Класична музика

Класи́чна му́зика — неоднозначне поняття, яке вживається, залежно від контексту, в трьох значеннях:

1. У значенні якісної оцінки (лат. classicus — зразковий): музика минулого, що витримала випробування часом та має аудиторію в сучасному суспільстві. Уже сьогодні як класичні сприймаються не тільки перлини «високого» музичного мистецтва, але й найкращі взірці розважальних жанрів минулого: наприклад, вершини французької та віденської оперети XIX — початку XX ст., вальси Йогана Штрауса тощо. Показовими в цьому сенсі є вислови «класики джазу», «класична естрада» та ін. У стійкій характеристиці Гайдна, Моцарта та Бетховена як віденських класиків також є і певна частка якісної оцінки їхньої творчості як фундаменту для подальшого розвитку музичної композиції. У музичних енциклопедіях таке тлумачення класичної музики, як правило, подається під гаслом .
2. У вузькоісторичному та музично-теоретичному сенсі: музика другої половини XVIII ст. — початку XIX ст., що традиційно співвідноситься з епохою класицизму. Історично класицизму в музиці передує епоха бароко, а наслідує — епоха романтизму. Центром становлення класичної музики стала Віденська класична школа, завдяки чому в музикознавстві закріпився також термін «віденський класицизм».
   Найхарактерніші риси цього періоду — прозорість і ясність, чітке членування музичної тканини на відносно короткі побудови, превалювання гомофонії (на відміну від барокової поліфонії). У творчості композиторів-класиків відбувається становлення класичного восьмитактового періоду, класичної гармонії, становлення сонатної форми та жанрів класичної симфонії, квартету, квінтету та інших жанрів, формується класичний склад симфонічного оркестру (див. також ). Найяскравіші представники цього напрямку — Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт та Людвіг ван Бетховен. Західноєвропейське музикознавство до композиторів-класиків відносить також попередників віденської класичної школи — Крістофа Віллібарльда Глюка, К. Ф. Е. Баха, . До епохи класицизму належать також італійські композитори Муціо Клементі, Луїджі Боккеріні, Луїджі Керубіні, Доменіко Чімароза, українські композитори Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та Артем Ведель, польський композитор М. Огінський та інші. Перехідним етапом від класичної до романтичної музики вважається творчість Франца Шуберта.
3. У типологічному сенсі — т. зв. академічна музика, що наслідує передусім жанри (наприклад, соната, симфонія, опера і т. д.), принципи композиції (зокрема гармонії, , тощо), інструментарій (переважно — інструменти симфонічного оркестру), а також традиції виконання, що формувалися в європейській музиці в XVII — поч. XX ст. У XX столітті окремі композитори-академісти (на початку століття — композитори Нововіденської школи, пізніше — авангардисти) вступають в конфлікт з музичною традицією, шукаючи нових форм музичної виразності, проте гострота таких конфліктів є проявом напруженого діалогу з академічною традицією, в той час, як іншим типам сучасної музики — від поп-музики до джазу такий діалог невластивий.

Симфонічний оркестр

Академічний хоровий колектив Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана, грудень 2005

Баркарола («Пливе човен»)

Виконує Ольга Білас

---

«Запорозький марш» N1

Виконує Андрій Бондаренко

---

Вальс «Розлука» op. 39 № 1

Виконує Зеновія-Анна Данчак

---

При проблемах гляньте в .

Протиставлення класичної і розважальної музики

У сучасній культурі побутує протиставлення «класичної музики» будь-якій іншій, як серйозної розважальній або високої низькій. Таке протиставлення є непослідовним: сам по собі вибір музичної мови не гарантує змістовності художнього висловлення чи розважального запалу, адже, з одного боку, симфонія може бути примітивною та поверховою, але, з іншого, джазова композиція може бути радше змістовною, ніж розважальною.

