Революція 1848—1849 років у Неаполітанському королівстві — соціальна революція на Півдні Італії, керованих представниками династії Бурбонів, одна з революцій Весни народів. Метою революції було встановлення громадянських прав та свобод, ліквідація феодальних пережитків, і об'єднання Італії. Була придушена урядовими силами.
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOWhMMkV6TDFKcGRtOXNkR0ZmWkdsZlVHRnNaWEp0YjE4eE9EUTRMbXB3Wnk4eU1qQndlQzFTYVhadmJIUmhYMlJwWDFCaGJHVnliVzlmTVRnME9DNXFjR2M9LmpwZw==.jpg)
Передісторія. Неаполітанське королівство і Королівство Обох Сицилій
За прелімінарним миром 3 жовтня 1735, що завершив Війну за польську спадщину 1733—1735 (підтверджений Віденським австро-французьким договором 18 листопада 1738), Австрія відмовилася від королівства Неаполя і Сицилії на користь дона Карлоса Пармского, п'ятого сина Філіпа V Іспанського, з умовою, що воно не буде об'єднано з Іспанією. У 1759 дон Карлос став іспанським королем, передавши Неаполь і Сицилію своєму третьому синові дону Фернандо (1751–1825), який заснував лінію неаполітанських Бурбонів під ім'ям Фердинанда IV. У 1806 він був вигнаний з Неаполя наполеонівськими військами, але за допомогою англійського флоту зберіг владу над Сицилією; Наполеон I передав неаполітанську корону спочатку своєму братові (1806—1808), а потім маршалу (1808—1815). Після зречення Мюрата від неаполітанського престолу 20 травня 1815 його знову зайняв Фердинанд IV, що проголосив себе в 1816 королем .
Реставрація та назрівання революційної ситуації. «Революція 1820»
Повернувшись до влади, Фердинанд IV скасував усі французькі установи і закони, введені в роки правління наполеонівських ставлеників Жозефа і Мюрата, поверталися дворянські посади, чини в армії, феодальні права і навіть сплата церковної десятини.
Зрозуміло, що ці реакційні заходи викликали бурхливе невдоволення населення, яке, підігрівається пропагандою карбонаріїв (членів таємного патріотичного суспільства, що ставило за мету звільнення і об'єднання всієї Італії), вилилося в справжній заколот кавалерійської бригади в липні 1820. На їх утихомирення була послана дивізія генерала Гільєрмо Пепе, однак він теж приєднався до повсталих. У Неаполі почалися демонстрації з вимогами реформ, і переляканий Фердинанд IV оголосив, що в жовтні буде скликаний парламент.
І він дійсно був скликаний, але до цього часу ситуація вже змінилася. На острові Сицилія, в Палермо, почалися селянські хвилювання. Очолили повстання радикали відразу ж створили тимчасову хунту і зажадали відділення Сицилії від Неаполітанського королівства. Карбонарії злякалися, що подібні дії викличуть інтервенцію австрійських військ і приведуть до повного розгрому їх організації в Неаполі. Тому генерал Пепе направив проти повстанців десятитисячний дивізію на чолі зі своїм братом. У результаті вже в вересня 1820 повстання на Сицилії було придушене, що в певній мірі позбавило карбонаріїв широкої народної підтримки.
Крім того, надії карбонаріїв на уникнення інтервенції не збулися. Держави Священного союзу були вкрай стурбовані подіями в Неаполі, і в результаті було вирішено відновити порядок. За вказівкою Священного союзу в березні 1821 в Неаполітанське королівство увійшла 43-тисячна австрійська армія, яка швидко розбила війська генерала Пепе. Парламент, який проіснував менше півроку, був розігнаний, і в Неаполі знову була відновлена абсолютна влада Фердинанда.
Спадкоємці Фердинанда продовжували його політику. Вступивши на престол, його син Франциск I мало приділяв уваги державних справ, надавши їх своїм міністрам. Сам же проводив час серед своїх фавориток, в забавах і бенкетах, оточивши себе солдатами через острах замахів. Його відверті жести дружби у бік австрійців, як захисників режиму, викликали самі негативні почуття у підданих. Досить того, що війська інтервентів залишалися в країні до 1827 року. Онук Фердинанда і син Франциска, Фердинанд II при вступі на престол обіцяв ліберальні реформи, але на ділі намагався зміцнити абсолютизм. Були жорстоко придушені виступи 1831 року, викликаних революцією у Франції, і повстання на Сицилії в 1837 році, інспіровані членами «Молодої Італії». Обстановка загострювалася.
Революція 1848—1849 років і її придушення
У січні 1848 року в Палермо спалахнуло повстання, до якого приєдналися місцеві військові гарнізони і яке не змогли придушити навіть перекинуті з континенту війська. 13 квітня 1848 Генеральний комітет на чолі з Руджеро Сеттімо проголосив незалежність Сицилії від Неаполітанського королівства. Хвилювання перекинулися навесь південь Італії, докотившись до Неаполя. У підсумку Фердинанд був змушений ввести конституцію.
24 березня 1848 король Сардинії Карл Альберт оголосив війну Австрії, і Фердинанд, побоюючись що всі плоди перемоги дістануться йому, прислав 16000 своїх солдатів. Це внесло значний внесок в перші воєнні успіхи італійців.
Але вже 15 травня, за допомогою залишившихся вірних йому військ, Фердинанд розігнав неаполітанський парламент, оскільки той відмовився присягати йому на вірність. У результаті в Неаполі спалахнула кривава різанина між юніоністами і військами короля. Місто на кілька днів опинився у владі безчинства натовпу солдатів, що не стільки воювали один з одним, скільки грабували населення. Загинули сотні мирних жителів. Переляканий цим розгулом стихії, Фердинанд терміново відкликав з австрійського фронту свої війська, що значно послабило італійські сили. У підсумку війну з Австрією продовжували тільки пьємонтці за підтримки гарібальдійських загонів.
Підсумки
До кінця 1848 p зумів придушити революційний рух у своєму королівстві. Примітний епізод: розправляючись з повстанцями, він піддав бомбардуванню Весной 1849 місто Мессіна (Сицилія), за що отримав прізвисько «король-бомба» (іт. «Re` Bomba»). До 5 травня 1849 правління Неаполітанського королівства було відновлено.
Згодом Фердинанд виступив ініціатором інтервенції в Римську республіку, чим сприяв її падінню 3 липня 1849.
Література
- Водовозов В. В., —. Революция 1848 года // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет