Боротьба з надмі рностями в будівни цтві архітектурна реформа в СРСР у наслідок якої відмовилися від імперського неоклас

Боротьба́ з надмі́рностями в будівни́цтві — архітектурна реформа в СРСР, у наслідок якої відмовилися від імперського неокласицизму на користь функціональної типової архітектури. Старт змінам дала постанова Центрального Комітету КПРС і Ради міністрів СРСР № 1871 від 4 листопада 1955 року «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві».

Проєкт готелю у стилі сталінської архітектури

Реалізований проєкт без надмірностей

Готель «Україна» в Києві до і після реформи

Передумови архітектурної реформи

Архітектурний аскетизм сповідували ще конструктивісти. Однак у 1930-х роках більшовицьке керівництво оголосило авангардний стиль занепадницьким і чужим ідеалам пролетарської держави.

Водночас 1935 року Микита Хрущов наголосив про необхідність індустріалізації будівництва й зниження його вартості, зокрема і шляхом переведення виробництва будівельних конструкцій і деталей на промисловий потік. Ці ж думки він повторив 1945 року у промові про відновлення міст після Німецько-радянської війни.

У грудні 1949 року лідер радянської держави Йосип Сталін викликав із Києва Хрущова, який на той час був партійним керівником в Україні, і призначив його першим секретарем Московського обласного комітету партії. Темпи житлового будівництва у Москві були незадовільними. А плани з будівництва виконувались лише на 30 %. Ситуація в СРСР в цілому була ще гіршою. Розвиток промисловості породжував різке зростання міського населення. Для нових робітників створювалось переважно тимчасове житло: гуртожитки, бараки. У цілому на кожного нового містянина було збудовано 2,3 м². Становище із житлом загострили величезні руйнування, заподіяні Німецько-радянською війною, під час якої було знищено 70 млн м² житлової площі. Це спонукало Хрущова знову повернутися до ідеї підвищення ефективності будівництва. Для реалізації цих завдань, за його сприянням, був створений спеціальний проєктний інститут і посилена секція типового проєктування будинків.

У січні 1952 року радянський уряд затвердив Інструкцію для складання проєктів і кошторисів з промислового і житлово-громадського будівництва, яка забороняла надмірності в архітектурі й зайві витрати в будівництві, а також наказувала максимально використовувати типові проєкти.

На той час найголовнішими пріоритетами в будівництві оголосили швидке збільшення обсягів житлового будівництва, використання типових конструкцій й індустріальних методів будівництва, впорядкування міст, підвищення поверховості будинків з 3 — 5 до 9 — 14 поверхів, розвиток мереж водопостачання та каналізації.

Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві

7 жовтня 1953 року Микиту Хрущова обрали першим секретарем ЦК КПРС. Однією з найперших реформ, які ініціював новий радянський керівник, була архітектурна. Відмова від помпезного сталінського неокласицизму послужила сигналом до десталінізації.

У 1954 році в ЦК КПРС звернувся архітектор Георгій Градов із повідомленням «про шкідництво старих професорів», які гальмують перехід на нові індустріальні методи будівництва і тому перешкоджають задоволенню потреб трудящих у житлі. Тоді ж у пресі з'явились публікації із засудженням індивідуального (штучного) проєктування, надмірного декорування й еклектизму сталінської архітектури. Імперський стиль був засуджений за формалізм і буржуазність.

Керівництво держави долучилось до критики. З відповідною доповіддю на ІІ Всеросійському з'їзді будівельників виступив Микита Хрущова. А 4 листопада 1955 року вийшла постанова «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві», основним автором якої був архітектор Георгій Градов. Влада вважала, що надмірне декорування — марнотратство державних коштів:

«Нічим не виправдані вежові надбудови, численні декоративні колонади і портики та інші архітектурні надмірності, запозичені з минулого, стали масовим явищем під час будівництва житлових і громадських будівель, як наслідок, за останні роки на житлове будівництво перевитрачено значні державні кошти, на які можна було б побудувати не один мільйон квадратних метрів житлової площі для трудящих».

З-поміж міст, в яких допускались значні архітектурні надмірності, у постанові згадали й українські міста Київ і Харків.

Наслідки реформи

Після постанови «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві» розпочалося масове зведення хрущовок, проєктуванням яких займались уже з кінця 1940-х років.

