Бучінторо

«Бучинторо» (італ. Bucintoro) — венеційська церемоніальна галера. Друга поширена назва «Букентавр» або «Буцентавр». Приблизна довжина корабля становила 30 метрів, ширина — 6 метрів.

Музейна модель галери

Галера була офіційною галерою дожів Венеції. Починаючи з XII століття і до 1789 року, в Свято Вознесіння, дож виходив на галері в море, щоб провести церемонію Заручини дожа з Адріатичним морем.

Походження назви

Назва «Бучинторо» походить від вен. buzino d'oro, що означає «золота барка». У середньовіччі назву було модифіковано в Bucentaurus («Букентавр»), за аналогією з грецьким міфологічним персонажем напівлюдиною-напівбиком букентавром. Саме тому не слід шукати зв'язки між схожими, на перший погляд, назвами. Останній і найвишуканіший «Букентавр» був побудований в 1729 році і зруйнований французами в 1798 році. Знищення носило не стільки політичний характер, скільки диктувалося банальною наживою і грабунком. Залишки корабля можна побачити в Музеї Коррер та Арсеналі.

Заручини з морем

Обряд заручин з морем (італ. Sposalizio del Mar) символізував морське панування Венеційської республіки. Церемонія була започаткована після 1000 року, на ознаменування завоювання Далмації дожем П'єтро II Орсеоло. Обряд був прив'язаний до Свята Вознесіння — дня, коли дож вирушив в експедицію.

Спочатку церемонія складалася зі звернення до моря. У молитві містилося прохання, щоб море було прихильним до венеційців, тобто було тихим і спокійним. При цьому дож і свита окроплялися святою водою, а решта води виливалася в море.

В XII столітті обряд зазнав змін. Церемонія набула квазісвященного характеру, тобто ритуал замість заспокійливого і спокутного став весільним. 1177 року папа римський Олександр III, за послуги надані Венецією в боротьбі проти імператора Фрідріха Барбаросси, вперше повінчав дожа і море. Папа стягнув каблучку з пальця дожа і запропонував кинути її в море.

Після цього кожен рік дож кидав освячений золотий перстень у море, і словами Desponsamus te, mare («Одружімося, море») оголошував, що Венеція і море є нерозривним цілим.

Згідно з легендою, один рибалка отримав цей перстень від Святого Марка в ту ніч, коли Сатана збирався наслати на місто бурю.

Церемонія починалася на площі Сан-Марко, потім дож на урочистій процесії човнів (з 1311 року на «Бучинторо») рухався до форту Сан-Андреа поблизу Лідо. Там перстень кидався в море. На зворотному шляху дож зупинявся на церковну службу в церкві Сан-Ніколо ді Лідо.

Бучинторо в мистецтві

Бучинторо привертав особливу увагу двох венеційських художників: Франческо Гварді та Каналетто. Зображення корабля можна зустріти на багатьох картинах художників, що мають найчастіше схожий сюжет.

• Бучинторо на полотні XVII століття
• Бучинторо на полотні Каналетто, 1738
• Бучинторо на картині Франческо Гварді
• Бучинторо на картині Гварді.
• Бучинторо у Сан-Ніколо ді Лідо. Картина Франческо Гварді.

Див. також

• Дож
• Венеційська республіка