Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Едіака́рська біо́та — сукупна назва багатоклітинних морських організмів едіакарію, які є одними з найдавніших відомих багатоклітинних. З'явилися близько 680 млн років тому та мали розповсюдження аж до початку кембрію 542 млн років тому. У кембрійських відкладах безсумнівних залишків таких організмів не знайдено (проте не виключено, що певні рідкісні відбитки, які датуються пізнім (510 до 500 млн років тому, належать саме вцілілим представникам едіакарської фауни).
Деякі едіакарські організми певними рисами нагадують тварин більш пізніх часів, тому існують версії, що вони були з ними близько спорідненими. Але ці припущення зараз менш популярні, ніж у минулому.
Складно встановити навіть їх належність до якогось певного царства — Тварин, Грибів, Найпростіших чи іншого. Має широке визнання думка, що ці організми слід виділити до окремого царства вендобіонти (Vendobionta) (раніше Vendozoa). Їхня дивна форма й відсутність помітної спорідненості з пізнішими організмами наводять на думку, що едіакарська фауна є «невдалою спробою» виникнення багатоклітинного життя, а теперішнє багатоклітинне життя еволюціонувало від неспоріднених (з едіакарськими) одноклітинних організмів значно пізніше й незалежно.
Історія
Першою знахідкою залишків едіакарської істоти був відбиток дископодібної Aspidella terranovica, знайдений 1868 року. Проте її залишки лежали нижче за геологічні пласти, у яких, як тоді вважалося, містилися перші сліди життя, тому минуло чотири роки, перш ніж з'явилася думка, що це можуть бути скам'янілі рештки живих організмів. Однак припущення канадського палеонтолога Елкана Біллінґса про те, що залишки можуть мати органічне походження, не сприйняв серйозно жоден з його сучасників. Пласти вважали результатом діяльності газів чи результатом конкреції (зрощення) твердих порід. Питання залишилось відкритим, оскільки на той час у всьому світі подібних зразків виявлено не було. 1933 року щось подібне знайшов у Намібії німець Ґеорґ Ґюріх, але стійке переконання, що перші форми життя з'явилися лише у кембрії, призвело до того, що про який-небудь зв'язок з Aspidella навіть не замислювалися. 1946 року Реґ Спріґ помітив щось схоже на «медузи» під час дослідження Едіакарського узгір'я гірського хребта Фліндерс в Австралії. Проте пласт датували раннім кембрієм, тому особливого наукового інтересу знахідка не викликала.
Все змінилося після відкриття 1957 року докембрійської форми життя — листеподібної чарнії. Проте деталі таких форм життя збереглися погано через те, що на той час усі подібні зразки знаходили у пісковиках. Лише після знахідки на острові Ньюфаундленд добре збережених скам'янілостей у вулканічній породі, вчені дістали змогу розгледіти деталі докембрійських форм життя. Таким чином, період достеменного існування на Землі багатоклітинних тварин подовжився майже на 100 мільйонів років. Також з'ясувалося, що відбитки подібних істот неодноразово знаходили й раніше (наприклад, в Україні 1916 року), однак визнавали за неорганічні рештки.
Термінологічна плутанина утворила кілька паралельних назв для нововідкритої фауни: «Едіакарська» (від назви узгір'я в південній Австралії, що, у свою чергу, утворене від «ідіякра», мовою місцевих аборигенів — «тут є вода») і паралельні найменування «сіньянська» (від гори Сіньян у східному Китаї) та «вендська» (запропонована російськими вченими у 1950-х роках). 2004 року Міжнародний союз геологічних наук затвердив основну міжнародну назву періоду — «едіакарій».
Реконструкція едіакарської екосистеми
Усі численні групи багатоклітинних, що виникли на початку кембрію, були дрібними організмами (розміром у кілька міліметрів чи сантиметрів), едіакарська ж фауна складалася з великих чи дуже великих безхребетних розміром до півтора метрів. Серед них були як радіально-симетричні форми, названі «медузоїдами», так і двобічно-симетричні; одні з них (петалонами) зовні нагадують сучасні корали , інші (такі як дикінсонія й сприггіна) — кільчастих червів і членистоногих. Перші дослідники едіакарської фауни вважали ці форми реальними попередниками сучасних кишковопорожнинних та червів і включали їх до складу відповідних типів і класів тварин. Цей погляд має прихильників і досі («австралійська школа»). Однак більшість дослідників вважають, що подібність тут суто зовнішня, й едіакарські організми являють собою щось зовсім особливе й не споріднене з сучасними групами тварин безпосередньо.
