Іонічне море

Іоні́чне море, або Іоні́йське море (грец. Ιόνιο Πέλαγος, італ. Mare Ionio) — центральна частина Середземного моря, між південно-західним берегом Балканського і південно-східним берегом Апеннінського півостровів і островами Крит і Сицилія. Площа 169 тисяч км², найбільша глибина 5 121 м ( — найглибша точка Середземного моря).

Іонічне море

Мапа Іонічного моря
38° пн. ш. 19° сх. д. / 38° пн. ш. 19° сх. д. / 38; 19
Область	Європа
Розташування	Середземномор'я
Прибережні країни	Албанія, Італія і Греція
Найбільша глибина	5267 м
Впадаюча річка	Ахелоос, Ахеронт, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Тіаміс, Алфей, ^d, ^d, ^d, ^d, Бистриця, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Gerace^[d], ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Q18288942?, Q21236237?, ^d, Q3667774?, Q3697983?, ^d, Q725720?, Q760288?, ^d, ^d, ^d і Torno^[d]
Іонічне море у Вікісховищі

позначені межі Іонічного моря; жовта лінія: традиційні межі, помаранчева: межа згідно з Італійською метеорологічною службою Meteomar, червона: межа згідно Міжнародної гідрографічної організацією

Море сполучено на півночі протокою Отранто з Адріатичним морем, на заході Мессінською протокою з Тірренським морем.

Дно має форму улоговини, вкрите відкладеннями — переважно мулом, а ближче до берегів  — мулистий пісок, пісок і черепашник.

Найбільші затоки: Патраїкос, Коринф, Таранто. На сході Іонічні острови. Температура води від 14°C в лютому до 25,5 °C в серпні. Солоність понад 38 ‰. Припливи подобові (до 0,4 м). Розвинене рибальство (скумбрія, , камбала, кефаль).

Головні порти:

• Таранто, Сиракуза, Катанія (Італія)
• Патри, Керкіра (Греція)

Межі

Міжнародна гідрографічна організація встановила межі Іонічного моря:

• На півночі: Лінія прямує від гирла річки Бутринті (39°44'N) Албанія до мису Караголь, Корфу (39°45'N), уздовж північного узбережжя острова Корфу до мису Кефалі (39°45'N) і звідти до мису Санта-Марія-ді-Леука, Італія.
• На сході: Від гирла річки Бутринті в Албанії вздовж узбережжя материка до мису Матапан
• На півдні: лінія від мису Тенарон до ^[en], південної точки Сицилії.
• На заході: Східним узбережжям Сицилії та південно-східним узбережжям Італії до мису Санта-Марія-ді-Леука.

Клімат

Акваторія моря лежить в середземноморській області північного субтропічного кліматичного поясу. Влітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Влітку жарко, ясна і тиха погода; взимку відносно тепло, похмура вітряна погода і дощить.

Біологія

Акваторія моря відноситься до окремого екорегіону Іонічного моря бореальної північноатлантичної зоогеографічні провінції. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до середземноморської провінції, перехідної зони між бореальною та субтропічною зонами.

Острови

Острови Іонічного моря є одними з найкрасивіших у світі. Кожен острів має свою унікальну культуру та історію.

Основні острови:

• Закінф
• Керкіра
• Кефалонія
• Лефкада
• Ітака
• Паксі

Острів Кефалонія – найбільший острів з усіх Іонічних островів. Острів Лефкада з’єднаний з материком мостом, тому дістатися до нього легко. А Ітака — батьківщина «Одіссеї» Гомера. Острів Корфу є найпопулярнішим туристичним напрямком в Іонічному морі. Острів Паксі – найменший з усіх Іонічних островів. Усі великі острови, розташовані в Іонічному морі, належать Греції, включаючи острів Корфу, Лефкада, Ітака, Закінф і острів Кефалонія.

Назва в українських джерелах

Хоча офіційно прийнята нині форма назви цього моря — Іонічне, цілий ряд джерел згадує його як море Іонійське. Саме так воно назване у статті «Пелопоннеська війна» в УРЕ. Академік М. Грушевський називав це море Іонійським у своїх працях «Історія України-Руси» (т. 1, 1898) і «Історія української літератури» (т. 1, 1923). Адмірал М. Аркас у своїй праці «Історія України-Русі» (1908 і 1912) згадує це море як Іонійське. У «Літературно-науковому віснику» НТШ ім. Шевченка 1913 року натрапляємо на назву Іонійське море. Академік А. Кримський використав назву Іонійське море в кінці 20-х років минулого століття у праці «Історія Туреччини». Академік І. Крип'якевич згадує це море саме як Іонійське у своїй праці «Всесвітня історія», над якою працював десь на час початку 1-ї світової війни. Сміливо можна зробити висновок, що в кінці ХІХ  — на початку ХХ століття серед українських науковців і дослідників існувала традиція передавати назву Ιόνιο Πέλαγος як Іонійське море.

Варто зазначити, що і в радянський період чимало авторів використовували саме назву Іонійське море. У виданні «Легенди і міфи стародавньої Греції» (К. : Рад. шк., 1967) перекладач О. М. Іванченко використовує назву «Іонійське море». У коментарі до літописних географічних назв з «Повісті врем'яних літ» В. В. Яременко використовує назву Іонійське море. У виданні «Вергілій. Енеїда» (К.: Дніпро, 1972) перекладач М. Білик використовує назву Іонійське море. У збірці творів П. Мисника, виданій 1987 року видавництвом «Дніпро», теж читаємо про Іонійське море.

Примітки

1. Ніковський, А. (1927 р.). Словник українсько-російський.
2. Грінченко, Б.; Єфремов, С.; Ніковський, А. (1927-1928 рр.). Словник української мови (вид. 3-тє).
3. (PDF). International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2011. Процитовано 7 лютого 2010.
4. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач  — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
5. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
6. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
7. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
8. grandgo (13 серпня 2022). 10 причин, чому Іонічне море є одним із найкрасивіших регіонів світу. Grandgo (укр.). Процитовано 30 серпня 2023.
9. Пелопоннеська війна [ 14 листопада 2016 у Wayback Machine.] / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
10. . Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
11. . Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
12. . Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
13. . Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
14. І. Крип'якевич. Всесвітня історія.
15. . Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
16. . Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
17. Архів оригіналу за 28 жовтня 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
18. . Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 13 листопада 2016.

Література

• Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 190(рос.)

Посилання

Координати: 38°06′04″ пн. ш. 18°17′41″ сх. д. / 38.10111° пн. ш. 18.29472° сх. д. / 38.10111; 18.29472