В тому чи іншому вигляді протиставлення високого і низького завжди існувало в культурі взагалі та в музичній, зокрема: так, для музичної культури XVIII ст. «високою» музикою виступали, передусім, музика церковна, тоді як комічна опера або танцювальна сюїта відповідали музиці «низькій», розважальній. Значніший розрив, що утворився між серйозною та розважальною музикою у XX ст., пов'язаний з цілою низкою причин: культурна глобалізація приводить до експансії неєвропейських музичних традицій у європейський музичний простір, радикальні зміни в соціально-економічному устрої кардинально розширили аудиторію авторської музики, відібравши цю аудиторію у фольклора, поглиблення розмаїтості форм суспільного побуту і т.ін.

У той же час, відомі численні твори, коли «класична музика» включає в собі елементи «популярної». Наприклад, Й. Брамс використав застільну студентську пісню в , Тригрошова опера Курта Вайля, чисельні твори середини 20 століття, що включають елементи джазу, як наприклад частина скрипкової сонати М. Равеля під назвою «Блюз». Вплив популярної визнавали багато «класичних» композиторів 20 століття, постмодернгого, мінімалістичного і постмінімалістичного напрямків.

Термін в інших мовах

Плутанина значень, притаманна поняттю «класична музика», характерна більшості європейських мов.

Зокрема англійській словосполучення (англ. classic music) з'являється ще в Оксфордському словнику англійської мови 1836 року видання і пов'язано зі спробою «канонізувати» період від Й. С. Баха до Л. Бетховена, як «золота доба». При цьому класичний період в музиці (приблизно 1750—1830 рокі) також іменується «classical»

Подібні неоднозначні терміни існують в німецькій (нім. klassischer Musik), французькій (фр. musique classique), італійській (італ. Musica classica), та тих, що стали особливо вживаними з поширенням англоамериканських стандартів (комерційної класифікації аудіопродукції).

Проте, наприклад, в польській мові зберігається чітке розмежування понять між класичною як такою, що належить до епохи класицизму (пол. Muzyka klasycystyczna), та академічною музикою (Muzyka poważna). В російській мові також поширене словосполучення (рос. классическая музыка), відповідником якого в науковій літературі є або «академічна музика» або «опус-музика»

Хронологічна таблиця

Нижче подається хронологічна таблиця з роками життя композиторів, яких вважають представниками класичної музики в типологічному значенні цього словосполучення. Авторів класичної музики в музично-історичному сенсі цього слова виділено жовтим кольором:

Див. також

• Музика
• Академічна музика

Примітки

1. . Архів оригіналу за 9 Серпня 2014. Процитовано 16 Березня 2012.
2. Классика музыкальная // Радянська музична енциклопедія (онлайн) [ 5 Березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
3. Kelly, Barbara. L. "Ravel, Maurice, §3: 1918–37", Grove Music Online, ed. L. Macy (accessed July 23 2007), grovemusic.com (subscription access).
4. Siôn, Pwyll Ap. "Nyman, Michael", Grove Music Online, ed. L. Macy (accessed July 23 2007), grovemusic.com (subscription access).
5. The Oxford English Dictionary (2007). classical, a. The OED Online. Архів оригіналу за 30 Червня 2012. Процитовано 10 травня 2007. {{}}: Недійсний |deadurl=404 ()
6. «Classical», The Oxford Concise Dictionary of Music, ed. Michael Kennedy, (Oxford, 2007), Oxford Reference Online. Retrieved July 23, 2007.
7. див.Музика епохи класицизму
8. Чередниченко Т. В. Музыка в истории культуры. Монография. В двух томах. Долгопрудный, «Аллегро-пресс», 1994 (2-е изд.: однотомник (344 с.).(рос.)

Література

• Чередниченко Т. В. Музыка в истории культуры. Монография. В двух томах. Долгопрудный, «Аллегро-пресс», 1994 (2-е изд.: однотомник (344 с.). (рос.)

Посилання

• Classical archives [ 7 Липня 2015 у Wayback Machine.] — інтернет-сайт? присвячений класичній музиці. (англ.)
• Музика класична, музика академічна і музика розважальна [ 5 Листопада 2016 у Wayback Machine.]