Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Великодербетовський улус (калмицькою Ик Дөрвдә улс) — адміністративно-територіальна одиниця в Астраханській губернії (до 1860), Ставропольській губернії (1860—1920), Калмицької автономної області (1920-35), Калмицької АРСР (1935-43). Існував у 1788—1799 й 1805—1930 року. У 1930 році було перейменовано на Західний улус, що після депортації калмиків у 1943 році передано у Ростовську область й перейменовано на Західний район.
| Великодербетовський улус | |
|---|---|
| | |
| Адм. центр | Городовиковськ |
| Країна |  СРСР |
| Регіон | Калмицька автономна область Астраханська губернія Ставропольська губернія |
| Населення | |
| - повне | 25 700 ± 100 осіб (1925) |
| Площа | |
| - повна | |
| Часовий пояс | MSD |
| Дата заснування | 1788 |
| Дата ліквідації | 1930 |
Створення улусу
Великодербетовський улус було створено 1788 року в результаті поділу на дві частини. Поділ стався внаслідок міжусобиць між братами після смерті власника Дербетовського улусу Калмицького степу. У цю боротьбу були залучені рядові калмики, яким запропонували вибрати собі власника з двох братів. Прихильники старшого брата склали «Ік дөрвүд» — Великодербетовський улус (власники — нойони Хапчукови), прихильники молодшого брата — «Баһ дөрвүд» — (власники — нойони Тундутови). Межею поділу Дербетовського улусу на Великодербетовський й Малодербетовський улуси стала річка Манич. Прихильники старшого брата переселилися в межі Манича, прихильники молодшого брата залишилися кочувати на Ергенях.
Правителем Великодербетовського улусу став . Малодербетовський улус своїм власником обрав сина Цендена-Дорджі Бабула.
Проте після смерті нойона Великодербетовського улусу Екрема Хапчукова 1799 року й правителя Малодербетовського улусу Бабула у вересні 1799 року відбулися нові ускладнення в цій частині Калмикії. Власником Великодербетовського улусу став молодший брат Екрема -Габун-Шарап, а нойоном Малодербетовського улусу — двоюрідний брат Бабула — Чучей Тундутов. Населення Великодербетовського улусу трохи заспокоїлося, тим більше що в травні 1800 року калмики Великодербетовського улусу повернулися у межі Астраханської губернії у район колишнього кочовища. Згодом Тундутов був затверджений грамотою Павла I від 14 жовтня 1800 року намісником калмицького народу й отримав від нього прапор, шаблю, панцир й соболину шубу. За нового намісника було запроваджено суд . Таким чином, було відновлено Калмицьке ханство. Проте влада намісника була досить обмеженою. 13 липня 1802 року відбулася церемонія оголошення Чучея Тундутова намісником калмицького народу.
23 травня 1803 року Чучей помер й намісництво було ліквідоване, тому що воно не виправдало себе. Намісник не мав реальної влади, тому не зумів навести твердий порядок у тогочасній Калмикії.
В результаті в Дербетовському улусі не припинялися заворушення.
У 1805 році на підставі вільного народного волевиявлення було зроблено остаточний поділ Дербетовського улусу, на Великодербетовський й Малодербетовський. До власника Малодербетовського улусу Ердені-тайше відійшло 3302 кибиток (сімей), а до власника Великодербетовського улусу Габун-Шарапу — 603 кибиток. Цей розділ був затверджений Петербурзьким урядом 14 червня 1809 році.
Спочатку Великодербетовський улус перебував у складі Астраханської губернії.
29 листопада 1860 року Великодербетовський улус увійшов до складу Ставропольської губернії.
Займана площа Великодербетовського улусу становила 2 100 000 десятин, а населення — 812 кибиток.
Колонізація
«Площа, зайнята кочовищами Велико-Дербетовського улусу, лежала на найбільшому степовому просторі, починаючи від річки Північна Кугульта до річки Манич й від річки Егорлик до річок Кума й Калаус й обчислювалася мільйонами десятин землі».
Землі Великодербетовського улусу привернули увагу селян центральних губерній Росії. Потік приходьків йшов з двох сторін: через область Війська Донського й з боку Царицина. В результаті самовільних захоплень калмицьких земель утворилися Медвеженський й повіти, з'явилися села , , Естонка та інші хутори.
Я. П. Дуброва «Побут калмиків Ставропольської губернії», Казань, 1899 р. пише: «Як вже зазначено, початком масового руху у Калмицький степ й, так сказати, його гарячково-квапливого заселення, слід визнати двадцяті роки поточного сторіччя. Всезахоплюючому цьому натиску прийшлих людей самі калмики на перший час не хотіли, а потім не змогли й не зуміли покласти перепону, за необхідності тіснилися до річки Манич, де й знаходили відносний спокій, тому що там суцільні солончаки, що не виявляли зручностей для землеробських поселень».
У 1846 році у цілях поліпшення шляхів сполучення між Надволжям й Передкавказзям імператорським наказом в межах Ставропольської губернії на калмицьких землях влаштовано вісім станиць вздовж тракту: , , Виноробна, , , Урожайна, Рагулі, , що перетворилися згодом на села , та інші. В результаті самовільних й узаконених захоплень калмицьких земель до 1873 році з 2 100 000 десятин землі у користуванні калмиків залишилося 500 000 десятин, левова частка яких належала власникам й їх родичам, жерцям, рядовим калмикам залишилося 212 052 десятин землі.
Калмики Великодербетовського улусу
Великодербетовський улус складався з 15-ти калмицьких родів:
- 1. Ікі чоноси, 546 чоловіків, 19120 десятин землі
- 2. Бага бурули — 546 чоловіків, 16408 десятин землі
- 3. Кебюти
- 4. Будурмеси — 698 чоловіків, 22355 десятини наділу
- 5. Абганери — 237 чоловіків, 8195 десятин землі
- 6. Цороси
- 7. Шерети — 489 чоловіків, 16157 десятини наділу
- 8. Тарачини
- 9. 2-й Іки тугтуни — 370 чоловіків, 12435 десятин землі.
- 10. Абганер-гаханкіни — 360 чоловіків, 9809 десятин землі.
- 11. Ікі чоноси
- 12. Будульчинери — 1542 чоловіки, 61458 десятин землі.
У 1891 році Ікі чоноси й Будульчинери розділили земельні наділи.
- 13. Хаджинкіни — 177 чоловіків, 7500 десятин землі.
- 14. Бага тугтуни — 642 чоловіків, 35037 десятин землі.
- 15. 2-й Бага тугтуни — 80 чоловіків, 9800 десятин землі.
В кінці XIX сторіччя населення Великодербетовського улусу становило 11 тисяч осіб. До 1892 року калмики Великодербетовського улусу перебували в особистій залежності від нойонів. Останнім власником Великодербетовського улусу був князь . За звільнення калмиков від кріпосної залежності власник улусу Михайло Гахаєв отримав винагороду з фонду калмицького суспільного капіталу 60060 рублів.
У 1871 році тугтуни Великодербетовського улусу розділилися на 3 аймаки (аймачні групи): 1-й Ікітугтун, 2-й Ікітугтун, Багатугтун. Серед тугтунів зустрічалися представники етнічних груп: «хөд» («хойти»), «хазгуд», «чонкгшуд», «бутчинкн», «сявсгуд», «сугкнр».
Постреволюційний період
До 1920 року Великодербетовський улус відносився до Медвежинського повіту Ставропольської губернії.
У грудні 1917 року в улусі проголошена радянська влада. Проте тільки у 1920 році запроваджено новий територіальний поділ й Великодербетовський улус увійшов до складу новоствореної Калмицької автономної області.
Площа Великодербетовського улусу становила 3278 кв. км, населення у 1925 році — 25,7 тисяч. Центр улусу — улусна ставка Башанта.
До складу улусу входили наступні аймаки: Абганери, Абганер-гаханкіни, Багабурули, Будульчинери, Бюдермес — Кебюти, 1-й Багатугтун, 2-й Багатугтун, Башанта, 1-й Ікічоноси, 2-й Ікічоноси, 1-й Ікітугтун, 2-й Ікітугтун. У 1925 році Бюдермес-Кюбетовський аймак перейменовано на Цоросовський, Багабурульський — на Ікітугтуновський.
У 1924—1926 роках до Великодербетовського улусу переселені калмики зі Сальського округу Донської області, Терської, Оренбурзької губерній; з'явилися нові населені пункти: , , , , , та інші.
У 1930 році Великодербетовський улус перейменовано на Західний улус, в 1938 році з Західного улусу виділено Яшалтинський улус.
Населення
Динаміка чисельності населення
| 1873 | 1892 | 1906 | 1918 |
|---|---|---|---|
| 10348 | ↗11804 | ↘11008 | ↗13356 |
Господарство
Основним заняттям калмиків було екстенсивне скотарство. Худоба цілорічно перебувала на підніжному корму й часто гинула від нестачі корму й сильних морозів. З давніх часів калмики розводили п'ять видів худоби — велику рогату худобу, коней, верблюдів, овець та кіз. Вівці становили 70 % від всього поголів'я худоби. Найбільш поширеною породою була калмицька курдючна вівця м'ясного напряму. Кількість корів у загальному стаді було невелике й перевищувала 1-1,5 %. Калмицька порода коней була отримана схрещуванням монгольських коней, виведених з Джунгарії з місцевими породами Півдня Росії. В кінці 19-го, початку 20 сторіч багато скотарів мали величезні табуни. Нойони й постачали коней для кавалерійських частин царської армії. Великим конярем був калмицький князь Гахаєв. Його коні брали участь у перегонах, що влаштовувалися в різних губерніях Росії. Значну роль в господарстві відігравали двогорбі верблюди — бактріани. Їх використовували в транспортних цілях й для верхової їзди. Від верблюдів отримували м'ясо, вовну, шкури.
Примітки
- . Архів оригіналу за 28 січня 2012. Процитовано 10 квітня 2019.
- . Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 10 квітня 2019.
- . Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 3 червня 2022.
- . Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 10 квітня 2019.
- . Архів оригіналу за 5 жовтня 2015. Процитовано 10 квітня 2019.
- (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2016. Процитовано 10 квітня 2019.
Джерела
- Я. П. Дуброва. Быт калмыков Ставропольской губернии. Элиста, Калмыцкое книжное издательство, 1998. 180 стр.
- Очерки истории Калмыцкой АССР: Дооктябрьский период. В 2-х томах. Институт истории (Академия наук СССР), Калмыцкий научно-исследовательский институт языка, литературы и истории/под ред. Н. В Устюгова. М.: Наука, 1967. 479 стр.
- Н. Манджиев. Кердата и Кердатинцы. Элиста: АПП Джангар, 2004 год. 527 стр.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Velikoderbetovskij ulus kalmickoyu Ik Dorvdә uls administrativno teritorialna odinicya v Astrahanskij guberniyi do 1860 Stavropolskij guberniyi 1860 1920 Kalmickoyi avtonomnoyi oblasti 1920 35 Kalmickoyi ARSR 1935 43 Isnuvav u 1788 1799 j 1805 1930 roku U 1930 roci bulo perejmenovano na Zahidnij ulus sho pislya deportaciyi kalmikiv u 1943 roci peredano u Rostovsku oblast j perejmenovano na Zahidnij rajon Velikoderbetovskij ulus Adm centr Gorodovikovsk Krayina SRSR Region Kalmicka avtonomna oblast Astrahanska guberniya Stavropolska guberniya Naselennya povne 25 700 100 osib 1925 Plosha povna Chasovij poyas MSD Data zasnuvannya 1788 Data likvidaciyi 1930Stvorennya ulusuVelikoderbetovskij ulus bulo stvoreno 1788 roku v rezultati podilu na dvi chastini Podil stavsya vnaslidok mizhusobic mizh bratami pislya smerti vlasnika Derbetovskogo ulusu Kalmickogo stepu U cyu borotbu buli zalucheni ryadovi kalmiki yakim zaproponuvali vibrati sobi vlasnika z dvoh brativ Prihilniki starshogo brata sklali Ik dorvүd Velikoderbetovskij ulus vlasniki nojoni Hapchukovi prihilniki molodshogo brata Baһ dorvүd vlasniki nojoni Tundutovi Mezheyu podilu Derbetovskogo ulusu na Velikoderbetovskij j Maloderbetovskij ulusi stala richka Manich Prihilniki starshogo brata pereselilisya v mezhi Manicha prihilniki molodshogo brata zalishilisya kochuvati na Ergenyah Pravitelem Velikoderbetovskogo ulusu stav Maloderbetovskij ulus svoyim vlasnikom obrav sina Cendena Dordzhi Babula Prote pislya smerti nojona Velikoderbetovskogo ulusu Ekrema Hapchukova 1799 roku j pravitelya Maloderbetovskogo ulusu Babula u veresni 1799 roku vidbulisya novi uskladnennya v cij chastini Kalmikiyi Vlasnikom Velikoderbetovskogo ulusu stav molodshij brat Ekrema Gabun Sharap a nojonom Maloderbetovskogo ulusu dvoyuridnij brat Babula Chuchej Tundutov Naselennya Velikoderbetovskogo ulusu trohi zaspokoyilosya tim bilshe sho v travni 1800 roku kalmiki Velikoderbetovskogo ulusu povernulisya u mezhi Astrahanskoyi guberniyi u rajon kolishnogo kochovisha Zgodom Tundutov buv zatverdzhenij gramotoyu Pavla I vid 14 zhovtnya 1800 roku namisnikom kalmickogo narodu j otrimav vid nogo prapor shablyu pancir j sobolinu shubu Za novogo namisnika bulo zaprovadzheno sud Takim chinom bulo vidnovleno Kalmicke hanstvo Prote vlada namisnika bula dosit obmezhenoyu 13 lipnya 1802 roku vidbulasya ceremoniya ogoloshennya Chucheya Tundutova namisnikom kalmickogo narodu 23 travnya 1803 roku Chuchej pomer j namisnictvo bulo likvidovane tomu sho vono ne vipravdalo sebe Namisnik ne mav realnoyi vladi tomu ne zumiv navesti tverdij poryadok u togochasnij Kalmikiyi V rezultati v Derbetovskomu ulusi ne pripinyalisya zavorushennya U 1805 roci na pidstavi vilnogo narodnogo voleviyavlennya bulo zrobleno ostatochnij podil Derbetovskogo ulusu na Velikoderbetovskij j Maloderbetovskij Do vlasnika Maloderbetovskogo ulusu Erdeni tajshe vidijshlo 3302 kibitok simej a do vlasnika Velikoderbetovskogo ulusu Gabun Sharapu 603 kibitok Cej rozdil buv zatverdzhenij Peterburzkim uryadom 14 chervnya 1809 roci