Хібачі яп 火鉢 букв вогняна чаша традиційний японський нагрівальний пристрій Він складається з круглої циліндричної або у

Хібачі (яп. 火鉢, букв. «вогняна чаша») — традиційний японський нагрівальний пристрій. Він складається з круглої, циліндричної або у формі коробки з відкритим верхом з колесами, виготовленої з або вистеленої стійким до високої температури матеріалом. Призначений для зберігання тепла спалюваного вугілля.

Примітивний хібачі до того періоду Едо ( Музей Едо)

Традиційний вугілльний хібачі, зроблений близько 1880 ~ 1900.

Будинок періоду Едо (Музей Едо у Фукугаві)

У Північній Америці, термін «хібачі» вживається щодо невеликої кухонної плити, яка нагрівається дерев'яним вугіллям (насправді вона називається ), або на гарячій плиті з заліза (тепан), який використовується у ресторанах тепан-які.

Історія

Точно не відомо, коли хібачі вперше почали використовувати в Японії. Проте, письмові звіти свідчать про те, що вона була у використанні в Період Хейан (794—1185 AD). Через низьку доступність металу в Японії, ранні хібачі були зроблені з стовбура кипарисового дерева, обмазаного глиною. Проте, найближчим часом майстри стали робити більш декоративні варіанти з емального оздоблення, сухозлітного золота, й інших художніх прикрас. Більш міцні матеріали, такі як метал і кераміка стала популярними впродовж довгого часу. Традиційні хібчі можуть бути дуже привабливими об'єктами самі по собі і сьогодні іноді продаються як антикваріат. Вони були спочатку використовувалися в основному класами самураїв і аристократів, але поступово поширилися серед усього населення в цілому. Їх остаточний дизайн розроблений протягом періоду Едо.

Протягом більшої частини своєї історії хібачі використовувався для опалення, але він мав безліч застосувань; наприклад, як запальничка й портативна піч для японських військ під час Другої світової війни.

Хібачі колись був звичайним явищем в Японії до Другої світової війни, і часто бачили в залах очікування на вокзалах, але це стало рідкістю і поступово замінено олійними радіаторами в даний час звичним явищем в Японії (теплова мережа відносна рідкість у ). Хібачі продовжують використовуватися в обстановці, пов'язаній з деякими традиційними заходами, таких як чайна церемонія, старі магазини, а також на відкритому повітрі в зимовий період фестивалів, таких як Сецубун.

Використовування

Як і в інших жаровнях, вугілля часто лежить на шарі попелу. Для того, щоб впоратись з вугіллям, найчастіше використовуються пара металевих паличок для їжі, подібно західним коцюбам та шипцям, які японською називаються hibashi (яп. 火箸, вогняні палички для їжі).

На Заході

Тепан-які шеф-кухаря на сучасній плиті в японській закусочній

Традиційний японський хібачі є нагрівальним пристроєм й зазвичай не використовується для приготування їжі. Проте, в англійській мові hibachi часто вживається щодо малих грилів, як правило, з алюмінію або чавуну, причому останній, як правило можливо більш високої якості. Завдяки своїм малим розмірам, хібачі-гриль популярні як форма портативного барбекю. Вони нагадують традиційний японський кухонний прилад під назвою , що нагрівається дерев'яним вугіллям. Було висловлено припущення, що ці грилі були представлені на західному ринку як «хібачі», коли вони були ввезені в Північну Америку, тому що це слово було простіше, ніж сітірін

Як альтернатива, «стиль хібачі» часто використовується в Сполучених Штатах як термін для японської тепан-які для приготування їжі, в якому газ нагрітої конфорки вбудованої в столи, навколо яких багато людей (часто з кількох сторін) можуть сидіти їсти одиночасно. Шеф-кухар виконує приготування їжі перед обідаючими, як правило, з театральним чуттям, таким як освітлення вулкана в формі купки сирої цибулі.

На Сахаліні і Курильських островах

На території сучасної Росії традиційні для цих місць хібачі були популярні серед японських мешканців Сахаліну (японська назва Карафуто) та Курил, а також серед корейців на Далекому Сході. Російські поселенці, втім, вважали подібний спосіб опалення примітивним: переносні печі японського зразка давали відносно мало тепла за мірками росіян, внаслідок чого температура оточуючих їх приміщень була досить низькою і росіяни, в тому числі за описами російських полонених часів російсько-японської війни, серйозно страждали від холоду. Слід зазначити, що японці для здорового сну воліють спати в прохолодних приміщеннях і рідко опалюють спальні, в тому числі через міркування економії. Крім того, невеликий розмір хібачі дозволяє готувати їжу малими порціями, цілком достатніми для японців, але не для росіян за їхніми мірками.

Зараз хібачі, як і корінних жителів Курильських островів і Сахаліну, практично не залишилося.

Див. також

Примітки

. Архів оригіналу за 9 травня 2016. Процитовано 22 серпня 2016.

Джерела

Коїзумі, K. (1986). Традиційні Японські Меблі: Повне Керівництво. Токіо: Kodansha International.
Като, A. С. & Като, В. (1996). Синя і Біла Японія. Гонконг: Turtle Publishing Co.

Посилання

[1] . Архів оригіналу за 9 травня 2016. Процитовано 22 серпня 2016.