Насамперед, едіакарські організми мають відмінний від звичних нам фанерозойських тварин план будови. Майже в усіх двобічно-симетричних едіакарських організмів симетрія трохи порушена; у «членистих» форм праві й ліві половинки «сегментів» зсунуто одна щодо іншої приблизно так, як у застебнутій блискавці (симетрія ковзного відображення). Спочатку це пояснювали деформацією тіл у процесі поховання, поки М. О. Федонкін не звернув увагу на те, що порушення ці підозріло регулярні й однакові[]. Він довів, що для едіакарських організмів характерний особливий план будови, складовою якого є симетрія ковзного відображення. Серед багатоклітинних тварин цей тип симетрії зустрічається вкрай рідко.
З іншого боку, Б. Раннегар з'ясував, що в едіакарських організмів збільшення розмірів тіла в індивідуальному розвитку організму відбувається шляхом ізометричного зростання (коли всі пропорції тіла залишаються незмінними, як при простому збільшенні зображення предмета). Тим часом усім відомим багатоклітинним, включаючи найпримітивніших, таких як кишковопорожнинні й черви, притаманне не ізометричне, а алометричне зростання, із закономірною зміною пропорцій тіла (наприклад, у людини в послідовності «зародок — дитина — дорослий» абсолютний розмір голови збільшується, тоді як відносний — зменшується). Проти належності едіакарських організмів до сучасних таксонів тварин існують і дрібніші заперечення. Під тиском цих аргументів прихильники прямої спорідненості між едіакарськими і фанерозойськими тваринами потроху відмовлялися від своєї думки, і це тривало доти, доки О. Зейлахер (якому, до речі, належить термін «вендобіонти») не запропонував принципово інше вирішення цієї проблеми[]. Проаналізувавши особливості вендських тварин, він визначив і спільну для них рису: вони є різними варіантами широкої стрічки зі здуттями. Цей тип організації (Зейлахер назвав його «стьобана ковдра») зовсім відрізняється від усіх тих, які існують нині. Зважаючи на все, такий план будови — це особливий шлях досягнення великих розмірів тіла саме безскелетними формами.
Зейлахер вважає, що форма тіла едіакарських організмів («стьобана ковдра») з її дуже високим відношенням поверхні до об'єму дозволяла їм поглинати з води кисень і метаболіти всією поверхнею тіла. Справді, у найбільших едіакарських організмів не видно рота і не зовсім зрозуміло, чи була травна система. Живлячись через поверхню тіла (такий спосіб живлення називають осмотрофним), ці істоти не мали потреби у внутрішніх органах.
Втім, не так давно Д. В. Гражданкін і М. Б. Бурзін припустили[], що тіла вендобіонтів були зовсім не товстими «стьобаними ковдрами», а тонкими гофрованими мембранами — їх за аналогією можна назвати «картонками для яєць». У поховання потрапляє, власне, не сама мембрана, а ті «пасочки з піску», що утворюються під час засипання її «лунок» скаламученим осадом. Ці «картонки для яєць», що мають велике співвідношення поверхні й об'єму, нерухомо лежали на дні, поглинаючи з морської води розчинену в ній органіку.
Крім того, багато дослідників вважають, що ці пласкі (і, скоріш за все, прозорі) істоти були буквально нашпиговані симбіотичними одноклітинними водоростями, що робило їх практично незалежними від зовнішніх джерел їжі. Їхньою сучасною екологічною подобою можуть служити так звані (підраховано, що коралові поліпи одержують до 70 відсотків їжі від водоростей-симбіонтів).
Отже, на мілководдях едіакарських морів існувала дивна екосистема з «осмотрофних тварин». Зараз відомі тисячі екземплярів різних представників едиакарської фауни, однак на жодному з них немає ушкоджень і слідів укусів. Враховуючи це, можна припустити, що у той час не існувало хижаків, та й взагалі тварин, які б харчувалися великими шматками їжі. Тому едіакарську біоту часто називають «Садом Едіакари» за аналогією з райським садом, де ніхто нікого не їв. Ситуація райського саду, як їй і належить, проіснувала недовго: наприкінці едіакарію вендобіоти геть вимерли, не залишивши після себе прямих нащадків. Можливо, «едіакарський експеримент» — перша в історії Землі спроба створити багатоклітинних тварин — закінчився невдачею.
