Кегичівка

Кеги́чівка — селище міського типу у Красноградському районі, раніше адміністративний центр Кегичівського району. Кегичівка — невелике містечко у Харківській області, населення близько 6 тисяч мешканців.

селище Кегичівка
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Красноградський район
Рада	Кегичівська селищна рада
Код КАТОТТГ	UA63060030010065613
Основні дані
Засновано	1898 р.
Статус	із 2024 року
Площа	8,15 км²
Населення	▼ 5771 (01.01.2021)
Густота	802,6 осіб/км²;
Поштовий індекс	64000—007
Телефонний код	+380 5755
Географічні координати	49°17′05″ пн. ш. 35°45′35″ сх. д. / 49.28472° пн. ш. 35.75972° сх. д. / 49.28472; 35.75972Координати: 49°17′05″ пн. ш. 35°45′35″ сх. д. / 49.28472° пн. ш. 35.75972° сх. д. / 49.28472; 35.75972
Висота над рівнем моря	152 м
Відстань
Найближча залізнична станція:	Кегичівка
До обл. центру:
- залізницею:	135 км
- автошляхами:	113 км
Селищна влада
Адреса	64003, Харківська обл., Кегичівський р-н, смт Кегичівка, вул. Волошина, 33
Голова селищної ради	Свідрук Анатолій Іванович
Карта
Кегичівка
Кегичівка Кегичівка
Кегичівка у Вікісховищі

Географічне розташування

Селище міського типу Кегичівка розташоване між річками Вошива і Багата. В селищі бере початок річка Багатенька. Через селище проходить залізниця, станція Кегичівка. Поруч проходять автомобільні дороги Т 2110 і Т 2118.

Історія

Саме селище Кегичівка утворилося у другій половині XVIII століття з двох невеликих хуторів — Доброіванівки та Єгорівки. Населяли ці хутори селяни-кріпаки, які належали поміщику-офіцеру Курського полку І. М. Апостолу-Кегичу. Від його прізвища і походить сучасна назва селища.

Подальший розвиток Кегичівки пов'язаний з будівництвом у 1897–1905 роках залізниці Лозова—Красноград, яка на той час будувалася як цукровий шлях із прилеглих цукрозаводів. У цей час Кегичівка стає волосним центром.

1899 року була збудована станція.

У січні 1918 року волосна і земська управи в Кегичівці були розпущені.

З 1923 року смт. Кегичівка — центр району, який із січня 1935 року перебуває у складі Харківської області, а до того часу — у складі Полтавської.

В ході Другої світової війни 7 жовтня 1941 року радянські війська відступили з Кегичівки.

День визволення Кегичівщини 17 вересня 1943 року.

Економіка

Кегичівка відома своєю родючою землею, тут розвинене с/г, в основному це рослинництво, вирощують соняшник, пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Значних досягнень у цій галузі досягла агрокомпанія «Сади України», яка володіє полями навколо містечка. Крім цього, у селищі активно розвивається малий та середній бізнес. Важка промисловість відсутня.

Розвинута харчова промисловість — місцева молочна компанія виготовляє весь асортимент молочної продукції. Крім цього, розвинута хлібопекарська галузь. Останнім часом активно розвивається газовидобувна галузь, відкрито родовище природного газу, яке так і назвали — Кегичівське газоконденсатне родовище. Містечко переважно газифіковане.

Кегичівка має автобусне сполучення з містами Харків, Дніпро, Полтава, Красноград, Первомайський. У селищі розвинена торгівля.

Освіта і наука

У селищі наявні такі навчальні заклади:

Дім культури

Кегичівська центральна районна бібліотека

Дитячий садок (2)

Кегичівський ліцей;

Професійно-технічне училище.

Релігія

• Свято-Георгіївський храм МП.

Народилися

• Олександр Оленич-Гнененко — перекладач та письменник

Див. також

• Кегичівська телещогла

Примітки

1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
2. . www.eparchia.kharkov.ua. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 25 травня 2019.

Джерела та література

• Р. Ю. Подкур. Кегичівка [ 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 167. — .
• О. Г. Терех, В. Г. Тимофєєва. Кегичівка [ 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — .