Букура Думбрава

Букура «Фані» Думбрава (28 грудня 1868, Братислава — 26 січня 1926, Порт-Саїд) — народжена в Угорщині, румунська романістка, пропагандистка культури, мандрівниця і теософ. Її літературні роботи, в основному написані німецькою мовою, охоплювали романтичні історії про подвиги легендарних героїв хайдуків. Вони принесли їй комерційний успіх як в німецькомовній Європі, так і в Румунії.

Букура Думбрава
Народилася	28 грудня 1868(1868-12-28) Братислава
Померла	26 січня 1926(1926-01-26) (57 років) Порт-Саїд ·малярія
Країна	Румунія
Діяльність	прозаїк
Сфера роботи	есей
Мова творів	німецька

Думбрава пропагувала відразу кілька культурних проектів: але в основному її діяльність була спрямована на розвиток туризму та збереження навколишнього середовища в Румунії. Вона була активною мандрівницею і альпіністкою, заснувавши деякі з перших в країні туристичних клубів. Її дорожні нариси залишаються стандартом в румунській літературі донині, хоча її художня робота, як правило, мало згадується.

Протягом більшої частини своєї кар'єри Думбрава сприяла включенню жінок в румунське масонство. У літньому віці її роботи в основному зосередилися на спіритуалізмі, і, будучи ученицею Джідду Крішнамурті, вона створила Румунську ложу Теософського Товариства. Померла під час повернення з Британської Індії, відвідавши теософічну конференцію в Адьярі.

Біографія

Ранні роки

Майбутня письменниця народилася в Братиславі (тоді — Прессбург); її батько мав словацько-угорські корені; по материнській лінії вона була етнічною німкенею. Сама Думбрава виховувалася у німецькій культурі і тому часто сприймалася оточенням як «німкеня». Думбрава провела своє раннє дитинство, переміщаючись між різними частинами Австро-Угорщини, відвідавши Відень у віці 4 роки. Рік потому її сім'я емігрувала в Румунське королівство, оскільки перебувала в дружніх відносинах з румунським королем Каролем I. Батько Думбрави працював керівником страхового товариства, а деякі історики вважають його також і керівником масонської ложі «zur Brüderlichkeit».

Королівська сім'я незабаром звернула увагу на гру Фанні на фортепіано, її талант писати вірші німецькою мовою і пристрасть до читання румунської романтичної літератури. При дворі у Сіная вона стала довіреною особою і фрейліною королеви Єлизавети, а в липні 1884 року — вступила до вищих кіл в якості гостя королівської пари.

У 1886 році Думбрава стала філантропом і громадською активісткою: вона заснувала Товариство Тібішуа і надала будівлю недільній школі для дітей нижчих верств. Пізніше вона була, переважно, музичним критиком, «арт-промоутером», дослідником в Румунській академії і викладачем релігійних дисциплін, працюючи зі скульптором Керол Шторк і музикознавцем Іоном Попеску-Пасареа. У 1905 році Думбрава, разом з політиком Вінтіле Бретіану, створила товариство «Чиндіа» для збереження і розвитку румунського фольклору, зокрема, народних танців.

Фанні дотримувалась масонських переконань свого батька і приєдналася до такої суперечливої течії, як «Змішане масонство». Вона листувалася з Анні Безант і Le Droit Humain.

Літературний дебют

Вперше Думбрава опублікувала книгу — «Der Haiduck» (1908) — у видавництві В. Вундерлінга в Регенсбурзі. У тому ж році книга побачила світ і в Бухаресті, будучи перекладеною Теодором Нікою (друге видання та третє видання — 1911, четверте видання — 1914). Оскільки особистість автора ховалася під псевдонімом, книга користувалася попитом завдяки «чарівності таємничості», а деякі читачі навіть припустили, що це була літературна спроба самої королеви Єлизавети.

У літературному журналі «Mercure de France» історичний роман «Der Haiduck» описувався як робота «перших патріотів Румунії» з «захопливим сюжетом» і «абсолютно адекватною тверезістю» тону. У Трансільванії критик Іларі Ченді повідомив, що був приємно здивований і книгою, і хорошим прийомом, який вона отримала в Німеччині. За словами Ченді, ця робота відрізнялася позитивним зображенням румунських селян, їх «чистим і древнім способом життя». Ця робота зазнала критики за те, що вона увічнила негативний міф про Миколу Абраше (або «Ябраше») — головного союзника Джіану — як про зрадника хайдукського повстанського руху.

Друге видання роману вийшло з передмовою королеви Єлизавети (під псевдонімом «Кармен Сільва»). Тоді ж Думбрава завершила свою «історію повстання Валахії в 1821 році», названу нею «Der Pandur». Нова книга також була опублікована в Німеччині, а потім повністю була перекладена на румунську мову автором. В центрі нового оповідання був народний герой Тудор Владимиреску, зображений як уособлення національного пробудження, але також — і як безжалісний полководець і недолугий політик. Заключна частина трилогії, присвяченої Волоській революції 1848 року, була випадково спалена — перш ніж була опублікована. Думбрава не повернувся до роботи, але до 1918 року задумала інший роман, умовно названий нею «Книгою Сивіли».

Примітки

1. Wedemeyer, Doniger, 2010, с. 149.
2. Marinescu, 2012, с. 27-36.