У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кот Вінцентій Кот з Дембного гербу Долива нар 1395 Дембно пом 14 серпн

1413 року розпочав навчання в університеті Кракова, отримав ступені бакалавра (1415) та магістра мистецтв (1417). Невдовзі став професором цього навчального закладу.

Церковна кар'єра

Вінцентій Кот обіймав чимало церковних посад. Був каноніком познанським (1421—1422), ґнєзненським (з 1422), 1426 став канцлером познанським, 1432 року — кустошем ґнєзненським. Також раніше був плебаном у Вітково, потім офіціалом варшавським (1424—1425), познанським вікарієм лат. in spiritualibus (1429—1430). Його знання та вміння імпонували королю Владиславу II Ягайлу, тому він призначив Вінцентія також вихователем своїх синів — Владислава та Казимира.

Після смерті примаса Войцеха Ястшембця, капітула обрала Вінцентія Кота архієпископом Ґнєзненським, його дванадцятилітній вихованець король Владислав III підтримав це обрання. На новій посаді він найчастіше проживав у Ловичу, проте він досить часто приїздив до Ґнєзно та надовго затримувався тут, особливо під час свята св. Войцеха. Беручи активну участь у політичному житті Королівства Польського, він не нехтував душпастирською діяльністю, здійснював численні канонічні візити до архієпархії та прагнув примножити церковне майно.

Він боровся з впливом гуситів, підтримуючи Збіґнєва Олесницького, який переміг прихильників гуситів у битві під Ґротниками 1439 року. 1440 року він скликав свій перший провінційний синод у Ленчиці, пізніше проводив їх також у 1441 i 1442 роках.

Антипапа Фелікс V 1440 року призначив Вінцентія Кота кардиналом, однак цей титул не був визнаний, хоча сам Вінцентій визнав Папу Фелікса і Флорентійський собор. Він був також титулярним єпископом Сан-Крізогоно.

Визнавши законним папою Миколая V, 2 жовтня 1447 року повернув йому незаконно отриманий кардинальський капелюх.

Політична кар'єра

Завдяки підтримці єпископа Збіґнєва Олесніцького, Вінцентій Кот 1434 року обійняв посаду підканцлера коронного, цього ж року брав участь у переговорах з Тевтонським орденом, а також у підписанні Брестського миру 1435 року.

Незважаючи на свій вплив при королівському дворі, примас не брав участі в переговорах, що відбулися в березні 1440 року в Кракові, щодо вступу на угорський престол короля Владислава III. Деякі історики вважають, що він був проти них.

Після смерті молодого монарха під Варною, Вінцентій Кот взяв активну участь у політичному житті королівства. Під час міжкоролів'я висунув кандидатуру на престол бранденбурзького маркграфа Фрідріха II за підтримки Олесницького. 3 березня 1446 року на з'їзді в Пьотркуві оголосив про обрання мазовецького князя Болеслава IV королем Польщі. Він особисто здійснив коронацію Казимира Ягеллончика у Вавельській катедрі 1447 року. Пізніше супроводжував короля у поїздці до Великопольщі та приймав його у центрі своєї архідієцезії.

У травні 1448 року, не зважаючи на хворобу, Вінцентій Кот брав участь у генеральному з'їзді в Любліні, де виступав проти спроб розірвати унію з Литвою. У червні прибув до Унеюва і тут помер 14 серпня 1448 року. Його тіло було перевезене до Ґнєзно і поховано у місцевій катедрі 19 серпня.

Примітки

Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII-XVIII wieku : spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku : spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik : Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 107.
Jacek Wiesiołowski, Episkopat polski w XV w. jako grupa społeczna, w: Społeczeństwo Polski średniowiecznej, t. 4, Warszawa 1990, s. 267.
Przemysław Hauser (red.), Dzieje Witkowa, wydawnictwo, Poznań: WBPiCAK, 2010.

Література

Antoni Gąsiorowski, Jerzy Topolski [red.]: Wielkopolski Słownik Biograficzny. Warszawa-Poznań: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1981, s. 364.

Посилання

. Prymas Polski. Архів оригіналу за 22 жовтня 2021. Процитовано 9 червня 2022.
. Biblioteca Polona. Архів оригіналу за 2 вересня 2021. Процитовано 9 червня 2022.
. Internetowy Polski Słownik Biograficzny. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 9 червня 2022.

[1] Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII-XVIII wieku : spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku : spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik : Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 107.

[2] Jacek Wiesiołowski, Episkopat polski w XV w. jako grupa społeczna, w: Społeczeństwo Polski średniowiecznej, t. 4, Warszawa 1990, s. 267.

[3] Przemysław Hauser (red.), Dzieje Witkowa, wydawnictwo, Poznań: WBPiCAK, 2010.