Литвиненко Іван Данилович

Іван Данилович Литвиненко (псевдо :«Данило Солончак», «Мама», «Євшан», «Морозенко») нар. 4 (17) січня 1891(18910117), с. Хоружівка — пом. 17 лютого 1947, м. Київ) — український військовик, полковник Армії УНР, інструктор старшинських шкіл УПА. Лицар Залізного хреста та Хреста Симона Петлюри.За твердженням  радянських органів держбезпеки, один з десяти найбільш авторитетних та активних діячів спецслужби уряду УНР в екзилі.

Іван Данилович Литвиненко
Підпоручик  Полковник  Полковник
Загальна інформація
Народження	4 (17) січня 1891(1891-01-17)  Україна с. Хоружівка, Недригайлівської волостї Харківської губернії
Смерть	17 лютого 1947(1947-02-17) (56 років) Київ Лук'янівська в'язниця
Псевдо	Морозенко, «Мама», «Євшан», «Данило Солончак»
Військова служба
Приналежність	УНР  Українська держава (1941)
Вид ЗС	Армія УНР  УПА
Війни / битви	Перша Світова війна Українсько-радянська війна Перший Зимовий похід Друга Світова війна
Командування
Командир 12-ї сотні 1-го Українського (Київського) вартового полку початок 1918 — 11 квітня 1918 Командир 1-го куреня 1-го Запорозького пішого ім. гетьмана Петра Дорошенка полку 1-ї Запорозької дивізії 11 квітня 1918 — червень 1918 Помічник командира 1-го Запорозького полку червень 1918 — 24 листопада 1918 Командир 1-го Запорозького полку Армії УНР 24 листопада 1918 — 6 грудня 1919 Командир Збірного загону 6-ї Запорозької дивізії Армії УНР січень 1920 — січень 1920 Командир 2-го Збірного запорозького кінного полку Армії УНР січень 1920 — 16 червня 1920 Командир 2-ї бригади 1-ї Запорозької стрілецької дивізії Армії УНР 16 червня 1920 — серпень 1920 Начальник Української станиці у м. Каліші 1936 — 1939 Радник Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця 1941 — 1943 Начальник відділу розвідки Крайового Військового Штабу УПА-Північ вересень 1943 — грудень 1943
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР) Хрест Симона Петлюри

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Литвиненко.

Життєпис

Батьки

Згідно з записом у метричній книзі Катерининської церкви с. Хоружівка, Недригайлівського повіту, Харківського намісництва за 1891 р.  — 4 січня народився хлопчик Іван. Про батьків сказано: «з села Хоружівка селянин власник Данило Костянтинович Литвиненко і законна дружина його Анастасія Кузьмівна, обоє православного віросповідання….»

Навчання

Навчався у Смілянській школі Роменського повіту, та на Московських вищих комерційних курсах.

Військова кар'єра

Після закінчення Московських курсів деякий час займається комерційною діяльністю. Під час Першої Світової війни Литвиненко  — офіцер царської армії.

Армія УНР

З 1917 року  — в армії Української Народної Республіки, отримує ранг полковника. Почав службу у складі 147-ї пішої Воронезької дружини. Згідно з листом командира дружини від 21 грудня 1917 року за № 28214, Литвиненко був переведений до 1-го Українського Вартового полку, штат якого становив 4 296 осіб.

Із січня 1918 р. Литвиненко командир 11 сотні 3-го куреня, з 14 січня цього ж року  — командир 3-го куреня 1-го Київського Вартового полку.

Далі  — помічник командира, потім командир 1-го Запорозького пішого полку ім. гетьмана П. Дорошенка. Ця військова одиниця сформавана у Харкові в березні 1918 року у складі Запорізького корпусу. У січні 1920 р.  — командир 1-ї Запорозької дивізії.

Брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР по тилах більшовиків і деникінців, керованому генерал-полковником Михайлом Омелянович-Павленком. Участь у Зимовому поході пізніше обернулася для здоровья Івана Литвиненка тяжкою недугою: гострим ревматизмом та пухлиною ніг.

У кінці літа 1920 р. Головний отаман Симон Петлюра уповноважує Литвиненка вести переговори з Петром Врангелем.

Робота у контррозвідці

Іван Данилович Литвиненко «Морозенко» був залучений до роботи керівником спецслужб УНР Миколою Чеботарівим ще у 1924 р., потім він працює в контррозвідці Державного Центру УНР в екзилі.

У червні 1927 р. Литвиненко скерований Чеботарівим, який тоді очолював другу секцію військового міністерства, спочатку на посаду керівника розвідувального пункту у Могиляни (поблизу Острога), а з осені 1928 р. — у Рівне, де і закінчив свою розвідувальну діяльність у 1935 р.

Після того Литвиненко перебрався до Варшави і до січня 1936 р. перебував у розпорядженні іншого відомого контррозвідника генерала Всеволода Змієнка.

Займаючись розвідувальною діяльністю, Іван Данилович був постійним об'єктом уваги радянських спецслужб. У документі, складеному за агентурними і слідчими матеріалами 1939 року у розділі «Українські терористичні організації в Польщі» він згадується серед десяти найбільш авторитетних та активних діячів екзильного уряду УНР.

