Микола Пирський (7 (19) квітня 1857, село Солошине, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія — 9 червня 1935, Полтава) — український педагог та церковний історик, діяч синодального православ'я на Прилуччині та Полтавщині, член Прилуцької міської думи та депутат ІІ Дрежавної Думи Російської імперії. Опікун пенітенціарних установ. Після окупації УНР з боку Росії — єпископ Української Синодальної Церкви з титулом «Балтський та Молдовський», також Російської православної церкви Московської патріархії, яка призначила його архієпископом Полтавським.
Миколай (Пирський) | ||
| ||
---|---|---|
13 травня 1932 — 13 травня 1932 | ||
Попередник: | Сергій Гришин | |
Наступник: | Тихон Русинов | |
| ||
| ||
| ||
лютий 1923 — 3 січня | ||
Діяльність: | священник, політик | |
Ім'я при народженні: | Микола Пирський | |
Народження: | 19 квітня 1857 село Солошине, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія | |
Смерть: | 9 червня 1935 (78 років) Полтава | |
Миколай у Вікісховищі |
Життєпис
1877 закінчив Полтавську духовну семінарію, після чого до 1880 працював народним учителем.
2 листопада 1880 висвячений у сан священика і призначений настоятелем храму Різдва Богородиці в його рідному селі Солошине та законовчителем Дейнеківського народного училища та Солошинської церковно-парафіяльної школи .
З 1886 — законовчитель Солошинської школи грамоти.
З 1887 — окружний спостерігач церковних шкіл.
З 1888 – товариш (заступник) голови Кобеляцького повітового відділення Полтавської єпархіальної училищної ради, потім настоятель храму Іоанна Предтечі у Прилуці Полтавської губернії, прилуцький повітовий наглядач церковних шкіл, член Прилуцької міської думи від духовенства.
27 липня 1899 призначений кліриком Хрестовоздвиженського собору в Кобеляках та благочинним Кобеляцьких міських церков. 1905 призначений настоятелем цього собору зі зведенням у сан протоієрея.
З жовтня 1908 — штатний законовчитель Кобеляцької чоловічої гімназії.
У 1890-х — 1900-х опублікував у «Полтавських єпархіальних відомостях» низку статей з історії храмів та населених пунктів Полтавської губернії. Голова Кобеляцького відділу «Союзу російського народу». Організатор відділів «Русского собрания» у Полтавській губернії. Землевласник (100 десятин церковної землі).
11 лютого 1907 обраний до другої Державної Думи від загального складу виборників Полтавських губернських виборчих зборів. Входив у групу помірковано правих. У загальних засіданнях другої думи не виступав.
Після розпуску другої державної думи стає гласним Кобеляцького повітового земства від духовного відомства, головою Кобеляцького повітового відділення Полтавської єпархіальної училищної ради, директором Кобеляцького повітового Опікунського відділення, що піклувалося про в'язниці, та законовчителем Кобеляцької чоловічої і жіночої міських гімназій.
Овдовів, прийняв чернечий постриг.
Після окупації УНР
Після остаточної окупації УНР з боку російських большевиків, вдався до боротьби з українських церковним автокефальним рухом. Зокрема, після створення ієрархії УАПЦ у жовтні 1921 року, перейшов до активних антицерковних дій. Так, перебував 2 — 5 вересня 1922 на зустрічі єпископів новоствореної Московської патріархії, де прийнято стратегію опору УАПЦ — «у зв'язку з поширенням розколів самосвятського і обновленського, про необхідність збільшення числа вікаріатств єпархії Полтавської єпархії для боротьби з ними», серед яких був створений Кобеляцький.
3 січня 1923 в Полтаві спішно хіротонізований з титулом єпископа «Кобеляцького та Кременчуцького», вікарія Полтавської єпархії Московської патріархії РПЦ. Хіротонію здійснили архієпископ Григорій Лісовський, єпископ і Феофіл Булдовський.
У лютому того ж року відцурався від шовіністичної секти патріарха Тихона і став архієреєм Української Синодальної Церкви, автокефалію якої визнала Православна Російська Церква (так звані «обновленці»). У помсту за це «тихоновський» екзарх України Михаїл Єрмаков заборонив його у священнослужінні, але владика Миколай не зважав на це. Щоправда невдовзі знову перейшов до московського Патріарха Тихона, але потім знову повернувся до УСЦ.
