Куценко Григорій Петрович

Григо́рій Петро́вич Куце́нко (нар. 5 січня 1949, с. Іванівка Ставищенського району Київської області — пом. 16 вересня 2017, м. Київ) — український громадський діяч, публіцист. Голова Київського товариства політв'язнів і репресованих.

Куценко Григорій Петрович
Куценко Григорій Петрович на заході з ушанування пам'яті загиблих у Соловецьких таборах
Народився	5 січня 1949(1949-01-05) с. Іванівка, Ставищенський р-н, Київська обл.
Помер	16 вересня 2017(2017-09-16) (68 років) м. Київ ·хвороба серця
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	громадський діяч
Відомий завдяки	політв'язень
Військове звання	старший лейтенант
Конфесія	православний християнин
У шлюбі з	Надія Михайлівна
Діти	донька Світлана
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Григорій Куценко (Київ, 20.02.2015). Фото Сергія Шевченка

Народився 5 січня 1949 у с. Іванівка Ставищенського району Київської області, українець.

У 15 років виїхав до Києва навчатися в суднобудівному ПТУ. Закінчивши його, працював на суднобудівному заводі, жив у гуртожитку, закінчив вечірню школу.

1968 року призваний до армії, служив у ракетних військах, мав добру репутацію і направлений на річні курси політпрацівників, які закінчив на «відмінно». Екстерном склав 18 екзаменів за повний курс військово-політичного училища. В училищі Куценка прийняли в партію, присвоїли звання лейтенанта і направили на службу вже кадровим військовиком у Московський військовий округ.

Старший лейтенант, командир роти В/Ч 73723 проживав у Загорську Московської області.

Заарештований 6 серпня 1984. Під слідством перебував у Лефортовській в'язниці. Засуджений ВТ Московського ВО 15 лютого 1985, обв.: Ст. 70 ч. 1 КК РРФСР.

Інкримінували Куценку розповсюдження книжок О. Солженіцина, А. Зінов'єва, щоденникові записи, чернетки листів на захист А. Щаранського, Ю. Орлова та ін., усні висловлювання на політзаняттях, зокрема, що Україна може існувати й незалежно від СРСР.

Вирок: 4 роки ВТТ. Термін відбував у Пермських таборах. Указом ПВР СРСР від 18.06.1987 термін ув'язнення скорочено наполовину. Звільнений 12.01.1988. Реабілітований 05.03.1992 Головною військовою прокуратурою РФ.

Учасник серпневих 1991 р. подій у Москві на боці демократичних сил. Автор низки публікацій у пресі на гуманітарні й правозахисні теми.

З 1991 р. — член Демократичної партії України, з 1994 — голова секретаріату, заступник голови ДемПУ, з 2006 р. — голова Київського товариства політичних в'язнів та жертв репресій. Неодноразово брав участь у «Соловецьких прощах» у складі делегацій української громадськості, з 2010 р. — організатор поїздок української громадськості до меморіалів жертвам політичного терору в урочище Сандармох (Карелія) та на Соловки. Член правління громадської організації «Міжнародне об'єднання „Соловецьке братство“».

Мешкав і помер у Києві.

Бібліографія

• Г. Куценко. Дякую тюрмі. Спогади і документи. — К.: Просвіта, 1998. — 136 с.
• Вести из СССР. Т. 3. 1985–1986. — Мюнхен: Права человека. — 1985, 17-2. (рос.)
• Вести из СССР. Т. 4. 1987–1988. — Мюнхен: Права человека. — 1987, 7-1, 11/12-2. (рос.)
• Куценко Г. П. Дякую тюрмі. — Київ : Просвіта, 1998 — Кн. 2 : Сходинки до свободи : худож.-документ. оповідь. — 2007. — 106 с. —

Примітки

1. Шевченко С. В. Проща-2014 — з молитвою за Україну та її героїв // Наган-країна. — К.: Український пріоритет, 2019. — С. 42.

Джерела

• Шевченко С. В. Проща-2014 — з молитвою за Україну та її героїв // Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 200, 204, 208.
• Дисидентський рух в Україні [ 2 червня 2011 у Wayback Machine.]
• Віртуальний музей ГУЛАГу [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]