Будинок на Терещенківській вулиці, 5

Будинок на Терещенківській вулиці, 5 — житловий будинок у Шевченківському районі Києва, на вулиці Терещенківській. Має статус пам'ятки архітектури та історії місцевого значення (охоронний № 1111-Кв). Зведений у 1934 році за проєктом харківського архітектора С. Григор'єва у стилі пізнього конструктивізму. У цьому будинку, первісно відомому як «Перший будинок Раднаркому», мешкало багато діячів науки та культури радянської доби.

Будинок на Терещенківській вулиці, 5
: зображення відсутнє:
50°26′38″ пн. ш. 30°30′56″ сх. д. / 50.44388888891666056° пн. ш. 30.51555555558333310° сх. д. / 50.44388888891666056; 30.51555555558333310Координати: 50°26′38″ пн. ш. 30°30′56″ сх. д. / 50.44388888891666056° пн. ш. 30.51555555558333310° сх. д. / 50.44388888891666056; 30.51555555558333310
Тип	будівля
Статус спадщини	пам'ятка архітектури місцевого значення України і пам'ятка історії місцевого значення України
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ
Архітектурний стиль	конструктивізм і неокласицизм
Архітектор	Григор'єв Сергій Вікторович
Скульптор	Гельман Макс Ісайович
Будинок на Терещенківській вулиці, 5 (Київ)
Будинок на Терещенківській вулиці, 5 у Вікісховищі

Історія

Після перенесення у червні 1934 року столиці УСРР з Харкова до Києва, Рада народних комісарів УСРР наказала збудувати у Києві низку житлових будинків для своїх співробітників і працівників ДПУ, штабу УВО, ЦК, ВУЦВК, чия загальна потреба у житлі становила 1140 квартир. У першій хвилі будівництва запланували звести п'ять житлових будинків загалом на 192 квартири, першим з яких став будинок на 12 квартир у київському Старому місті, на вулиці Терещенківській (тоді — Чудновського), 5 (інші чотири будинки спорудили на Липках). Будівництво житла для радянських урядовців довірили команді архітекторів з колишньої столиці — Харкова — на чолі з Сергієм Вікторовичем Григор'євим, чиєю першою спорудою в Києві став саме будинок на Терещенківській.

Вочевидь, проєктування першого урядового будинку почали ще до офіційного перенесення столиці до Києва, тому що так званий «Перший будинок Раднаркому» звели ударними темпами і урочисто здали того ж 1934-го року, до 27-ї річниці Жовтневого перевороту.

За радянських часів квартири у цьому будинку давали урядовцям і культурним діячам, лояльним до радянської влади. Так, у будинку жили голова правління Спілки письменників України, депутат Верховних Рад УРСР і СРСР Микола Бажан, міністр освіти УРСР Іван Білодід, голова Держкіно УРСР Василь Большак, міністр освіти УРСР, голова Верховної Ради УРСР Павло Тичина. 26 січня 1980 року у квартирі, де жив останній, відкрили його літературно-меморіальний музей-квартиру. Також у 1990—1996 роках у будинку діяв діяв меморіальний музей Миколи Бажана на громадських засадах, який очолювала вдова поета. Після її смерті у 1996 році меморіальний музей-квартира Бажана став частиною Національного музею літератури України.

Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну будинок № 5 постраждав від ракетного удару 10 жовтня 2022 року: були пошкоджені фасади та частково вибиті вікна, зокрема, в Літературно-меморіальному музеї Павла Тичини та музеї Миколи Бажана. Музейні експозиції не постраждали.

Опис

Будинок чотириповерховий, з підвалами, цегляний, вкритий чотирисхилим вальмовим дахом, внутрішні перекриття пласкі. У плані прямокутний, двосекційний, на 12 дво-, три- та чотирикімнатних квартир.