У травні 1925 брав участь у роботі Другого всеукраїнського помісного собору Української Синодальної Церкви (автокефальної). А вже у червні 1925 призначений єпископом Балтським та Молдовським Української Синодальної Церкви зі зведенням у сан архієпископа.
У грудні 1925 покинув каефдру у Балті й долучився до автокефального архієпископа Полтавського Григорія Лісовського як вікарного єпископа Кобеляцького та Кременчуцького з кафедрою в Хрестовоздвиженському соборі Кобеляків.
У березні 1927 після смерті архієпископа Григорія Лісовського зробив невдалу спробу повернутися у відання Всеросійського синоду Православної Російської Церкви.
У травні 1928 попросився до «тихонівця» митрополита Сергія Страгородського і призначений ним єпископом Роменським РПЦ, вікарієм Полтавської єпархії Московськлї патріархії.
В 1931 призначений правлячим архієпископом Новоград-Волинським і керуючим Волинською єпархією Московської патріархії.
У розпал Голодомору, 13 травня 1932, призначений архієпископом Полтавським МП з катедрою в храмі святого Макараія міста Полтави. Був очевидцем масових убивств голодом українців з боку комуністів, але даних про якісь протести з боку єпископа-«тихонівця» не зафіксовано.
Помер 9 червня 1935. Могила діяча російських православних деномінацій знаходиться на старому монастирському цвинтарі біля Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря поруч із могилою ще одного російського єпископа Іларіона Юшенова.
Примітки
- Скарбниця української культури. Збірник наукових праць Випуск 8. Чернігів 2007, стр. 12
- Лавринов Валерий, протоиерей. Обновленческий раскол в портретах его деятелей. (Материалы по истории Церкви. Книга 54). М. 2016. стр. 409—410
- Тригуб Олександр, Розкол Російської Православної Церкви в Україні (1922-39 рр.): Між державним політичним управлінням та реформацією, Миколаїв [ 3 жовтня 2013 у Wayback Machine.]: Изд-во ЧДУ им. Петра Могилы, 2009, стр. 154
- . Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 31 березня 2016.
Посилання
- Л. Г. Рева. Миколай (Пирський) // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Т. 20 : Медична — Мікоян. — 687 с. — .
- на сайті «Російське православ'я»
- Короткі біографічні відомості про деяких осіб, згаданих у книзі [ 20 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- Лубенський розкол та «іоанниківщина» у документах Патріаршої канцелярі [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Державна дума Російської імперії: 1906-1917. Б. Ю. Іванов, А. А. Комзолова, І. С. Ряховська. Москва. РОССПЕН. 2008. [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.] C. 264. [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Mikola Pirskij 7 19 kvitnya 1857 selo Soloshine Kobelyackij povit Poltavska guberniya 9 chervnya 1935 Poltava ukrayinskij pedagog ta cerkovnij istorik diyach sinodalnogo pravoslav ya na Priluchchini ta Poltavshini chlen Priluckoyi miskoyi dumi ta deputat II Drezhavnoyi Dumi Rosijskoyi imperiyi Opikun penitenciarnih ustanov Pislya okupaciyi UNR z boku Rosiyi yepiskop Ukrayinskoyi Sinodalnoyi Cerkvi z titulom Baltskij ta Moldovskij takozh Rosijskoyi pravoslavnoyi cerkvi Moskovskoyi patriarhiyi yaka priznachila jogo arhiyepiskopom Poltavskim Mikolaj Pirskij Arhiyepiskop Poltavskij RPC tihonovskoyi 13 travnya 1932 13 travnya 1932 Poperednik