Акрітархи від дав гр ἄκριτος сумнівний неясний ἀρχή походження мікроскопічні викопні рештки одноклітинних чи тих що здаю

Акрітархи (від дав.-гр. ἄκριτος "сумнівний, неясний" ἀρχή "походження") — мікроскопічні викопні рештки одноклітинних (чи тих, що здаються одноклітинними) організмів, які характеризуються наявністю органічної оболонки і центральної порожнини, різновид . Описані з відкладень починаючи з протерозою.

Геохронологічне поширення акрітархів бере початок з докембрію. Перша спостережувана адаптивна радіація має місце в тонійському періоді. Максимальне розповсюдження спостерігається з раннього кембрію. Має місце суттеве скорочення акрітархів у пізньому палеозої. Згодом нова адаптивна радіація в юрі, і наступне скорочення, наряду з крупним вимиранням фітопланктону в цілому в пізній крейді.

Виявлено досить високу різноманітність видів і родів акрітархів, деякі з’являються і зникають, інші існують досить тривалий час. Існує класифікація з досить детальними описами. Описано (рос. мова) щонайменше 234 види (у 27 комплексах), англ. мовою понад 480 видів.

Проведено аналіз двох таксонів неопротерозойських акритархів невідомої спорідненості, і . Використовувалися електронно-мікроскопічний (РЕМ, ПЕМ) і хімічний (^[en], ^[en], ^[en]) методи. Дослідження надає ультраструктурне і молекулярно-біологічне свідоцтво щодо генетичного зв’язку (спорідненості) між неопротерозойськими акрітархами і зеленими водоростями Chlorophyceae.

Поширення

Акрітархи зустрічаються у відкладеннях різного геологічного віку і широко поширені по усій земній кулі. У різні геологічні епохи видовий і родовий склад істотно розрізнявся, що, видимо, було зумовлено неоднаковістю умов для їх існування. Найбільше поширення вони мали в ордовику і силурі.

Докембрій

Уже в докембрії зустрічається значна кількість акрітархів. В основному з круглою або еліпсоїдною оболонкою без внутрішнього тіла, за структурою: точкові, зернисті, продірявлені. Значно менше з гладкою структурою. Прості акрітархи круглої форми з гладкою поверхнею без шпильок (сфероморфні акрітархи) об'єднані в групу, умовно названу .

В районі ударного кратера Акраман, адаптивна радіація акрітархів, відбувається якраз над рівнем шару викиду, і деякі автори припускають, що, можливо, це і є її причиною. Відзначається близькість кратера до області едіакарської біоти, хоча, ймовірно, значення не настільки істотне, в ймовірні глобальні наслідки удару.

Кембрій

У кембрії спостерігається значна видова і родова різноманітність. Описано щонайменше 86 видів акрітархів. За структурою гладенькі і шиповаті. Найбільше поширення набуло в родах: , , , , , а також сфероморфні акрітархи (групи ).

Ордовік

Ордовікські відкладення надзвичайно різноманітні, оскільки це час розквіту акрітархів. Найбільше поширення набули роди: , , , , а також сфероморфні акрітархи (групи ).

Силур

Силурійські акрітархи дуже різноманітні. Найбільш численні і різноманітні архітархи родів: , , , , , , .

Девон

Девонський період відрізняється меншим розмаїттям у видовому і родовому складу. Найбільша різноманітність у цьому періоді у родах: , , , , .

Карбон

акрітархи найменш різноманітні, ця різноманітність головним чином стосується розповсюджених родів: , .

Перм

Пермський період вирізняється незначною кількістю в основному представленому родами: , .

Цікаві факти

В окремих випадках з'ясовувалося, що яйця багатоклітинних, що покояться, які раніше знаходили окремо від ембріонів, помилково відносили до групи акрітархів, зокрема в .

Див. також

В інших розділах

^[en]
^[en]
^[en]
^[en]
^[en]

Ресурси Інтернету

, international commission for Palaeozoic palynology.
The Micropalaeontological Society [ 8 грудня 2004 у Wayback Machine.]
The American Association of Stratigraphic Palynologists (AASP) [ 2 березня 2001 у Wayback Machine.]

