Табгачі

Табгачі — одне із племен північних (сяньбінців), що мешкали на території Маньчжурії, Внутрішньої Монголії та Східної Монголії. Китайською мовою табгачів називали тоба (кит. 拓拔) — ті, що заплітають коси. Після розпаду у 235 році держави південних сяньбі разом з племенними союзами туфа і лунсі почали рух на південь.

Табгачі
Відомий під іменем	𐱃𐰉𐰍𐰲 і 拓拔
Абетка	давньотюркське рунічне письмо
Табгачі у Вікісховищі

Табгачі заснували (державу Дай) періоду шістнадцяти держав, що існувала у проміжку між 310 та 376 роками. Пізніше вони розширили свої володіння на весь північний Китай, утворивши державу Північна Вей, що існувала з 376 року по 536 рік. У її складі табгачі поступово окитаїлися.

Серед правителів — (219—277).