Sergij Grishin Nastupnik Tihon Rusinov Arhiyepiskop Novograd Volinskij vikarij Volinskoyi yeparhiyi RPC Yepiskop Romenskij vikarij Poltavskoyi yeparhiyi RPC Yepiskop Kobelyackij vikarij Poltavskoyi yeparhiyi RPC lyutij 1923 3 sichnya Diyalnist svyashennik politik Im ya pri narodzhenni Mikola Pirskij Narodzhennya 19 kvitnya 1857 1857 04 19 selo Soloshine Kobelyackij povit Poltavska guberniya Smert 9 chervnya 1935 1935 06 09 78 rokiv Poltava Mikolaj u Vikishovishi U Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Pirskij ZhittyepisZasidannya Timchasovogo Patriarshogo Svyashennogo Sinodu tihonovciv 1932 Arhiyepiskop Mikola Pirskij sidit livoruch Dali mitropoliti Pavlo Nikandr Sergij Aleksij Anatolij Kostyantin Stoyat zliva napravo yepiskop Pavich arhiyepiskopi Pitirim i Pavlo yepiskopi Daniyil ta Petro 1877 zakinchiv Poltavsku duhovnu seminariyu pislya chogo do 1880 pracyuvav narodnim uchitelem 2 listopada 1880 visvyachenij u san svyashenika i priznachenij nastoyatelem hramu Rizdva Bogorodici v jogo ridnomu seli Soloshine ta zakonovchitelem Dejnekivskogo narodnogo uchilisha ta Soloshinskoyi cerkovno parafiyalnoyi shkoli Z 1886 zakonovchitel Soloshinskoyi shkoli gramoti Z 1887 okruzhnij sposterigach cerkovnih shkil Z 1888 tovarish zastupnik golovi Kobelyackogo povitovogo viddilennya Poltavskoyi yeparhialnoyi uchilishnoyi radi potim nastoyatel hramu Ioanna Predtechi u Priluci Poltavskoyi guberniyi priluckij povitovij naglyadach cerkovnih shkil chlen Priluckoyi miskoyi dumi vid duhovenstva 27 lipnya 1899 priznachenij klirikom Hrestovozdvizhenskogo soboru v Kobelyakah ta blagochinnim Kobelyackih miskih cerkov 1905 priznachenij nastoyatelem cogo soboru zi zvedennyam u san protoiyereya Z zhovtnya 1908 shtatnij zakonovchitel Kobelyackoyi cholovichoyi gimnaziyi U 1890 h 1900 h opublikuvav u Poltavskih yeparhialnih vidomostyah nizku statej z istoriyi hramiv ta naselenih punktiv Poltavskoyi guberniyi Golova Kobelyackogo viddilu Soyuzu rosijskogo narodu Organizator viddiliv Russkogo sobraniya u Poltavskij guberniyi Zemlevlasnik 100 desyatin cerkovnoyi zemli 11 lyutogo 1907 obranij do drugoyi Derzhavnoyi Dumi vid zagalnogo skladu vibornikiv Poltavskih gubernskih viborchih zboriv Vhodiv u grupu pomirkovano pravih U zagalnih zasidannyah drugoyi dumi ne vistupav Pislya rozpusku drugoyi derzhavnoyi dumi staye glasnim Kobelyackogo povitovogo zemstva vid duhovnogo vidomstva golovoyu Kobelyackogo povitovogo viddilennya Poltavskoyi yeparhialnoyi uchilishnoyi radi direktorom Kobelyackogo povitovogo Opikunskogo viddilennya sho pikluvalosya pro v yaznici ta zakonovchitelem Kobelyackoyi cholovichoyi i zhinochoyi miskih gimnazij Ovdoviv prijnyav chernechij postrig Pislya okupaciyi UNR Pislya ostatochnoyi okupaciyi UNR z boku rosijskih bolshevikiv vdavsya do borotbi z ukrayinskih cerkovnim avtokefalnim ruhom Zokrema pislya stvorennya iyerarhiyi UAPC u zhovtni 1921 roku perejshov do aktivnih anticerkovnih dij Tak perebuvav 2 5 veresnya 1922 na zustrichi yepiskopiv novostvorenoyi Moskovskoyi patriarhiyi de prijnyato strategiyu oporu UAPC u zv yazku z poshirennyam rozkoliv samosvyatskogo i obnovlenskogo pro neobhidnist zbilshennya chisla vikariatstv yeparhiyi Poltavskoyi yeparhiyi dlya borotbi z nimi sered yakih buv stvorenij Kobelyackij 3 