Хорвати в Аргентині

Аргентинські хорвати, або хорвати в Аргентині (хорв. Hrvati u Argentini, ісп. Croatas en Argentina, англ. Croatian Argentines) — громадяни Аргентини хорватського походження або мешканці Аргентини, які народилися в Хорватії. Аргентинські хорвати та їхні нащадки проживають у Буенос-Айресі та однойменній провінції, а також у Санта-Фе, Кордові, Чако і Патагонії. Налічують понад 250 тис. осіб.

Хорвати в Аргентині Hrvati u Argentini Croatas en Argentina
Святкування хорватської громади в Буенос-Айресі 2011 року.
Кількість	250.000
Ареал	Буенос-Айрес, Санта-Фе, Кордова, Чако, Патагонія
Близькі до:	хорватів у Чилі
Мова	іспанська, хорватська
Релігія	християнство, здебільшого римо-католицизм

Історія

Громади хорватських нащадків в Аргентині

Першим хорватом, про якого відомо, що він прибув до Аргентини, був єзуїт Нікола Плантич 1749 року. Він працював у Національному університеті Кордови, а 1765 року став ректором Колегії Святого Ігнатія.

На рубежі ХІХ і ХХ століть в Аргентині існувало 133 поселення, де проживало близько 120 000 хорватів, здебільшого родом із прибережніх районів Далмації та Хорватського Примор'я, які були одними з перших європейських іммігрантів, що оселилися в аргентинських пампасах. За першопрохідцями з острова Хвар пішли емігранти з решти частин Далмації та інших історичних хорватських земель — переважно тих, що складають нинішню Хорватію.

Фінансово найуспішнішим з усіх хорватів Аргентини і водночас чи не першим із новоприбулих був ^[en], який 1867 року дістався до Монтевідео (Уругвай), а оселившись в Буенос-Айресі, до 1909 року володів 350 суднами того чи іншого виду, включаючи 82 пароплави. До 1918 року у нього працювало 5 000 людей, переважно з його рідної Далмації. Таким чином, сам Міханович став основним фактором у розбудові хорватської громади, яка й донині залишається переважно далматинською.

Друга хвиля хорватської імміграції була набагато чисельнішою, сягнувши до 1939 року 15 000 осіб. Переважно селяни, ці іммігранти розсіялися для роботи на землі в провінціях Буенос-Айрес, Санта-Фе, Чако та Патагонії. Цю хвилю супроводжували численні священнослужителі, які задовільняли їхні духовні потреби, особливо францисканці.

Якщо перші дві хвилі були насамперед економічними, то третя після Другої світової війни була виразно політичною. В Аргентину прибуло близько 20 000 хорватських політичних біженців, більшість із яких стали будівельними робітниками в рамках проєктів громадських робіт Перона, доки не почали потроху засвоювати іспанську.

Відомі хорватські аргентинці

•  — волейболіст
•  — політик
•  — футболіст
•  — футболіст
• Дієго Марадона — футболіст. Його бабуся по матері Сальвадора Каріоліч мала хорватське походження.
•  — тенісист
• Даріо Цвітаніч — футболіст
• Давор Іво Штір — політик із Хорватського демократичного союзу
• Антоніо Мохамед Матійович — футболіст
•  — футболіст. Обоє його батьків мали хорватське походження.
•  — єпископ Римо-католицької церкви
•  — кардинал Римо-католицької церкви
•  — народжений як Франсіско Луксіч, актор і режисер
•  — футболіст
• Хав'єр Франа — тенісист
•  — футболіст
•  — уроджений Іван Вучетич, антрополог і співробітник поліції, який став піонером у використанні відбитків пальців
•  — футбольний воротар
•  — футболіст
•  — кінорежисерка
•  — скрипаль
•  — волейболіст
•  — футболіст
•  — магнат-судновласник
•  — футболіст
• Нестор Кіршнер — колишній президент Аргентини
•  — футболіст
•  — футболіст
•  — співачка/автор пісень
• Себастьян Крісманіч — тхеквондист
• Федеріко Грабіч — плавець
•  — баскетболіст
•  — захисник громадянських прав
•  — журналіст і письменник

Див. також

• Аргентинсько-хорватські відносини

Примітки

1. Ivin, Renée (5 листопада 2005). [Croatians: An interview with Rene Ivin the new Ambassador of the Republic of Croatia]. Ivo Scepanovic (Інтерв'ю) (іспанською) . Slobodna Dalmacija. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 26 грудня 2021. {{}}: Вказано більш, ніж один |archivedate= та |archive-date= (); Вказано більш, ніж один |archiveurl= та |archive-url= ()
2. Antić, Ljubomir (1991). Hrvati u Južnoj Americi do godine 1914. Zagreb: Institut za migracije i narodnosti. ISBN .
3. [Croatia and Chile: Dubrovnik, the last bastion] (ісп.). hrvatskimigracije.es.tl. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011.
4. (5 травня 2008). . Croatian Heritage Foundation. Архів оригіналу за 21 травня 2011.
5. Soltys, Michael (1998). . casahistoria.net. Buenos Aires Herald. Архів оригіналу за 10 вересня 2018. Процитовано 30 листопада 2016.

Посилання

• (ісп.)