Втім, із приводу долі едіакарської фауни є й інші думки. Крім двох протилежних позицій — «австралійської школи» і Зейлахера — існує і «компромісна». Її прихильники вважають, що у складі едіакарської фауни, крім власне вендобіонтів, унікальних за своєю організацією і властивих тільки цьому часу (а також, можливо, і реліктів якихось доедіакарських фаун), існували й віддалені предки деяких фанерозойських груп. Зокрема перехідною ланкою між едіакарською та кембрійською фауною може бути Yilingia spiciformis, яка жила у пізньому едіакарію.
У зв'язку із цим, як не дивно, насамперед згадують хордових. Характерна для вендобіонтів (і зовсім нетипова для сучасних тварин) симетрія ковзного відображення є в найпримітивнішого з хордових — ланцетника. При цьому один з едіакарських організмів — — з її торбовидним тілом і двома «сифонами» дуже нагадує асцидію — хордову тварину; до того ж виявилося, що відбитки цього організму збагачені ванадієм, тим самим металом, який є основою дихального пігменту асцидій. Тож деякі дослідники не виключають, що хордові ведуть свій родовід безпосередньо від найдавніших на Землі багатоклітинних — вендобіонтів.
Існує багато інших гіпотез щодо природи й родинних зв'язків вендобіонтів. Наприклад, О. Ю. Журавльов запропонував дуже дотепну гіпотезу щодо спорідненності деяких едіакарських організмів з велетенськими (до 20 сантиметрів у діаметрі) глибоководними багатоядерними амебами-ксенофіофорами[].
Питання про мешкання на суші
Вважається, що вендобіонти — це рештки морських багатоклітинних тварин, хоча вони не обов'язково мали спорідненість з Eumetazoa у вузькому сенсі, але їх порівнювали і з велетенськими найпростішими, на зразок сучасних ксенофіофорій, і з лишайниками. Остання ідея належить палеонтологу Грегорі Реталляку (Gregory Retallack) з Орегонського університету. В останніх дослідженнях Реталляк висунув гіпотезу про можливість мешкання вендобіонтів на суші, однак більшість дослідників поставилася до цієї гіпотези скептично.
Посилання
- Conway Morris, S. (1993). Ediacaran-like fossils in Cambrian Burgess Shale–type faunas of North America. Palaeontology. 36 (31–0239): 593—635.
- Death march of a segmented and trilobate bilaterian elucidates early animal evolution [ 17 вересня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- Retallack Gregory J. Ediacaran life on land // Nature. — 2013. — V. 493. — P. 89-92
- Retallack Gregory J. Were the Ediacaran siliciclastics of South Australia coastal or deep marine? // Sedimentology. — 2012. — V. 59. — P. 1208—1236
- Журавлёв А. (1 лютого 2013). . elementy.ru. Архів оригіналу за 25 квітня 2013. Процитовано 2 лютого 2013.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Ediaka rska bio ta sukupna nazva bagatoklitinnih morskih organizmiv ediakariyu yaki ye odnimi z najdavnishih vidomih bagatoklitinnih Z yavilisya blizko 680 mln rokiv tomu ta mali rozpovsyudzhennya azh do pochatku kembriyu 542 mln rokiv tomu U kembrijskih vidkladah bezsumnivnih zalishkiv takih organizmiv ne znajdeno prote ne viklyucheno sho pevni ridkisni vidbitki yaki datuyutsya piznim 510 do 500 mln rokiv tomu nalezhat same vcililim predstavnikam ediakarskoyi fauni Predstavnik ediakarskoyi fauni Dickinsonia costata Deyaki ediakarski organizmi pevnimi risami nagaduyut tvarin bilsh piznih chasiv tomu isnuyut versiyi sho voni buli z nimi blizko sporidnenimi Ale ci pripushennya zaraz mensh populyarni nizh u minulomu Skladno vstanoviti navit yih nalezhnist do yakogos pevnogo carstva Tvarin Gribiv