роду: Епістолярії родини Саєнків. 1886—2020. Харків: Контраст, 2021. — 648 с., 268 іл.

Статті Ніни Саєнко в Енциклопедії Сучасної України

• Баланівський Юрій Васильович [3];
• Бойчук Тимофій (Тимко) Львович [4];
• Верес Ганна Іванівна [5];
• Верес Олена Іванівна [6];
• Гайдамака Анатолій Васильович [7];
• Гвоздик Кирило Васильович [8];
• Григор'єв Сергій Олексійович [9];
• Дерев'янко Євген Іванович [10];
• Дигас Галина Йосипівна [11];
• Доронькін Владислав Євгенович [12];
• Дроздовський Петро Михайлович [13];
• Єгіазарян Борис Завенович [14];
• Карунський Михайло Йосипович [15];
• Ковальчук Олександр Михайлович [16];
• Кричевський Федір Григорович (Н. О. Саєнко, Г. Г. Стельмащук) [17] та інші.

Примітки

1. Ніна Саєнко на сайті КОНСХУ
2. Указ Президента України Л. Кучми № 678, 16 вересня 1998 року
3. Указ Президента України В. Ющенка від 18 травня 2005 року, знак ордена № 1018
4. Указ Президента України П. Порошенка від 21 серпня 2015 року, № 491/2015. Знак ордена № 242. За значний особистий внесок у державне будівництво, консолідацію українського суспільства, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, активну громадську діяльність, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.
5. Дарина Фалко. Мисткиня Ніна САЄНКО: «Мер Парижа захотів мати саме мозаїку з соломки»// Урядовий кур'єр 2012, 16 червня [1]
6. Ткацтво, малярство Лесі Майданець. Каталог персональної виставки. Вроцлав, (Польща), 1997.
7. Федорук О. Міфи та реалії перехідного періоду. Імена: Олександр Саєнко, Ніна Саєнко, Леся Майданець//Родовід.1994, № 9, ст.93-97.
8. Довідник Національної спілки художників України. — Київ: НСХУ, 2005, Саєнко Н. О. — С. 239.
9. Ніна Саєнко. Знаки долі. — Харків: НТМТ, 2015, ст.5.
10. З Оленою Телігою у світлицю мистецтва: каталог виставки художниць Всеукр. жін. т-ва ім. Олени Теліги, присвяч. 10-річчю його заснування. — Київ, 2003, ст. 2, 5.
11. Олена Голуб.Україна — вона і в Австралії Україна//День, 2000, 25 липня [2]

Джерела

• Саєнки // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — .. — С. 523.
• Качкан В. Торкнись зозулиного крила. Київ, 1983. — № 10, ст. 159—163.
• Сингаївський М. Майстриня. // Злагода. — 1994. — 17 лют.
• Личковах В.. «Троїсті музики» з барвистого «диво-саду»: буклет виставки. — Чернігів, 1999. — 11 с.
• Саєнко Ніна // Художники України. — К.: Іпрез, 2001.
• Саєнко Ніна Олександрівна // Жінки України: біогр.- енцикл. словник. — Київ, 2001. — С. 394.
• Ніна Саєнко // Художники України: творчо-біогр. довід. — Київ, 2001. — Вип. 2. — С. 173.
• Енциклопедичний словник-довідник з образотворчого мистецтва / упоряд. Пасічний А. // Нар. мистецтво. — 2006, № 4, ст. 69.
• Чегусова З. Декоративне мистецтво України кінця XX століття. 200 імен: альбом-каталог Київ: Атлант UMC, 2002,С. 254—255, 447, 494—495.
• Степовик Д. Новаторська побудова книги.// Укр. акад. мистецтва: дослід. та наук.-метод. пр. — Київ, 2004. — Вип. 11, ст. 382—385.
• Голуб Олена. Коли не переривається нитка // День. — 2004. — 27 січня.[18]
• Скляренко Г. Книга про Олександра Саєнка: нові риси до образу епохи.// Мистецтвознавчі студії. — Київ, 2005. — № 1, ст. 132—134.
• Кара-Васильєва Т., Чегусова З. Декоративне мистецтво України XX століття: у пошуках «великого стилю». Київ: Либідь, 2005, ст. 187, 276.
• Історія української культури. В 5 т. Т. 5, кн. 3. — Київ: Наук. думка, 2012, ст. 200.
• Дзюба І. З народу — для народу: [вступ. ст. до книги: Саєнко Н. «Олександр Саєнко: до становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва XX століття». — Київ, 2003] / Іван Дзюба // Не окремо взяте життя / Іван Дзюба. — Київ, 2013, ст. 718—720

Посилання

• Тарас Головко. Тугий вінок. День. 22.11.2021
• Ніна Саєнко. Знаки долі. — Харків: НТМТ, 2015. — 280 с.
• Ніна Саєнко = Nina Sayenko: мистецтвознавець: кат. творів / Голов. упр. культури і мистецтв Київ. міськдержадмін., Київ. міська галерея мистецтв «Лавра» ; упоряд. О. Майданець. — Київ: б. в., 2002. — 20 с.
• Леся Майданець: мистецтвознавець / упоряд. Н. Саєнко. — Б. м. : б. в., 2002. — 16 с.
• Леся Майданець: мистецтвознавець, каталог творів / упоряд. Н. Саєнко. — Б. м. : б. в., 2002. — 16 с.