Джеймс Лавлок

Джеймс Ла́влок (англ. James Ephraim Lovelock; 26 липня 1919,  — 26 липня 2022) — член Британського королівського наукового товариства — незалежний учений, автор, дослідник і еколог, який жив в Корнуоллі — на південному заході Великої Британії. Найвідоміший через створення і популяризацію гіпотези Геї (англ. Gaia — Гея), в якій він постулював, що Земля функціонує як свого роду суперорганізм (термін, введений Лінн Марґуліс).

Джеймс Лавлок
James Lovelock
Народився	26 липня 1919(1919-07-26)^[1]^[2] ^d
Помер	26 липня 2022(2022-07-26) (103 роки) ^d, Дорсет, Дорсет, Південно-Західна Англія, Англія, Велика Британія ·ускладнення
Країна	Велика Британія
Діяльність	біолог, хімік, викладач університету, міфограф, еколог, захисник довкілля, письменник наукової фантастики, біохімік, футоролог, Джентльмен науки, автобіограф, науковець
Alma mater	Манчестерський університет Лондонський університет ^[en]
Галузь	медицина хімія науки про Землю екологія
Заклад	незалежний дослідник
Науковий ступінь	доктор філософії
Аспіранти, докторанти	^d
Членство	Лондонське королівське товариство ^d
Відомий завдяки:	творець Гіпотези Геї
Батько	^d^[5]
Мати	^d^[5]
Нагороди	член Лондонського королівського товариства (1974) ^d (1990) ^d (1996) Премія Блакитна Планета (1997) Premio Fonseca (2009) ^d ^d медаль Волластона (2006) ^d (1996) ^d (2006)
Особ. сторінка	jameslovelock.org
Джеймс Лавлок у Вікісховищі

Біографія

Лавлок народився в місті . Вивчав хімію в Манчестерському університеті до одержання місця у Медичному дослідницькому інституті Ради медичних досліджень в Лондоні.

У 1948 здобув ступінь доктора філософії з медицини в . В Сполучених Штатах проводив дослідження в Єльському університеті, , і Гарвардському університеті.

Професійна кар'єра

Невтомний винахідник Лавлок створив і розробив чимало наукових приладів, деякі з яких були прийняті NASA для програми планетарних досліджень. Саме під час роботи в NASA Лавлок розвивав Гіпотезу Геї.

На початку 1961 Лавлок був найнятий NASA для розробки чутливих інструментів аналізу позаземних атмосфер і планетарних поверхонь. Програма Вікінг, яка відвідала Марс в кінці 1970-х, була частково мотивована загадкою існування життя на Марсі, і багато розроблених датчиків і експериментів були призначені вирішити цю проблему. Працюючи в програмі, Лавлок зацікавився складом марсіанської атмосфери, міркуючи, що будь-які форми життя на Марсі були б зобов'язані використовувати (а тому змінювати) її. Проте, атмосфера, як виявилося, знаходиться в стійкому близькому хімічної рівноваги стані з дуже маленьким вмістом кисню, метану або водню, але з надлишком вуглекислоти. Для Лавлока абсолютний контраст між марсіанською атмосферою і хімічно-динамічною сумішшю земної атмосфери переконливо вказував на відсутність життя на планеті. Проте, експедиція Вікінг вирушила на Марс, вона все ж шукала там життя. Доказів, що свідчили б про існування сучасного чи вимерлого життя на планеті досі не існує (проте інтерес нещодавно відродився з несподіваним відкриттям метану в атмосфері).

Лавлок винайшов детектор захоплення електронів, який кінець кінцем допоміг у відкриттях стабільності хлорфторвуглеводнів та їхньої ролі у виснаженні стратосферного озону.

Зараз Лавлок — президент , був обраний членом Британського королівського наукового товариства в 1974, і в 1990 був нагороджений першим призом імені др. А. Г. Хайнекена за роботи в галузі навколишнього середовища Королівською нідерландською академією мистецтв і наук. Незалежний учений, винахідник, і автор, Лавлок працює в лабораторії переробленої з сараю в Корнуелі. У 2003 Королева Єлизавета II призначила його .

Дискусія

Гея

Тоді як гіпотеза Геї була з готовністю прийнята серед екологів, вона не була повністю прийнята в межах наукового співтовариства. Серед її найвідоміших критиків Річард Докінз і (див. теорію Геї для детального опису їх аргументів). Стисло, критики вказують, що відтоді як природний відбір діє на індивідуумах, не очевидно, яким чином може еволюціонувати гомеостаз планетарного масштабу. Лавлок заперечував на прикладі моделей, таких як , які ілюструють, як ефекти на рівні індивідуумів можуть привести до планетарного гомеостазу. Проте, оскільки системна наука про Землю все ще знаходиться в дитячому стані, ще не ясно, як висновки Дайзіворлду можна застосувати до всієї земної біосфери і клімату.