Najprostishih chi inshogo Maye shiroke viznannya dumka sho ci organizmi slid vidiliti do okremogo carstva vendobionti Vendobionta ranishe Vendozoa Yihnya divna forma j vidsutnist pomitnoyi sporidnenosti z piznishimi organizmami navodyat na dumku sho ediakarska fauna ye nevdaloyu sproboyu viniknennya bagatoklitinnogo zhittya a teperishnye bagatoklitinne zhittya evolyucionuvalo vid nesporidnenih z ediakarskimi odnoklitinnih organizmiv znachno piznishe j nezalezhno IstoriyaRekonstruciya ciklomeduzi Pershoyu znahidkoyu zalishkiv ediakarskoyi istoti buv vidbitok diskopodibnoyi Aspidella terranovica znajdenij 1868 roku Prote yiyi zalishki lezhali nizhche za geologichni plasti u yakih yak todi vvazhalosya mistilisya pershi slidi zhittya tomu minulo chotiri roki persh nizh z yavilasya dumka sho ce mozhut buti skam yanili reshtki zhivih organizmiv Odnak pripushennya kanadskogo paleontologa Elkana Billingsa pro te sho zalishki mozhut mati organichne pohodzhennya ne sprijnyav serjozno zhoden z jogo suchasnikiv Plasti vvazhali rezultatom diyalnosti gaziv chi rezultatom konkreciyi zroshennya tverdih porid Pitannya zalishilos vidkritim oskilki na toj chas u vsomu sviti podibnih zrazkiv viyavleno ne bulo 1933 roku shos podibne znajshov u Namibiyi nimec Georg Gyurih ale stijke perekonannya sho pershi formi zhittya z yavilisya lishe u kembriyi prizvelo do togo sho pro yakij nebud zv yazok z Aspidella navit ne zamislyuvalisya 1946 roku Reg Sprig pomitiv shos shozhe na meduzi pid chas doslidzhennya Ediakarskogo uzgir ya girskogo hrebta Flinders v Avstraliyi Prote plast datuvali rannim kembriyem tomu osoblivogo naukovogo interesu znahidka ne viklikala Vse zminilosya pislya vidkrittya 1957 roku dokembrijskoyi formi zhittya listepodibnoyi charniyi Prote detali takih form zhittya zbereglisya pogano cherez te sho na toj chas usi podibni zrazki znahodili u piskovikah Lishe pislya znahidki na ostrovi Nyufaundlend dobre zberezhenih skam yanilostej u vulkanichnij porodi vcheni distali zmogu rozglediti detali dokembrijskih form zhittya Takim chinom period dostemennogo isnuvannya na Zemli bagatoklitinnih tvarin podovzhivsya majzhe na 100 miljoniv rokiv Takozh z yasuvalosya sho vidbitki podibnih istot neodnorazovo znahodili j ranishe napriklad v Ukrayini 1916 roku odnak viznavali za neorganichni reshtki Terminologichna plutanina utvorila kilka paralelnih nazv dlya novovidkritoyi fauni Ediakarska vid nazvi uzgir ya v pivdennij Avstraliyi sho u svoyu chergu utvorene vid idiyakra movoyu miscevih aborigeniv tut ye voda i paralelni najmenuvannya sinyanska vid gori Sinyan u shidnomu Kitayi ta vendska zaproponovana rosijskimi vchenimi u 1950 h rokah 2004 roku Mizhnarodnij soyuz geologichnih nauk zatverdiv osnovnu mizhnarodnu nazvu periodu ediakarij Fauna Ediakariyu ciklomeduzi dikinsoniyi ta charniyaRekonstrukciya ediakarskoyi ekosistemiUsi chislenni grupi bagatoklitinnih sho vinikli na pochatku kembriyu buli dribnimi organizmami rozmirom u kilka milimetriv chi santimetriv ediakarska zh fauna skladalasya z velikih chi duzhe velikih bezhrebetnih rozmirom do pivtora metriv Sered nih buli yak radialno simetrichni formi nazvani meduzoyidami tak i dvobichno simetrichni odni z nih petalonami zovni nagaduyut suchasni korali inshi taki yak dikinsoniya j spriggina kilchastih cherviv i chlenistonogih Pershi doslidniki ediakarskoyi fauni vvazhali ci formi realnimi poperednikami suchasnih kishkovoporozhninnih ta cherviv i vklyuchali yih do skladu vidpovidnih tipiv i klasiv