Чорноглазівська вулиця вулиця у Київському районі Харкова Починається від вулиці Григорія Сковороди і йде на південь до

Чорноглазівська вулиця — вулиця у Київському районі Харкова. Починається від вулиці Григорія Сковороди і йде на південь до вулиці Шевченка і . Спускається по схилу до річки Харків, через яку в цьому місці перекинутий так званий «Горбатий» міст. Міст такої форми, раніше дерев'яний, був побудований з певною метою. Гужовий транспорт, з'їжджаючи крутим схилом Чорноглазівської, занадто розганявся, і підйом на міст дозволяв пригальмувати.

Чорноглазівська вулиця Харків
Початок вул. Чорноглазівська. Вигляд з протилежного боку вулиці Григорія Сковороди Початок вул. Чорноглазівська. Вигляд з протилежного боку вулиці Григорія Сковороди
Місцевість	Нагірний район
Район	Київський
Колишні назви
Чорноглазівська, Маршала Бажанова
Загальні відомості
Протяжність	630 м
Координати початку	49°59′52″ пн. ш. 36°14′24″ сх. д. / 49.99778° пн. ш. 36.24000° сх. д. / 49.99778; 36.24000
Координати кінця	49°59′34″ пн. ш. 36°14′37″ сх. д. / 49.99278° пн. ш. 36.24361° сх. д. / 49.99278; 36.24361
поштові індекси	61002
Транспорт
Найближчі станції метро	«Архітектора Бекетова»
Рух	односторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	від № 1 до № 28
Архітектурні пам'ятки	буд. № 3, 4, 6, 8, 14
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа

Чорноглазівська вулиця у Вікісховищі

Вид на Горбатий міст. Праворуч — Дівоча вулиця

Рух на вулиці односторонній, напрямок руху — від вул. Шевченка вгору, до Григорія Сковороди. З парної сторони до Чорноглазівської вулиці дотикаються Садова, Потебні, Дівоча вулиці, нижче вона перетинається з Куликівською вулицею.

Історія

Чорноглазівська вулиця, виникла приблизно тоді ж, що й Німецька (Григорія Сковороди). На вулиці селилися німці, єврейське купецтво, лікарі й військові. Назва «Чорноглазівська» зафіксована в переліку 1804 року. Походить назва від прізвища Олександра Чорноглазова, голландського підданого, який, перебуваючі в Туреччині у 1711 році, брав деяку участь у регулюванні наслідків невдалого Прутського походу, імовірно давши хабаря османському високопосадовцю. За це він отримав місце валківського сотника, а згодом і полкового судді в Харкові. Також він отримав у нагороду маєтки, розташовані на місці цієї вулиці, успадковані його дітьми й онуками.

Ім'я маршала артилерії Юрія Павловича Бажанова, який жив на Чорноглазівській вулиці в буд. № 5, було присвоєне вулиці у 1979 році. Проте вулиці у 2023 було повернуто історичну назву.

Будинки

Будинок № 6. Ліворуч видно частину покинутого буд. № 8

Будинок № 11. Знесений у 2020 році протитуберкульозний диспансер

Буд. № 3 — Пам'ятка архітектури Харкова, житловий будинок, 1928 рік, архітектор А. З. Коган.
Буд. № 4 — Пам. арх., житловий будинок Миронової, 1910 рік. Архітектор, імов., М. Е. Компанієць.
Буд. № 5 — Колишній будинок вищого командного складу ХВО, 1930-ті роки.
Буд. № 6, 8 — Пам. арх., колишні прибуткові будинки Розенфельда і Лонга. 1913 рік. Архітектор Л. Є. Ройтенберг. Будинок № 8, який тривалий час був покинутий, відновлено у 2019—2023 рр..
Буд. № 9 — Колишня лікарня Я. Я. Трутовського. Архітектор невідомий, кінець XIX ст.
Буд. № 10 — Житловий будинок, 1933 рік. Архітектор А. С. Огієвський.
Буд. № 11 — До 2020 року тут була розташована покинута будівля колишнього Міського клінічного протитуберкульозного диспансеру № 1. Архітектор невідомий, 2-а половина XIX століття, будинок був зведений як приватний особняк, за радянських часів у ньому був розміщений протитуберкульозний диспансер. У 2018 році депутати Харківської міськради дали дозвіл на відведення земельної ділянки диспансеру фірмі «Енергопромзв'язок» для будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом. В 2020 році будівля була знесена. Також був знищений невеличкий сквер з фонтаном, спиляні дерева. Роботи проводилися всупереч законодавству в охоронній зоні пам'ятки природи Чорноглазівські дуби.
Буд. № 14 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 159. Колишній прибутковий будинок, 1915 рік. Першим власником дворового місця за даною адресою був доктор медицини, ректор Харківського університету І. П. Щелков. Він побудував на ділянці кам'яний двоповерховий будинок і службові будівлі. У 1890 році Щелков продав свою садибу Альберту Християновичу Гельфериху, рідному братові промисловця М. Х. Гельфериха-Саде. У 1913 році садибу успадковує Макс Альбертович Гельферих і замовляє проєкт прибуткового будинка архітектору О. І. Ржепішевському. О. Ржепішевський не став розбирати наявну будівлю, а звів додатково третій поверх і кутову прибудову. Нині будинок використовується як житловий. Неодноразові ремонти й перебудови призвели до спотворення первісного вигляду будинку.
№ 17 — Територія Харківського національного університету міського господарства імені О. М. Бекетова. Нові корпуси, 1968 і 1973 роки, архітектори Г. В. Сіхарулідзе і Б. Г. Клейн.
Буд. № 20 — Обласний психоневрологічний диспансер. Архітектор невідомий, кінець XIX ст.
Буд. № 21/23 — Колишня тютюнова фабрика. Архітектор і час будівництва невідомі.
Буд. № 28 — Головне управління статистики у Харківській області.