"... колишній полковник петлюрівської армії. В еміграції - керівник розвідки УНР на Північній Волині. Постійно жив у Рівному. Керував розвідкою УНР в Рівному, Острозі, Здолбунові, Рокитному... Активний та досвідчений розвідник, перекинув на радянський бік десятки агентів".

У лавах УПА

На початку Другої світової війни український військовий та політичний діяч Тарас Бульба-Боровець організовуючи Поліську Січ, з якої починалася УПА, спирався на військовий досвід полковника Литвиненка. Про це він писав так:

Полковник Іван Литвиненко мешкав тоді в Рівному. З наказу уряду УНР він керував українською розвідкою на польсько-радянському кордоні. Я одразу став його співпрацівником для виконання кар'єрних обов'язків. З наказу полковника Литвиненка наша молодь передавала на другу сторону директиви уряду УНР та літературу, а звідти отримувала різні матеріали, сов'єтську пресу та книжки. Ця наша робота була особливо пожвавлена під час великого голоду на Україні 1932-1933 років. Ми приносили з-за кордону цілу масу зразків «хліба», печеного з дерев'яної кори, листя, просяної лупи, буряків та інших складників... Ці експонати голоду в СРСР уряд УНР із меморандумами надсилав до Ліги Націй та поширював на весь світ, хоч той світ був на все глухий... Ми включились до антибільшовицької кампанії усією душею і боротьбу всіма можливими засобами...

Старійшина старшинської школи УПА «Дружинники» полковник Іван Литвиненко (у чорному мундирі з орденом Армії УНР «Залізний хрест за Зимовий похід та бої») приймає парад випускників першого випуску школи. 1944 р.

Боровець дає характеристику Литвиненка:

Полковник Іван Данилович Литвиненко був одним з найактивніших членів нашої організації з-посеред старшої генерації. Військовою мовою - він був наче начальник штабу ... Це палкий патріот трудової України, відважний вояк, далекозорий політик, найщиріший товариш і батько вояка.

Говорячи про «батька вояка» Боровець має на увазі сина Івана Литвиненка, який воював у лавах Сидора Ковпака.

У вересні 1943 року Литвиненко ще з двома колишніми полковниками армії УНР переходить до Української Повстанської Армії. Його організаторський талант і бойовий досвід стають у великій нагоді армії, яка повела боротьбу проти гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР.

Він стояв біля витоків розвідки УПА як начальник відділу розвідки Крайового Військового Штабу УПА  — Північ.

Згодом стає інструктором старшинської школи УПА «Дружинники», де на пропозицію командира УПА-Північ Дмитра Клячківського  — «Клима Савура», полковник Литвиненко викладає шестигодинний курс «Бойова розвідка», а також керує випуском старшин.

На початку грудня 1943 року, разом з 14 випускниками школи, які отримали звання «хорунжий», Литвиненко прибув до штабу «Енея» — командира Південної групи УПА.

Через прогресуючу недугу Івана Даниловича йому готують фіктивні документи для легалізації.

І. Д. Литвиненко

Після особистої зустрічі з членом Центрального ОУН Василем Куком  — «Лемішем» та отриманих завдань полк. Литвиненко звільняється з військової служби і переходить у підпілля.

Арешт і страта

Проживаючи нелегально у Львові, Литвиненко виконує різні доручення підпілля ОУН. Пізніше був виявлений і заарештований радянськими слідчими органами у 1945 році, але звільнений для оперативного спостереження.

Виявити через Литвиненка зв'язки з підпіллям ОУН-УПА МДБ не вдавалося, і на співпрацю він не погодився, повторно був арештований у червні 1946 р.

У 1946 р. Литвиненко проходив по слідству у справі члена першого Проводу ОУН П. Кожевникова.

Смертний вирок оголошений 12 грудня 1946 року. Але розстріляли полковника через два місяці  — 17 лютого 1947 р.

Джерела та література

• Т. В. Вронська. Литвиненко Іван Данилович [ 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 174. — .
• Р. М. Коваль. Литвиненко Іван Данилович [ 26 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — .
• Коваленко Сергій. Литвиненко Іван Данилович/Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — Київ: Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с.
• Державний архів Сумської області. Ф.1188, оп.2, спр.26, арк.206 зв.;
• Содоль П.Українська Повстанська Армія (1943—1949) Довідник ІІ. — Пролог. — Нью-Йорк. — 1995. — с.53.;
• Історія українського війська. — Львів.: вид. І.Тиктора. В 2-х т., т.2. — 1936.– 568с;
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — .
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — .
• ЦДАВОУ. — Список старшин, зарахованих на дійсну українську військову службу та підвищених до наступних рангів протягом липня 1920 — липня 1923

Примітки

1. . СЗРУ (укр.). 22 січня 2019. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 17 серпня 2020.
2. Літопис УПА. Нова серія.- Т.8. Волинь, Полісся, Поділля: УПА та Запілля. 1944—1946. Документи і матеріали /упоряд. О.Вовк, С.Кокін. — К.-Торонто, 2006. — 1448 с

Посилання

• Український розвідник з Хоружівки Іван Литвиненко^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Український розвідник Іван Литвиненко (до 120-річчя з дня народження) [ 22 січня 2011 у Wayback Machine.]
• Історичний клуб «Холодний Яр». До 115-річчя з дня народження Полковника Івана Литвиненка^{[недоступне посилання з липня 2019]}