У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яновський У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім ям Яновський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яновський.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Яновський Іван Іванович.

Іван Іванович Яновський (рос. Иван Иванович Яновский; 16 січня 1919, Віленка — 24 лютого 2006) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1944).

Іван Іванович Яновський

рос. Иван Иванович Яновский

Народження

16 січня 1919
Віленка^[d], ^d, Єнісейська губернія, Російська СФРР

Смерть

24 листопада 2006 (87 років)
Київ, Україна

Поховання

Країна

Освіта

^d

Партія

КПРС

Звання

Полковник авіації

Війни / битви

німецько-радянська війна

Нагороди



			Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За оборону Сталінграда»	Медаль «За взяття Кенігсберга»	Медаль «За взяття Будапешта»	Медаль «За взяття Берліна»

Яновський Іван Іванович у Вікісховищі

Біографія

Народився 16 січня 1919 року в селі Віленці (тепер Балахтинського району Красноярського краю) в сім'ї селянина. Росіянин. Закінчив Красноярське педагогічне училище. У 1937–1939 роках працював завідувачем початковою школою.

У 1940 році закінчив Челябінське військово-авіаційне училище штурманів, в 1942 році — Вищу школу штурманів і льотчиків. Учасник німецько-радянської війни з жовтня 1942 року. Брав участь у Сталінградській битві. Член ВКП(б) з 1943 року.

Штурман ескадрильї 8-го гвардійського авіаційного полку (8-а гвардійська авіаційна дивізія, авіація дальньої дії) гвардії старший лейтенант Іван Яновський до жовтня 1944 року зробив 249 бойових вильотів (з них 235 — вночі) на бомбардування військово-промислових об'єктів і військ противника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм, гвардії старшому лейтенантові Івану Івановичу Яновському присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5098).

Після війни продовжував службу у ВПС СРСР. До 1951 року служив у 224-му і 202-му авіаційних полках 13-й гвардійської дивізії. У 1952 році закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну школу командирів частин далекої авіації, в 1959 році — Військово-повітряну академію. Служив штурманом 208-го важкобомбардувального авіаційного полку 11-ї гвардійської Орловсько-Берлінської авіаційної дивізії. Був старшим офіцером відділу бойової підготовки управління штабу 50-ї повітряної армії, начальником штабу, заступником командира 111-го важкого бомбардувального авіаполку 22-ї повітряної армії. З 1968 року полковник І. І. Яновський в запасі.

Після звільнення з армії працював інженером-лаборантом філії Науково-дослідного інституту автоматичної апаратури електромеханічного заводу, старшим інженером по техніці безпеки Інституту органічної хімії Академії наук УРСР, старшим інженером 2-го відділу Мінбудматеріалів УРСР. Публікувався в газетах «Правді», «Червоній зірці».

Жив у Києві. Був головою Дарницької районної ради ветеранів міста Києва. Помер 24 листопада 2006 року. Похований у Києві на Лісовому кладовищі.

Нагороди

Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни 1 ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенігсберга», «За взяття Будапешта», «За взяття Берліна» та іншими.

Література

Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Т.2. Москва, 1988;
Достоин звания героя. — Красноярськ: Красноярське книжне видавництво, 1975;
Ушаков А. П. Во имя Родины. Південно-Уральське книжне видавництво, 1985.