В архітектурному плані будинок все ще відносять до періоду пізнього конструктивізму, проте в його плануванні та оздобленні вже помітні риси неокласицизму 1930-х років. Останній проявляється перш за все у симетричному, вертикально розчленованому фасаді, центральна частина якого підкреслюється невисоким аттиком із ліпним фризом, а фланкують її невисокі рустовані ризаліти, в які винесені об'єми сходових кліток і суміжні з ними одновіконні прясла. Вхідні групи в ризалітах первісно мали бути оформлені портиками, проте це викликало зауваження при затвердженні проєкту, тому реалізували інший, скромніший варіант, за яким вхідні двері обрамовувалися класицистичними спарованими пілястрами та увінчувалися ліпною аркою-архівольтом із замковим каменем під нею. Втім, в оздобленні будинку все ще багато елементів, притаманних конструктивізму. Так, сходові клітки мають вертикальне засклення, розділене на три нерівні фрагменти вузькими віконними перекладками. Балкони, що прилягають до ризалітів, зроблені кутовими, а прямокутні вікна чолового фасаду здебільшого майже квадратні, що також характерно для стилю конструктивізм.

Оздоблення чолового фасаду стримане: перший поверх і ризаліти прикрашені білими рустуванням, вікна третього і четвертого поверху — білими ліпними підвіконними фільонками, притаманними українському бароко, аттик центральної частини — великим білим ліпним панно. Також білим кольором прокреслені рамкові облямування віконних прорізів з другого по четвертий поверх і декоративні архівольти над вхідними дверима. Автором ліпних вставок був скульптор М. І. Гельман. Підвіконні вставки-фільонки містять декоративні рослинно-квіткові композиції, в центрі яких, в залежності від розмірів вікон, розташовується рельєфна ваза (у більших за розмірами фільонках) або куманець (у менших). Ліпне панно у фризі центральної частини первісно, за пропозицією Гельмана, мало містити зображення на тему дозвілля і відпочинку, натякаючи на те, що в цьому будинку відпочивають у родинному колі стомлені важкою працею радянські урядовці. Втім, у реалізованому варіанті панно містить стандартні радянські символи: серп і молот у щиті, роги достатку та гірлянди.

Особливістю цього будинку став темно-сірий тиньк, яким вкриті його стіни. Річ у тім, що наприкінці 1920-х років виснажилися місцеві поклади зеленої спондилової глини — основної складової київської жовтої цегли. Окрім того, київські цегельні заводи після довгого періоду занепаду і розрухи були реконструйовані згідно із новими вимогами соціалістичного господарства, що, втім, призвело до зниження якості цегли. Будинки, зведені у 1920-х роках, не тинькували, тому під впливом клімату вони швидко втрачали гарний вигляд. Це було абсолютно неприпустимо для будинків, де мала жити радянська еліта, тому новий будинок на Терещенківській (та й більшість наступних будинків цього періоду) вкрили рельєфним темно-сірими тиньком «під шубу».

У 1937 році професор С. Гіляров у своїй статті «Два роки столичної архітектури» назвав будинок на Терещенківській, 5 «першою ластівкою столичної архітектури» і однією з «найбільш вдалих будов столичного Києва». Будинок № 5 — цікавий зразок архітектурного поєднання конструктивізму 1920-х та класицистично-монументальних форм 1930-х років.

Відомі мешканці

• I поверх:

• кв. № 1 — академік Білодід Іван Костянтинович (липень 1957 — грудень 1974)

• II поверх:

• кв. № 3 — поет Тичина Павло Григорович (у 1944—1967 роках)
• кв. № 4 — диригент Турчак Стефан Васильович (у 1980—1988 роках)

• III поверх:

• кв. № 5 — у 1934—1938 роках — радянський державний діяч Сухомлин Кирило Васильович (репресований), у 1944—1983 роках — письменник і громадський діяч Бажан Микола Платонович
• кв. № 6 — академік Шліхтер Олександр Григорович (у 1936—1940 роках)

• IV поверх:

• кв. № 9 — письменник Большак Василь Григорович (у 1973—1988 роках)