Ядерна енергія

Лавлок збентежений загрозою глобального потепління, парникового ефекту. У 2004 він викликав медіасенсацію, коли порвав з багатьма екологами лозунгом: «Тільки ядерна енергія може зупинити глобальне потепління». З його точки зору, ядерна енергія — єдина реалістична альтернатива викопному паливу, що має можливість виробляти енергію у великому масштабі, скорочуючи емісію тепличних газів.

У 2005 на фоні відновлення інтересу британського уряду до ядерної енергії Лавлок знову публічно оголосив свою підтримку, заявляючи, «Я — зелений, і я благаю своїх друзів у русі відмовитися від хибного заперечення ядерної енергії» (1).

Хоча втручання Лавлока в суспільні дебати щодо ядерної енергії мають коротку історію, він уже давно задумувався над цією проблемою. У книзі 1988 року «Віки Гаї» Лавлок заявляє: «Я ніколи не розцінював ядерну радіацію чи ядерну енергію як будь-що крім нормальної і неминучої частини навколишнього середовища. Наші предки-прокаріоти еволюціонували на купі сміття планетарного розміру, що залишилася від зоряного ядерного вибуху наднової, яка синтезувала елементи, з яких зроблені ми і наша планета.»

Масове вимирання людей

У статті в британській газеті «The Independent» в січні 2006 Лавлок аргументує, що, в результаті глобального потепління, «мільярди помруть і жменька людей, які виживуть, знаходитиметься в Арктиці, де клімат залишиться стерпним». Можливо, уже до кінця двадцять першого сторіччя. Він стверджує, що наприкінці сторіччя середня температура в помірних областях зросте на 8 °C і на 5 °C в тропіках, залишаючи більшість території світу нежилою і непридатною для сільського господарства. Він свідчить, що «нам доведеться зважити на швидкий темп змін і зрозуміти, як мало часу залишилося для дій, кожна громада і кожна нація повинні знайти краще використання ресурсів. Їм доведеться підтримувати цивілізацію будь-якими можливими способами.» Ця думка насторожує.

Примітки

1. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
   d:Track:Q2629164
2. Munzinger Personen
   d:Track:Q107343683
3. Who's who — (untranslated), 1849. — ISSN 0083-937X
   d:Track:Q3304275d:Track:Q2567271
4. Horton H. James Lovelock, creator of Gaia hypothesis, dies on 103rd birthday — Britain: (untranslated), 2022. — 161152 екз. — ISSN 0261-3077
   d:Track:Q11148d:Track:Q2665980d:Track:Q145
5. Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
   d:Track:Q19847329d:Track:Q19847326

Посилання

• Lovelock, James (2000). Gaia: A New Look at Life on Earth (вид. 3rd ed.). Oxford University Press. ISBN .
• Lovelock, James; Michael Allaby (1983). Great Extinction. Doubleday. ISBN .
• Lovelock, James; Michael Allaby (1984). The Greening of Mars. Warner Books. .
• Lovelock, James (1995). Ages of Gaia. Oxford University Press. .
• Lovelock, James (2001). Gaia: The Practical Science of Planetary Medicine. Oxford University Press US. .
• Lovelock, James (1991). Scientists on Gaia. MIT Press. .
• Lovelock, James (2005). Gaia: Medicine for an Ailing Planet. Gaia Books. .
• Lovelock, James (2000). Homage to Gaia: The Life of an Independent Scientist. Oxford University Press. . (Lovelock's autobiography)
• Lovelock, James (2006). The Revenge of Gaia: Why the Earth Is Fighting Back - and How We Can Still Save Humanity. Allen Lane. .
• Домашня сторінка Джеймса Лавлока [ 8 травня 2006 у Wayback Machine.]
• Creel Commission: reflections on meeting James Lovelock and a recent interview with him [ 28 вересня 2007 у Wayback Machine.]
• Біографія Джеймса Лавлока [ 26 березня 2012 у Wayback Machine.]
• Чи майбутнє ядерне? Інтерв'ю новинам BBC [ 27 травня 2006 у Wayback Machine.] (30 хвилин відео, червень 2004)
• Увесь світ в наших руках, інтерв'ю газеті Guardian, вересень 2000 [ 3 березня 2006 у Wayback Machine.]