sichnya 1923 v Poltavi spishno hirotonizovanij z titulom yepiskopa Kobelyackogo ta Kremenchuckogo vikariya Poltavskoyi yeparhiyi Moskovskoyi patriarhiyi RPC Hirotoniyu zdijsnili arhiyepiskop Grigorij Lisovskij yepiskop i Feofil Buldovskij U lyutomu togo zh roku vidcuravsya vid shovinistichnoyi sekti patriarha Tihona i stav arhiyereyem Ukrayinskoyi Sinodalnoyi Cerkvi avtokefaliyu yakoyi viznala Pravoslavna Rosijska Cerkva tak zvani obnovlenci U pomstu za ce tihonovskij ekzarh Ukrayini Mihayil Yermakov zaboroniv jogo u svyashennosluzhinni ale vladika Mikolaj ne zvazhav na ce Shopravda nevdovzi znovu perejshov do moskovskogo Patriarha Tihona ale potim znovu povernuvsya do USC U travni 1925 brav uchast u roboti Drugogo vseukrayinskogo pomisnogo soboru Ukrayinskoyi Sinodalnoyi Cerkvi avtokefalnoyi A vzhe u chervni 1925 priznachenij yepiskopom Baltskim ta Moldovskim Ukrayinskoyi Sinodalnoyi Cerkvi zi zvedennyam u san arhiyepiskopa U grudni 1925 pokinuv kaefdru u Balti j doluchivsya do avtokefalnogo arhiyepiskopa Poltavskogo Grigoriya Lisovskogo yak vikarnogo yepiskopa Kobelyackogo ta Kremenchuckogo z kafedroyu v Hrestovozdvizhenskomu sobori Kobelyakiv U berezni 1927 pislya smerti arhiyepiskopa Grigoriya Lisovskogo zrobiv nevdalu sprobu povernutisya u vidannya Vserosijskogo sinodu Pravoslavnoyi Rosijskoyi Cerkvi U travni 1928 poprosivsya do tihonivcya mitropolita Sergiya Stragorodskogo i priznachenij nim yepiskopom Romenskim RPC vikariyem Poltavskoyi yeparhiyi Moskovsklyi patriarhiyi V 1931 priznachenij pravlyachim arhiyepiskopom Novograd Volinskim i keruyuchim Volinskoyu yeparhiyeyu Moskovskoyi patriarhiyi U rozpal Golodomoru 13 travnya 1932 priznachenij arhiyepiskopom Poltavskim MP z katedroyu v hrami svyatogo Makaraiya mista Poltavi Buv ochevidcem masovih ubivstv golodom ukrayinciv z boku komunistiv ale danih pro yakis protesti z boku yepiskopa tihonivcya ne zafiksovano Pomer 9 chervnya 1935 Mogila diyacha rosijskih pravoslavnih denominacij znahoditsya na staromu monastirskomu cvintari bilya Poltavskogo Hrestovozdvizhenskogo monastirya poruch iz mogiloyu she odnogo rosijskogo yepiskopa Ilariona Yushenova PrimitkiSkarbnicya ukrayinskoyi kulturi Zbirnik naukovih prac Vipusk 8 Chernigiv 2007 str 12 Lavrinov Valerij protoierej Obnovlencheskij raskol v portretah ego deyatelej Materialy po istorii Cerkvi Kniga 54 M 2016 str 409 410 Trigub Oleksandr Rozkol Rosijskoyi Pravoslavnoyi Cerkvi v Ukrayini 1922 39 rr Mizh derzhavnim politichnim upravlinnyam ta reformaciyeyu Mikolayiv 3 zhovtnya 2013 u Wayback Machine Izd vo ChDU im Petra Mogily 2009 str 154 Arhiv originalu za 6 kvitnya 2016 Procitovano 31 bereznya 2016 PosilannyaL G Reva Mikolaj Pirskij Enciklopediya suchasnoyi Ukrayini red kol I M Dzyuba ta in NAN Ukrayini NTSh K Institut enciklopedichnih doslidzhen NAN Ukrayini 2018 T 20 Medichna Mikoyan 687 s ISBN 978 966 02 8346 6 na sajti Rosijske pravoslav ya Korotki biografichni vidomosti pro deyakih osib zgadanih u knizi 20 veresnya 2016 u Wayback Machine Lubenskij rozkol ta ioannikivshina u dokumentah Patriarshoyi kancelyari 5 bereznya 2016 u Wayback Machine Derzhavna duma Rosijskoyi imperiyi 1906 1917 B Yu Ivanov A A Komzolova I S Ryahovska Moskva ROSSPEN 2008 6 bereznya 2016 u Wayback Machine C 264 6 bereznya 2016 u Wayback Machine