Буду Полікарп Гургенович Мдівані груз ბუდუ მდივანი 1877 Кутаїська губернія Російська імперія 10 липня 1937 Тбілісі Грузи

Буду (Полікарп) Гургенович Мдівані (груз. ბუდუ მდივანი; 1877, Кутаїська губернія, Російська імперія — 10 липня 1937, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР) — грузинський радянський державний і партійний діяч, один з лідерів грузинської опозиції.

Буду Мдівані
груз. პოლიკარპე მდივანი

Прапор

Голова Ради народних комісарів Грузинської РСР

7 березня — квітень 1922

Попередник:

Посаду започатковано

Наступник:

Сергій Кавтарадзе

Народження:

1877
Тифліс, Кавказьке намісництво, Російська імперія

Смерть:

19 липня 1937
Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР

Причина смерті:

вогнепальне поранення

Національність:

Країна:

Освіта:

Партія:

Діти:

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився у дворянській родині в Кутаїській губернії.

Освіта

Навчався у Московському університеті, звідки був відрахований за участь у студентських заворушеннях у 1899.

Революційна та політична діяльність

Член РСДРП з 1903. Проводив революційну роботу у Закавказзі. Був активним учасником революції та громадянської війни.

З 1918 до лютого 1919 — член Революційної військової ради 11-ї армії Південного — Каспійсько-Кавказького фронту. З 1919 до березня 1920 обіймав посаду начальника політичного відділу 10-ї армії.

У 1920-1921 очолював КП(б) Грузії, член Кавказького бюро ЦК РКП(б).

З 19 лютого до травня 1921 — повноважний представник РРФСР у Туреччині.

У липні 1921 — лютому 1922 обіймав пост голови Революційного комітету Грузії, голови Союзної ради Закавказзя. Навесні 1922 очолював Раду народних комісарів Грузії. 12 березня-13 грудня 1922 — голова Союзної ради ЗРФСР та член Президії ЦК КП(б) Грузії.

З 1922 був одним з лідерів грузинської опозиції, яку підтримав Ленін. Та яка виступала проти сталінської «автономізації»; 1923 року приєднався до «лівої опозиції».

У 1923—1924 був членом Головного концесійного комітету СРСР, з 1924 переведений торговим представником Радянського Союзу у Франції. 1928 був звідти відкликаний за належність до опозиції та усунутий від усіх посад, виключений з партії та засланий на 3 роки до Сибіру. У 1929 заслання було замінено на 3 роки позбавлення волі.

У 1931 після подання заяви про відхід від опозиції був відновлений у ВКП(б), призначений головою Ради народного господарства й народним комісаром легкої промисловості Грузинської РСР. Також до червня 1936 року обіймав посаду першого заступника голови Ради народних комісарів Грузії.

Арешт та страта

У 1936 був заарештований як учасник «троцькістського шпигунсько-шкідницького центру». 9 липня 1937 Верховний суд Грузії в одноденному закритому засіданні розглянув справу семи підсудних — відомих грузинських партійних працівників та засудив їх до вищої міри покарання. Розстріляний наступного дня.

Примітки

В. З. Роговин. Была ли альтернатива? «Троцкизм». Взгляд через годы [ 28 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
В. З. Роговин. Партия расстрелянных [ 6 серпня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
. Архів оригіналу за 13 червня 2014. Процитовано 27 квітня 2014.

Література

Орлов А. Тайная история сталинских преступлений.- СПб,1991 (рос.)
Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг сталина: историко-биографический справочник.- СПб,2000. (рос.)
1000 біографій. 2000. [ 28 квітня 2014 у Wayback Machine.]

[1] В. З. Роговин. Была ли альтернатива? «Троцкизм». Взгляд через годы [ 28 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)

[autogenerated1-2] В. З. Роговин. Партия расстрелянных [ 6 серпня 2017 у Wayback Machine.](рос.)

[3] . Архів оригіналу за 13 червня 2014. Процитовано 27 квітня 2014.