Stavropolska guberniya u 1910 roci rozhevim poznacheno Velikoderbetovskij ulus Spochatku Velikoderbetovskij ulus perebuvav u skladi Astrahanskoyi guberniyi 29 listopada 1860 roku Velikoderbetovskij ulus uvijshov do skladu Stavropolskoyi guberniyi Zajmana plosha Velikoderbetovskogo ulusu stanovila 2 100 000 desyatin a naselennya 812 kibitok Kolonizaciya Plosha zajnyata kochovishami Veliko Derbetovskogo ulusu lezhala na najbilshomu stepovomu prostori pochinayuchi vid richki Pivnichna Kugulta do richki Manich j vid richki Egorlik do richok Kuma j Kalaus j obchislyuvalasya miljonami desyatin zemli Zemli Velikoderbetovskogo ulusu privernuli uvagu selyan centralnih gubernij Rosiyi Potik prihodkiv jshov z dvoh storin cherez oblast Vijska Donskogo j z boku Caricina V rezultati samovilnih zahoplen kalmickih zemel utvorilisya Medvezhenskij j poviti z yavilisya sela Estonka ta inshi hutori Ya P Dubrova Pobut kalmikiv Stavropolskoyi guberniyi Kazan 1899 r pishe Yak vzhe zaznacheno pochatkom masovogo ruhu u Kalmickij step j tak skazati jogo garyachkovo kvaplivogo zaselennya slid viznati dvadcyati roki potochnogo storichchya Vsezahoplyuyuchomu comu natisku prijshlih lyudej sami kalmiki na pershij chas ne hotili a potim ne zmogli j ne zumili poklasti pereponu za neobhidnosti tisnilisya do richki Manich de j znahodili vidnosnij spokij tomu sho tam sucilni solonchaki sho ne viyavlyali zruchnostej dlya zemlerobskih poselen U 1846 roci u cilyah polipshennya shlyahiv spoluchennya mizh Nadvolzhyam j Peredkavkazzyam imperatorskim nakazom v mezhah Stavropolskoyi guberniyi na kalmickih zemlyah vlashtovano visim stanic vzdovzh traktu Vinorobna Urozhajna Raguli sho peretvorilisya zgodom na sela ta inshi V rezultati samovilnih j uzakonenih zahoplen kalmickih zemel do 1873 roci z 2 100 000 desyatin zemli u koristuvanni kalmikiv zalishilosya 500 000 desyatin levova chastka yakih nalezhala vlasnikam j yih rodicham zhercyam ryadovim kalmikam zalishilosya 212 052 desyatin zemli Kalmiki Velikoderbetovskogo ulusuVelikoderbetovskij ulus skladavsya z 15 ti kalmickih rodiv 1 Iki chonosi 546 cholovikiv 19120 desyatin zemli 2 Baga buruli 546 cholovikiv 16408 desyatin zemli 3 Kebyuti 4 Budurmesi 698 cholovikiv 22355 desyatini nadilu 5 Abganeri 237 cholovikiv 8195 desyatin zemli 6 Corosi 7 Shereti 489 cholovikiv 16157 desyatini nadilu 8 Tarachini 9 2 j Iki tugtuni 370 cholovikiv 12435 desyatin zemli 10 Abganer gahankini 360 cholovikiv 9809 desyatin zemli 11 Iki chonosi 12 Budulchineri 1542 choloviki 61458 desyatin zemli U 1891 roci Iki chonosi j Budulchineri rozdilili zemelni nadili 13 Hadzhinkini 177 cholovikiv 7500 desyatin zemli 14 Baga tugtuni 642 cholovikiv 35037 desyatin zemli 15 2 j Baga tugtuni 80 cholovikiv 9800 desyatin zemli V kinci XIX storichchya naselennya Velikoderbetovskogo ulusu stanovilo 11 tisyach osib Do 1892 roku kalmiki Velikoderbetovskogo ulusu perebuvali v osobistij zalezhnosti vid nojoniv Ostannim vlasnikom Velikoderbetovskogo ulusu buv knyaz Za zvilnennya kalmikov vid kriposnoyi zalezhnosti vlasnik ulusu Mihajlo Gahayev otrimav vinagorodu z fondu kalmickogo suspilnogo kapitalu 60060 rubliv U 1871 roci tugtuni Velikoderbetovskogo ulusu