• № квартири невідомий — оперна співачка Мірошниченко Євгенія Семенівна (у 1985—2009 роках)
• № квартири невідомий — письменник Загребельний Павло Архипович (у 1977—1999 роках)

Меморіальні дошки

• Миколі Бажану — бронзова з барельєфним портретом, скульптор І. Макогон, архітектор О. Стукалов; встановлена у 1984 році.
• Павлу Загребельному — бронзова з барельєфним портретом; встановлена 20 серпня 2014 року.
• Євгенії Мірошниченко — бронзова з барельєфним портретом, скульптор І. Мельничук; встановлена 27 квітня 2019 року.
• Кирилові Сухомлину — бронзова з барельєфним портретом, скульптор В. Проскуров, архітектор Г. Урсатий; встановлена у 1989 році, демонтована.
• Павлу Тичині — бронзова з барельєфним портретом, скульптор А. Фуженко, архітектор Т. Довженко; встановлена у 1971 році.
• Стефану Турчаку — бронзова з рельєфним зображенням ліри і нотного стану, скульптор В. Сівко; встановлена у 1994 році.
• Олександру Шліхтеру — білий мармур, архітектор І. Шмульсон; встановлена у 1959 році, демонтована в рамках декомунізації.

Примітки

1. Звід, 2011, с. 1587.
2. Широчин, 2022, с. 45.
3. Звід, 2011, с. 1588.
4. Малаков, 2010, с. 22.
5. Малаков, 2010, с. 22, 24.
6. Широчин, 2022, с. 44.
7. Широчин, 2022, с. 47.
8. Широчин, 2022, с. 48.
9. Звід, 2011, с. 1589.
10. Киев, 1982, с. 569.
11. Residential building / Житловий будинок. culturecrimes.mkip.gov.ua. Міністерство культури та інформаційної політики України. Процитовано 18 квітня 2023 року.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url () (англ.)
12. Марія Супрун (10 жовтня 2022 року). Вибиті вікна, зруйновані фасади, пошкоджено купол: які заклади культури постраждали в столиці від ракет. bigkyiv.com.ua. Big Kyiv. Процитовано 18 квітня 2023 року.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
13. Вероніка Масенко (11 жовтня 2022 року). Понад десяток культурних закладів постраждали в Києві через ракетну атаку. Що це за будівлі. www.the-village.com.ua. The Village. Процитовано 18 квітня 2023 року.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
14. Малаков, 2010, с. 25.
15. Широчин, 2022, с. 46.
16. Малаков, 2010, с. 26.
17. Малаков, 2010, с. 24.
18. Широчин, 2022, с. 47, 48.
19. Меморіальна дошка Євгенії Мірошниченко. kiev-foto.info. Процитовано 18 квітня 2023 року.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
20. У Києві відкрили меморіальну дошку на вшанування пам'яті славетної оперної співачки Євгенії Мірошниченко. www.ukrinform.ua. Укрінформ. 27 квітня 2019 року. Процитовано 18 квітня 2023 року.
21. У Києві відкрили меморіальну дошку Павлу Загребельному. detector.media. Детектор медіа. 21 серпня 2014 року. Процитовано 18 квітня 2023 року.
22. Киев, 1982, с. 478.

Джерела

• Малаков Д. В. Архітектор Григор'єв. Київський спадок. — К. : Видавничий дім «Кий», 2010. — 192 с. — 1000 прим. — .
• Гончаренко М., Шевченко Л. Житловий будинок 1934, в якому проживали відомі письменники, вчені, державні, політичні діячі // Київ: Кн. 1, ч. 3: С—Я Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. — С. 1217–2197. — 3900 прим. — -2.
• Широчин С. С. Архитектура межвоенного Киева. Сталинки. — К. : Скай Хорс, 2022. — Т. 1. — 368 с. — (Архитектура межвоенного Киева) — 100 прим. — .
• Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — 704 с., ил. (рос.)