Пам'ятки природи

На Чорноглазівській вулиці розташовані одразу дві ботанічні пам'ятки природи місцевого значення. Чорноглазівська — 3 черешчатих дуба на подвір'ї буд. № 5 і Чорноглазівські дуби — 2 черешчатих дуба на подвір'ї буд. № 11.

Люди, пов'язані з вулицею

Табличка зі старою назвою вулиці. Будинок на розі вул. Чорноглазівська і Дівочої.

На розі Чорноглазівської і Дівочої вулиць зберігся будинок (вул. Дівоча, 16), де в 1921 році знімали дві кімнати письменники Юрій Олеша і Валентин Катаєв, їх відвідували поет Едуард Багрицький, знамениті нині Ільф і Петров, автори «Дванадцяти стільців» і «Золотого теляти».

Юрій Шевельов, славіст-мовознавець, у своїй автобіографічній праці «Я, мені, мене… (і довкруги)» зазначає, що деякий час жив на Чорноглазівській вулиці, але номера будинку не називає.

... я дістав зовсім законно нову кімнату, куди більшу від моєї старої, на Чорноглазівській, зберігаючи стару на Римарській.

Джерела

Єдиний адресний реєстр міста Харкова [ 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
Улицы и площади Харькова. Историко-информационный справочник. Маршала Бажанова [ 10 квітня 2016 у Wayback Machine.]
Е. А. Плотичер. . Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 27 вересня 2020.
. Архів оригіналу за 1 вересня 2019 року. Процитовано 19 серпня 2021 року.
Іван Пономаренко (31 жовтня 2019). . Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 31 серпня 2021.

Примітки

Андрей Парамонов (12 січня 2018). . Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021.
. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021.
. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 5 квітня 2016.
Іван Пономаренко (7 липня 2018). . Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 31 серпня 2021.
. Архів оригіналу за 16 квітня 2016. Процитовано 1 квітня 2016.
Іван Пономаренко (31 січня 2020). . Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 31 серпня 2021.
. 14 грудня 2018. Архів оригіналу за 20 серпня 2021. Процитовано 20 серпня 2021.
. 4 лютого 2020. Архів оригіналу за 20 серпня 2021. Процитовано 20 серпня 2021.
. 13 липня 2020. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 20 серпня 2021.
Андрей Парамонов (24 июля, 2020). . Архів оригіналу за 4 вересня 2020 року. Процитовано 4 вересня 2020 року.
Іван Пономаренко (6 грудня 2019). . Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 31 серпня 2021.
. Архів оригіналу за 6 липня 2018. Процитовано 29 березня 2016.

[:0-1] Андрей Парамонов (12 січня 2018). . Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021.

[2] . Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021.

[3] . Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 5 квітня 2016.

[4] Іван Пономаренко (7 липня 2018). . Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 31 серпня 2021.

[5] . Архів оригіналу за 16 квітня 2016. Процитовано 1 квітня 2016.

[6] Іван Пономаренко (31 січня 2020). . Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 31 серпня 2021.

[7] . 14 грудня 2018. Архів оригіналу за 20 серпня 2021. Процитовано 20 серпня 2021.

[8] . 4 лютого 2020. Архів оригіналу за 20 серпня 2021. Процитовано 20 серпня 2021.

[9] . 13 липня 2020. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 20 серпня 2021.

[10] Андрей Парамонов (24 июля, 2020). . Архів оригіналу за 4 вересня 2020 року. Процитовано 4 вересня 2020 року.

[11] Іван Пономаренко (6 грудня 2019). . Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 31 серпня 2021.

[12] . Архів оригіналу за 6 липня 2018. Процитовано 29 березня 2016.