rozdililisya na 3 ajmaki ajmachni grupi 1 j Ikitugtun 2 j Ikitugtun Bagatugtun Sered tugtuniv zustrichalisya predstavniki etnichnih grup hod hojti hazgud chonkgshud butchinkn syavsgud sugknr Postrevolyucijnij periodDo 1920 roku Velikoderbetovskij ulus vidnosivsya do Medvezhinskogo povitu Stavropolskoyi guberniyi U grudni 1917 roku v ulusi progoloshena radyanska vlada Prote tilki u 1920 roci zaprovadzheno novij teritorialnij podil j Velikoderbetovskij ulus uvijshov do skladu novostvorenoyi Kalmickoyi avtonomnoyi oblasti Plosha Velikoderbetovskogo ulusu stanovila 3278 kv km naselennya u 1925 roci 25 7 tisyach Centr ulusu ulusna stavka Bashanta Do skladu ulusu vhodili nastupni ajmaki Abganeri Abganer gahankini Bagaburuli Budulchineri Byudermes Kebyuti 1 j Bagatugtun 2 j Bagatugtun Bashanta 1 j Ikichonosi 2 j Ikichonosi 1 j Ikitugtun 2 j Ikitugtun U 1925 roci Byudermes Kyubetovskij ajmak perejmenovano na Corosovskij Bagaburulskij na Ikitugtunovskij U 1924 1926 rokah do Velikoderbetovskogo ulusu pereseleni kalmiki zi Salskogo okrugu Donskoyi oblasti Terskoyi Orenburzkoyi gubernij z yavilisya novi naseleni punkti ta inshi U 1930 roci Velikoderbetovskij ulus perejmenovano na Zahidnij ulus v 1938 roci z Zahidnogo ulusu vidileno Yashaltinskij ulus NaselennyaDinamika chiselnosti naselennya 1873 1892 1906 1918 10348 11804 11008 13356GospodarstvoOsnovnim zanyattyam kalmikiv bulo ekstensivne skotarstvo Hudoba cilorichno perebuvala na pidnizhnomu kormu j chasto ginula vid nestachi kormu j silnih moroziv Z davnih chasiv kalmiki rozvodili p yat vidiv hudobi veliku rogatu hudobu konej verblyudiv ovec ta kiz Vivci stanovili 70 vid vsogo pogoliv ya hudobi Najbilsh poshirenoyu porodoyu bula kalmicka kurdyuchna vivcya m yasnogo napryamu Kilkist koriv u zagalnomu stadi bulo nevelike j perevishuvala 1 1 5 Kalmicka poroda konej bula otrimana shreshuvannyam mongolskih konej vivedenih z Dzhungariyi z miscevimi porodami Pivdnya Rosiyi V kinci 19 go pochatku 20 storich bagato skotariv mali velichezni tabuni Nojoni j postachali konej dlya kavalerijskih chastin carskoyi armiyi Velikim konyarem buv kalmickij knyaz Gahayev Jogo koni brali uchast u peregonah sho vlashtovuvalisya v riznih guberniyah Rosiyi Znachnu rol v gospodarstvi vidigravali dvogorbi verblyudi baktriani Yih vikoristovuvali v transportnih cilyah j dlya verhovoyi yizdi Vid verblyudiv otrimuvali m yaso vovnu shkuri Primitki Arhiv originalu za 28 sichnya 2012 Procitovano 10 kvitnya 2019 Arhiv originalu za 18 lipnya 2018 Procitovano 10 kvitnya 2019 Arhiv originalu za 4 zhovtnya 2018 Procitovano 3 chervnya 2022 Arhiv originalu za 20 listopada 2012 Procitovano 10 kvitnya 2019 Arhiv originalu za 5 zhovtnya 2015 Procitovano 10 kvitnya 2019 PDF Arhiv originalu PDF za 26 bereznya 2016 Procitovano 10 kvitnya 2019 DzherelaYa P Dubrova Byt kalmykov Stavropolskoj gubernii Elista Kalmyckoe knizhnoe izdatelstvo 1998 180 str Ocherki istorii Kalmyckoj ASSR Dooktyabrskij period V 2 h tomah Institut istorii Akademiya nauk SSSR Kalmyckij nauchno issledovatelskij institut yazyka literatury i istorii pod red N V Ustyugova M Nauka 1967 479 str N Mandzhiev Kerdata i Kerdatincy Elista APP Dzhangar 2004 god 527 str