Примітки

Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. Москва. Изд-во Советская Энциклопедия. 1989. (рос.)
Huntley, JW, S-H Xiao, & M Kowalewski. 1.3 Billion years of acritarch history: An empirical morphospace approach // Precambrian Research 144. — Department of Geosciences, Virginia Polytechnic Institute and State University, Blacksburg : Science Direct (sciencedirect.com), 2006. — 52-68 с.^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
Downie C. The geological history of the microplankton, Review of Paleobotany and Palynology. — 1967. — 281 с.
Умнова Н.И. Акритархи ордовика и силура Московской синеклизы и Прибалтики. — М. : Недра, 1967. — 161 с.
редактор Swain F.M. Statigraphic micropaleontology of Atlantic basin and border lands. — Elsevier : Elsevier Scientific Publishing Company, 1977. — 604 с.
Fritz H. Cramer, Maria del Carmen R. Diez. Lower Paleozoic Acritarchs. — 1977. — 144 с.
Khaled Arouri, Paul F. Greenwood, Malcolm R. Walter. [http://www.researchgate.net/profile/Paul_Greenwood2/publication/222023806_A_possible_chlorophycean_affinity_of_some_Neoproterozoic_acritarchs/links/0deec5282d59901b0e000000.pdf A possible chlorophycean aÅnity of some Neoproterozoic acritarchs] : ( )[англ.] // Organic Geochemistry. — Австралия : Pergamon, 1999. — № 30.
Шешегова Л.И. Акритархи силура севера Сибирской платформы. — Новосибирск : «Наука» Сибирское отделение, 1984. — 198 с.
Grey, K.; Walter, M.R.; Calver, C.R. (2003). . Geology. 31 (5): 459—462. Bibcode:2003Geo....31..459G. doi:10.1130/0091-7613(2003)031<0459:NBDSEO>2.0.CO;2. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 26 травня 2016.
Williams, George E.; Wallace, Malcolm W. (2003). The Acraman asteroid impact, South Australia: magnitude and implications for the late Vendian environment. Journal of the Geological Society of London. 160 (4): 545—554. doi:10.1144/0016-764902-142. {{}}: Проігноровано невідомий параметр |last-author-amp= ()
. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 травня 2016.
Leiming Yin, Maoyan Zhu, Andrew H. Knoll, Xunlai Yuan, Junming Zhang, Jie Hu. Doushantuo embryos preserved inside diapause egg cysts // Nature. 2007. V. 446. P. 6611-6663.

[1] Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. Москва. Изд-во Советская Энциклопедия. 1989. (рос.)

[2] Huntley, JW, S-H Xiao, & M Kowalewski. 1.3 Billion years of acritarch history: An empirical morphospace approach // Precambrian Research 144. — Department of Geosciences, Virginia Polytechnic Institute and State University, Blacksburg : Science Direct (sciencedirect.com), 2006. — 52-68 с.^{[недоступне посилання з лютого 2019]}

[3] Downie C. The geological history of the microplankton, Review of Paleobotany and Palynology. — 1967. — 281 с.

[umnova-4] Умнова Н.И. Акритархи ордовика и силура Московской синеклизы и Прибалтики. — М. : Недра, 1967. — 161 с.

[5] редактор Swain F.M. Statigraphic micropaleontology of Atlantic basin and border lands. — Elsevier : Elsevier Scientific Publishing Company, 1977. — 604 с.

[6] Fritz H. Cramer, Maria del Carmen R. Diez. Lower Paleozoic Acritarchs. — 1977. — 144 с.

[7] Khaled Arouri, Paul F. Greenwood, Malcolm R. Walter. [http://www.researchgate.net/profile/Paul_Greenwood2/publication/222023806_A_possible_chlorophycean_affinity_of_some_Neoproterozoic_acritarchs/links/0deec5282d59901b0e000000.pdf A possible chlorophycean aÅnity of some Neoproterozoic acritarchs] : ( )[англ.] // Organic Geochemistry. — Австралия : Pergamon, 1999. — № 30.

[sheshegova-8] Шешегова Л.И. Акритархи силура севера Сибирской платформы. — Новосибирск : «Наука» Сибирское отделение, 1984. — 198 с.

[Grey2003-9] Grey, K.; Walter, M.R.; Calver, C.R. (2003). . Geology. 31 (5): 459—462. Bibcode:2003Geo....31..459G. doi:10.1130/0091-7613(2003)031<0459:NBDSEO>2.0.CO;2. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 26 травня 2016.

[Williams2003-10] Williams, George E.; Wallace, Malcolm W. (2003). The Acraman asteroid impact, South Australia: magnitude and implications for the late Vendian environment. Journal of the Geological Society of London. 160 (4): 545—554. doi:10.1144/0016-764902-142. {{}}: Проігноровано невідомий параметр |last-author-amp= ()

[11] . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 травня 2016.

[12] Leiming Yin, Maoyan Zhu, Andrew H. Knoll, Xunlai Yuan, Junming Zhang, Jie Hu. Doushantuo embryos preserved inside diapause egg cysts // Nature. 2007. V. 446. P. 6611-6663.