Лобановський Борис Борисович

Борис Борисович Ло́бановський (нар. 27 вересня 1926, Ленінград — пом. 20 серпня 2002, Баден-Баден, Німеччина) — український мистецтвознавець, педагог, графік, художник монументаль­ного мистецтва; член Спілки радянських художників України з 1959 року. Батько мистецтвознавиці Ганни Лоба­новської.

Лобановський Борис Борисович
Народився	27 вересня 1926(1926-09-27) Ленінград, РСФРР, СРСР
Помер	20 серпня 2002(2002-08-20) (75 років) Баден-Баден, Карлсруе, Баден-Вюртемберг, Німеччина
Поховання	Баден-Баден
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	мистецтвознавець, художник, педагог
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1950)
Заклад	Київський державний інститут культури ім. О. Є. Корнійчука Київський державний художній інститут
Вчителі	Гущин Олександр Сергійович^[d] ^d Пунін Микола Миколайович ^d і Єфименко Петро Петрович
Відомі учні	Кислякова Галина Тихонівна
Членство	Спілка радянських художників України
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лобановський.

Біографія

Народився 27 вересня 1926 року в місті Ленінграді (нині Санкт-Петербург, Росія). Під час німецько-радянської війни брав участь в обороні міста, за що в червні 1943 року був нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда», згодом —пам'ятним знаком «Жителю блокадного Ленінграда».

Упродовж 1946—1950 років навчався на факультеті історії та теорії мистецтва Інституту живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна Академії мистецтв СРСР, де його викладачами були Гущин Олександр Сергійович, Грімм Герман Германович,Пунін Микола Миколайович, Флітнер Наталія Давидівна. Одночасно з 1946 року брав участь в археологічних експедиціях Петра Єфименка.

У 1950 році переїхав до Києва. Викладав в училищі декоративно-ужиткового мистецтва; з 1955 року — у відділенні Московського заочного поліграфічного інституту; у 1975—1991 роках — в Інституті культури; з 1991 року — в Українській академії мистецтв. Одночасно працював редактором видавництва «Мистецтво» та з 1954 року — старшим науковим співробітником Інститут монументального живопису Академії архітектури Української РСР.

Жив у Києві, в будинку на вулиці Героїв Севастополя, потім на вулиці Курганівській. У 2001 році разом з дружиною виїхав до Німеччини. Помер 20 серпня 2002 року у Баден-Бадені. Похований на Баден-Баденському кладовищі.

Дослідження, творчість

Працював в галузі мистецтвознавства та художньої критики. Наукові дослідження присвячені питанням монументального мистецтва, синтезу мистецтв. Автор статей про творчість бойчукістів, монументалістів 1960-х років.

1997 року на сторінках журналу «Візантійський ангел» № 3 був опублікований його аналітичний есей «Київські анахорети», присвячений його друзям художникам андеграунду: Валерію Ламаху, Вілену Барському, Григорію Гавриленко, Анатолію Сумару, Флоріану Юр’єву. Публікація стала знаковою, своєрідним маніфестом покоління шістдесятників, про що зазначає у своїй статті донька мистецтвознавця.

Серед праць:

• монографія «Дмитро Михайлович Шавикін» (Київ, 1962);
• монографія «Василь Захарович Бородай» (Київ, 1964);
• монографія «Мозаїка, фреска» (Київ, 1966);
• «Григорій Гавриленко» (Київ, 1968);
• «На скелях та в глибині печер: Бесіди про походження мистецтва і пам'ятки кам'яного віку» (Київ, 1971);
• «Мистецтво стародавнього Єгипту» (Київ, 1972);
• «Онуфрій Бізюков: нарис про життя і творчість» (Київ, 1977);
• «Книга для читання з українського мистецтва» (Київ, 1978);
• «Михайло Грицюк» (Київ, 1982, спів­автор С. Гурок);
• «Українське мистецтво другої половини ХІХ — початку ХХ століття». (Київ, 1989, спів­автор);
• «Проблеми, матеріали і силуети майстрів українського мистецтва» (Київ, 1990);
• «Реалізм та соці­алістичний реалізм в українському жи­вописі радянського часу» (Київ, 1998).

Брав участь у колективних працях:

• альбом «Українсь­кий радянський живопис» (Київ, 1957, разом з Анатолієм Шпаковим);
• альбом «Українське народне мистецтво. Вбрання» (Київ, 1961);
• «Нариси з історії українського мистецтва» (Київ, 1966);
• розділи у книзі «Історія українського мистецтва» (1968, томи 5—6, разом з Іваном Вроною).
• путівник «Kiev. Arhitec­tural landmarks and Art muze­ums» (Ленинград, 1987).

образотворче мистецтво

• серії езотеричних та експресивних картин (темпера, гуаш, пастель), абстрактих колажів (усі — 1960-ті роки);
• мозаїчний ансамбль для Видубицького монастиря у Києві (мозаїчна ікона «Архангел Михаїл» для Михайлівської церкви; кольорові ескізи композицій «Чудо архангела Михаїла в Хонах», «Христос-архі­єрей», «Святий Георгій Переможець» в інтер'єрі Георгіївського собору; усі — 1998—2001, співавтор Р. Кириченко).

Брав участь у художніх виставках з 1991 року. Персональна виставка відбулася у Києві у 1993 році.

Автор сатиричних і ліричних віршів, поеми «Хіммерія».

Примітки

1. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 3 червня 2022.
2. Б. Лобановский. Киевские анахореты. Обращение к абстрактным формам в творчестве ряда киевских художников 50-х — 60-х годов // Византийский ангел. 1997. № 3. С. 31–40
3. Анна Лобановская. Рыцарь чести и доблести. Контракти. 27 вересня 2021

Література

• Лобановський Борис Борисович // Українські радянські художники : довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 270.;
• Лобановський Борис Борисович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 135.;
• Лобановський Борис Борисович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 366. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
• С. П. Зенькова. Лобановський Борис Борисович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 17 : Лег — Лощ. — 712 с. — .

Посилання

• Борис Лобановський (1926-2002). Ч.1. Інтерв’ю Ганни Лобановської записав Олег Дудич. Львів.2024