У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Опоровський Владислав Опоровський з Опорува гербу Сулима нар бл 1395 О

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Опоровський.

Владислав Опоровський з Опорува гербу Сулима (нар. бл. 1395, Опорув — пом. 11 березня 1453, Опорув) — польський римо-католицький і державний діяч, архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі (1449—1453), Куявсько-поморський єпископ (1434—1449), підканцлер коронний (1428—1434).

Владислав Опоровський
пол. Władysław Oporowski

Куявсько-поморський (Влоцлавський) єпископ

1433 — 1449

Попередник:

Наступник:

Архієпископ Ґнєзненський

Примас Польщі

25 липня 1449 — 11 березня 1453

Попередник:

Вінцентій Кот

Наступник:

Ян Спровський

Діяльність:

католицький священник, католицький єпископ

Народження:

1395 або 1 січня 1395
Опорув, Кутновський повіт, Лодзинське воєводство, Республіка Польща

Смерть:

1453
Опорув, Кутновський повіт, Лодзинське воєводство, Республіка Польща

Династія:

Опоровські

Батько:

^[pl]

Посада:

секретар королівський, підканцлер коронний; канонік ґнєзненський, познанський, краківський, крушвицький; схоластик влоцлавський, офіціал і вікарій генеральний у Ґнєзно, настоятель костелів у Сьремі, Ленчиці, Кракові, декан краківський, єпископ куявсько-поморський, архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі

Владислав Опоровський у Вікісховищі

Життєпис

Владислав був представником польського шляхетського роду Опоровських гербу Сулима. Він був другим сином воєводи ленчицького ^[pl] (бл. 1365—1425) і його дружини Кристини зі Служева гербу Помян. Мав 5 братів — Яна з Ґослюба, Стефана з Ходува і Опорува, Богуслава, Миколая, ^[pl] і сестру Барбару.

Освіту здобувати розпочав 1413 року в університеті Відня, 1415 року отримав ступінь бакалавра гуманітарних наук. Продовжив навчання у Падуанському університеті, де 1420 року отримав ступінь доктора. Професор факультету права і ректор Краківського університету (1426–1427).

Політична кар'єра

Владислав Опоровський з 1427 року працював секретарем у королівській канцелярії Владислава II Ягайла, з часом зайняв посаду підканцлера Королівства Польського (1428—1434). Він був одним із найважливіших співробітників короля у зовнішній політиці. Разом із Миколаєм Кічкою брав участь 1422 року в римському процесі між Польщею та Тевтонським орденом. У цей період він зірвав королівську коронацію Вітовта (1430), був присутнім при видачі королем Єдлінського привілею 1430 року. 31 грудня 1435 року підписав Брестський мир.

Він був учасником конфедерації Збіґнєва Олесніцького 1438 року. Брав участь у коронаціях Владислава III Варненчика, Казимира IV Ягеллончика (1447), був довіреним радником останнього.

Церковна кар'єра

Владислав Опоровський посідав різні церковні бенефіції та уряди: канонік ґнєзненський і познанський (1420), схоластик влоцлавський, офіціал і вікарій генеральний у Ґнєзно, настоятель костелу в Сьремі (1427), канонік краківський (1428), настоятель костелу св. Флоріана за мурами Кракова і канонік крушвицький (1429), настоятель костелу ленчицького (1430), декан краківський (1433). Найважливішими з них були посади єпископа куявсько-поморського (1434—1449) й архієпископа Ґнєзненського (1449—1453). Як архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі він 4 роки керував польською римо-католицькою церквою.

Він був фундатором костелу та кляштору паулінів, готичного замку в Опоруві біля Кутного, де й помер 11 березня 1453 року

Примітки

. Prymas Polski. Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 8 червня 2022.
Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII-XVIII wieku : spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku : spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik : Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 107.
Franciszek Piekosiński, Wiece, sejmiki, sejmy i przywileje ziemskie w Polsce wieków średnich, Kraków 1900, s. 43.
Codex diplomaticus Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae, wydał Maciej Dodgiel, t. 4, Wilno 1764, s. 133.
Codex epistolaris saeculi decimi quinti. T. 2, 1382—1445, Kraków 1891, s. 366.
Bernadeta Kruszyk, , Poczet Arcybiskupów Gnieźnieńskich, Archidiecezja Gnieźnieńska

Література

J. Fijałek, Polonia apud Italos scholastica saeculum XV, Kraków 1900, s. 54-57.
A. Gąsiorowski, Oporowski Władysław (właściwie Władysław z Oporowa) h. Sulima (zm. 1453), podkanclerzy koronny, biskup włocławski, potem arcybiskup gnieźnieński i prymas, Polski Słownik Biograficzny, t. XXIV, Wrocław 1979, s. 142—144 [1] [ 7 січня 2022 у Wayback Machine.].
J. Korytkowski, Arcybiskupi gnieźnieńscy, prymasowie i metropolici polscy od roku 1000 aż do roku 1821, t. I—V, Poznań 1888—1892.
M. Kosman, Poczet prymasów Polski, Warszawa 1997, s. 85-88.
P. Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce. Słownik biograficzny, Warszawa 1992, s. 155.
K. R. Prokop, Arcybiskupi gnieźnieńscy w tysiącleciu, Kraków 2000, s. 130—133.
Zofia Wilk-Woś, Władysław z Oporowa (ok. 1395—1453), podkanclerzy królewski, biskup włocławski i arcybiskup gnieźnieński, «Studia Claramontana», t. 21, 2003, s. 174—449.

[A-1] . Prymas Polski. Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 8 червня 2022.

[2] Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII-XVIII wieku : spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku : spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik : Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 107.

[3] Franciszek Piekosiński, Wiece, sejmiki, sejmy i przywileje ziemskie w Polsce wieków średnich, Kraków 1900, s. 43.

[4] Codex diplomaticus Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae, wydał Maciej Dodgiel, t. 4, Wilno 1764, s. 133.

[5] Codex epistolaris saeculi decimi quinti. T. 2, 1382—1445, Kraków 1891, s. 366.

[6] Bernadeta Kruszyk, , Poczet Arcybiskupów Gnieźnieńskich, Archidiecezja Gnieźnieńska