tvarin Cej poglyad maye prihilnikiv i dosi avstralijska shkola Odnak bilshist doslidnikiv vvazhayut sho podibnist tut suto zovnishnya j ediakarski organizmi yavlyayut soboyu shos zovsim osoblive j ne sporidnene z suchasnimi grupami tvarin bezposeredno Nasampered ediakarski organizmi mayut vidminnij vid zvichnih nam fanerozojskih tvarin plan budovi Majzhe v usih dvobichno simetrichnih ediakarskih organizmiv simetriya trohi porushena u chlenistih form pravi j livi polovinki segmentiv zsunuto odna shodo inshoyi priblizno tak yak u zastebnutij bliskavci simetriya kovznogo vidobrazhennya Spochatku ce poyasnyuvali deformaciyeyu til u procesi pohovannya poki M O Fedonkin ne zvernuv uvagu na te sho porushennya ci pidozrilo regulyarni j odnakovi dzherelo Vin doviv sho dlya ediakarskih organizmiv harakternij osoblivij plan budovi skladovoyu yakogo ye simetriya kovznogo vidobrazhennya Sered bagatoklitinnih tvarin cej tip simetriyi zustrichayetsya vkraj ridko Z inshogo boku B Rannegar z yasuvav sho v ediakarskih organizmiv zbilshennya rozmiriv tila v individualnomu rozvitku organizmu vidbuvayetsya shlyahom izometrichnogo zrostannya koli vsi proporciyi tila zalishayutsya nezminnimi yak pri prostomu zbilshenni zobrazhennya predmeta Tim chasom usim vidomim bagatoklitinnim vklyuchayuchi najprimitivnishih takih yak kishkovoporozhninni j chervi pritamanne ne izometrichne a alometrichne zrostannya iz zakonomirnoyu zminoyu proporcij tila napriklad u lyudini v poslidovnosti zarodok ditina doroslij absolyutnij rozmir golovi zbilshuyetsya todi yak vidnosnij zmenshuyetsya Proti nalezhnosti ediakarskih organizmiv do suchasnih taksoniv tvarin isnuyut i dribnishi zaperechennya Pid tiskom cih argumentiv prihilniki pryamoyi sporidnenosti mizh ediakarskimi i fanerozojskimi tvarinami potrohu vidmovlyalisya vid svoyeyi dumki i ce trivalo doti doki O Zejlaher yakomu do rechi nalezhit termin vendobionti ne zaproponuvav principovo inshe virishennya ciyeyi problemi dzherelo Proanalizuvavshi osoblivosti vendskih tvarin vin viznachiv i spilnu dlya nih risu voni ye riznimi variantami shirokoyi strichki zi zduttyami Cej tip organizaciyi Zejlaher nazvav jogo stobana kovdra zovsim vidriznyayetsya vid usih tih yaki isnuyut nini Zvazhayuchi na vse takij plan budovi ce osoblivij shlyah dosyagnennya velikih rozmiriv tila same bezskeletnimi formami Zejlaher vvazhaye sho forma tila ediakarskih organizmiv stobana kovdra z yiyi duzhe visokim vidnoshennyam poverhni do ob yemu dozvolyala yim poglinati z vodi kisen i metaboliti vsiyeyu poverhneyu tila Spravdi u najbilshih ediakarskih organizmiv ne vidno rota i ne zovsim zrozumilo chi bula travna sistema Zhivlyachis cherez poverhnyu tila takij sposib zhivlennya nazivayut osmotrofnim ci istoti ne mali potrebi u vnutrishnih organah Vtim ne tak davno D V Grazhdankin i M B Burzin pripustili dzherelo sho tila vendobiontiv buli zovsim ne tovstimi stobanimi kovdrami a tonkimi gofrovanimi membranami yih za analogiyeyu mozhna nazvati kartonkami dlya yayec U pohovannya potraplyaye vlasne ne sama membrana a ti pasochki z pisku sho utvoryuyutsya pid chas zasipannya yiyi lunok skalamuchenim osadom Ci kartonki dlya yayec sho mayut velike spivvidnoshennya poverhni j ob yemu neruhomo lezhali na dni poglinayuchi z morskoyi vodi rozchinenu v nij organiku Krim togo bagato doslidnikiv vvazhayut sho ci plaski i skorish za vse prozori istoti buli bukvalno nashpigovani simbiotichnimi odnoklitinnimi vodorostyami sho robilo yih praktichno nezalezhnimi