Із 1960-х років житлове будівництво базувалось здебільшого на промисловій основі. Забудовувались цілі мікрорайони з 5- і 9-поверховими серійними панельними будинками. Це знижувало собівартість будівництва і дозволяло збільшити площі житла.

Зрештою, кожна квартира проєктувалась для окремої сім'ї, а не для декількох, як було у попередню добу. За визначенням дослідників, відбулася «соціально-побутова революція», коли десятки тисяч сімей усвідомили, що вимушене об'єднання в комунальній квартирі декількох сімей не нормальна організація побуту радянської людини, а втручання у приватне життя родини.

У Києві хрущовками ранніх типів (серій 438, 464, 480), починаючи з 1957 року, забудовували Першотравневий масив, Соцмісто, Відрадний, Нивки.

У партійних документах повідомлялось про збільшення кількості квартир у 1959—1965 роках у 2,3 рази, ніж у попередній період.

Архітектурна реформа також вплинула на формування радянського бруталізму й неомодернізму. З'явився і новий стиль оформлення громадських будівель. У містобудуванні почали орієнтуватись на мікрорайонну забудову. Поява великої кількості житлових і громадських споруд без декору сприяла розвиткові монументально-декоративного мистецтва. Тоді ж народилась і київська монументалістика.

Примітки

Борьба с излишествами в 1930-1950-е годы, 2010, с. 40, 42.
Хрущевский утилитаризм, 2006.
Архів оригіналу за 4 січня 2020. Процитовано 4 січня 2020.
М. С. Хрущов і боротьба з надмірностями в радянській архітектурі (1949-1954 роки), 2019, с. 9.
Кінець стилю. До п'ятдесятиріччя загибелі сталінської архітектури, 2005.
Історія забудови типовими житловими будинками столиці України Києва, 2015, с. 158—161.
Три етапи переходу від «сталінського ампіру» до модернізму на прикладі Киева, 2020, с. 257.
. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 2 січня 2020.

Джерела

Казакова О. В. Борьба с излишествами в 1930-1950-е годы // Архитектура сталинской эпохи: опыт исторического осмысления. — 2010.
Кузнецов Сергей. Н. С. Хрущёв и борьба с излишествами в советской архитектуре (1949-1954 годы) // Academia. Архитектура и строительство. — 2019. — № 3. — С. 5—9.
Марковський А.І. Три етапи переходу від «сталінського ампіру» до модернізму на прикладі Киева // Містобудування та територіальне планування. — 2020. — № 75. — С. 249—261. з джерела 21 січня 2021. Процитовано.
Новосад І. Історія забудови типовими житловими будинками столиці України Києва // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. — 2015. — № 41. — С. 158—161.
Хан-Магомедов С.О. Хрущевский утилитаризм: плюсы и минусы // Academia. Архитектура и строительство. — 2006. — № 4. з джерела 2 січня 2020. Процитовано.
Дмитро Хмельницький. // Проект Классика. — 2005. — 27 березня.
Шулькевич М.М. Архітектори Києва можуть і повинні здешевити будівництво // Архітектура і будівництво. — 1956. — № 1. — С. 6—11. з джерела 18 лютого 2021. Процитовано.

[FOOTNOTEБорьба_с_излишествами_в_1930-1950-е_годы201040,_42-2] Борьба с излишествами в 1930-1950-е годы, 2010, с. 40, 42.

[FOOTNOTEХрущевский_утилитаризм2006-3] Хрущевский утилитаризм, 2006.

[4] Архів оригіналу за 4 січня 2020. Процитовано 4 січня 2020.

[FOOTNOTEМ._С._Хрущов_і_боротьба_з_надмірностями_в_радянській_архітектурі_(1949-1954_роки)20199-5] М. С. Хрущов і боротьба з надмірностями в радянській архітектурі (1949-1954 роки), 2019, с. 9.

[FOOTNOTEКінець_стилю._До_п'ятдесятиріччя_загибелі_сталінської_архітектури2005-6] Кінець стилю. До п'ятдесятиріччя загибелі сталінської архітектури, 2005.

[FOOTNOTEІсторія_забудови_типовими_житловими_будинками_столиці_України_Києва2015158—161-7] Історія забудови типовими житловими будинками столиці України Києва, 2015, с. 158—161.

[FOOTNOTEТри_етапи_переходу_від_«сталінського_ампіру»_до_модернізму_на_прикладі_Киева2020257-8] Три етапи переходу від «сталінського ампіру» до модернізму на прикладі Киева, 2020, с. 257.

[9] . Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 2 січня 2020.