vid zovnishnih dzherel yizhi Yihnoyu suchasnoyu ekologichnoyu podoboyu mozhut sluzhiti tak zvani pidrahovano sho koralovi polipi oderzhuyut do 70 vidsotkiv yizhi vid vodorostej simbiontiv Otzhe na milkovoddyah ediakarskih moriv isnuvala divna ekosistema z osmotrofnih tvarin Zaraz vidomi tisyachi ekzemplyariv riznih predstavnikiv ediakarskoyi fauni odnak na zhodnomu z nih nemaye ushkodzhen i slidiv ukusiv Vrahovuyuchi ce mozhna pripustiti sho u toj chas ne isnuvalo hizhakiv ta j vzagali tvarin yaki b harchuvalisya velikimi shmatkami yizhi Tomu ediakarsku biotu chasto nazivayut Sadom Ediakari za analogiyeyu z rajskim sadom de nihto nikogo ne yiv Situaciya rajskogo sadu yak yij i nalezhit proisnuvala nedovgo naprikinci ediakariyu vendobioti get vimerli ne zalishivshi pislya sebe pryamih nashadkiv Mozhlivo ediakarskij eksperiment persha v istoriyi Zemli sproba stvoriti bagatoklitinnih tvarin zakinchivsya nevdacheyu Vtim iz privodu doli ediakarskoyi fauni ye j inshi dumki Krim dvoh protilezhnih pozicij avstralijskoyi shkoli i Zejlahera isnuye i kompromisna Yiyi prihilniki vvazhayut sho u skladi ediakarskoyi fauni krim vlasne vendobiontiv unikalnih za svoyeyu organizaciyeyu i vlastivih tilki comu chasu a takozh mozhlivo i reliktiv yakihos doediakarskih faun isnuvali j viddaleni predki deyakih fanerozojskih grup Zokrema perehidnoyu lankoyu mizh ediakarskoyu ta kembrijskoyu faunoyu mozhe buti Yilingia spiciformis yaka zhila u piznomu ediakariyu U zv yazku iz cim yak ne divno nasampered zgaduyut hordovih Harakterna dlya vendobiontiv i zovsim netipova dlya suchasnih tvarin simetriya kovznogo vidobrazhennya ye v najprimitivnishogo z hordovih lancetnika Pri comu odin z ediakarskih organizmiv z yiyi torbovidnim tilom i dvoma sifonami duzhe nagaduye ascidiyu hordovu tvarinu do togo zh viyavilosya sho vidbitki cogo organizmu zbagacheni vanadiyem tim samim metalom yakij ye osnovoyu dihalnogo pigmentu ascidij Tozh deyaki doslidniki ne viklyuchayut sho hordovi vedut svij rodovid bezposeredno vid najdavnishih na Zemli bagatoklitinnih vendobiontiv Isnuye bagato inshih gipotez shodo prirodi j rodinnih zv yazkiv vendobiontiv Napriklad O Yu Zhuravlov zaproponuvav duzhe dotepnu gipotezu shodo sporidnennosti deyakih ediakarskih organizmiv z veletenskimi do 20 santimetriv u diametri glibokovodnimi bagatoyadernimi amebami ksenofioforami dzherelo Pitannya pro meshkannya na sushiVvazhayetsya sho vendobionti ce reshtki morskih bagatoklitinnih tvarin hocha voni ne obov yazkovo mali sporidnenist z Eumetazoa u vuzkomu sensi ale yih porivnyuvali i z veletenskimi najprostishimi na zrazok suchasnih ksenofioforij i z lishajnikami Ostannya ideya nalezhit paleontologu Gregori Retallyaku Gregory Retallack z Oregonskogo universitetu V ostannih doslidzhennyah Retallyak visunuv gipotezu pro mozhlivist meshkannya vendobiontiv na sushi odnak bilshist doslidnikiv postavilasya do ciyeyi gipotezi skeptichno PosilannyaConway Morris S 1993 Ediacaran like fossils in Cambrian Burgess Shale type faunas of North America Palaeontology 36 31 0239 593 635 Death march of a segmented and trilobate bilaterian elucidates early animal evolution 17 veresnya 2019 u Wayback Machine angl Retallack Gregory J Ediacaran life on land Nature 2013 V 493 P 89 92 Retallack Gregory J Were the Ediacaran siliciclastics of South Australia coastal or deep marine Sedimentology 2012 V 59 P 1208 1236 Zhuravlyov A 1 lyutogo 2013 elementy ru Arhiv originalu za 25 kvitnya 2013 Procitovano 2 lyutogo 2013